Маг

🧩Для мене це була книга виклик. Автор номінований на нобелівську премію за цей роман. Я знала, що це буде не надто легко і це легко не було. Читала я довго, маленькими порціями, постійно роблячи паузу на віддихатись, осмислити, переключитись на щось буденне і не таке похмуре. Автор зробив неймовірно гнітючу атмосферу в найпрекрасніших і найсвітліших грецьких пейзажах.

🧩Навіщо читати книгу? Це неймовірної краси, глибини і багатогранності текст. Його просто приємно читати, приємно виписувати цитати. Передбачати сюжет і тішитись коли передбачення збувається, або ж дивуватись, коли воно не збувається однаково приємно. Кілька сюжетних поворотів були абсолютно непередбачувані. Книга викликає сильні емоції. Жах від жорстоких епізодів. Нерозуміння і запаморочення від загадкових. Огиду від морального вибору героїв. Захват від таємничої гри яку пропонує Маг. І навіть збудження від дуже майстерно написаних 18+ сцен.

🧩Що може відвернути від читання? Це постмодернізм у всій своїй красі 🧩🤯🎭 і тут нема магії (а я розраховувала хоча б на краплю містики). Головний герой відразливий: зверхній, самовпевнений і егоїстичний. Нагромадження загадок тут переходить всяку пристойну межу. А ще, мене ніхто не попередив, які жорстокі сцени тут присутні. Мабуть, тому що ніяка дитина не в змозі дочитати до тих сцен через складність тексту.

🧩Хтось вважає Фаулза генієм, а хтось псевдоінтелектуалом. Я схиляюсь до думки, що це все таки інтелектуал, але як і головний герой цього роману, Фаулз з деякою зверхністю ставиться до читачів. Як? Ви не зрозуміли відсилку на Шекспіра? Це ж елементарно! В котрий раз я пообіцяла собі перечитати всього Великого Барда. І міфологію давньої Греції заразом. Тут її дуууже багато.

🧩Чи можна читати книгу не занурюючись в усі ці аналогії і відсилки? Так. Сюжет книги прекрасний сам по собі, в своїй непевності і аморальності. Для мене це була розповідь про жорстокий урок того, який ти є насправді? А ще про ціну свободи і кохання.

І важко йде і відірватись не можна.
Якась книга протиріч для мене.
Про чоловіка, який себе шукав так сильно, що аж кожні 50-100 сторінок потрапляв під бульдозер обставин... І нам, наївним читачам, цей кожен раз здається останнім. І коли вже: «ну всьо понятно, астанавитє», зігзаг сюжету б,є під дих. І місцями ти маєш сумніви, що у автора є довідка з психдиспансеру. Хоча всю дорогу ненавʼязливо проблискує фрейдизм. А всюди, де він проблискує - одночасно і дуже складно і дуже легко. І тебе швиряє тими сторінками від «та все зрозуміло» до «та шо ж таке коїться?»
Якщо витримати все, що мозок відмовиться сприймати, як норму, є шанс відчути мораль та "узрєть"суть, так сказать, і поставити цей твір на полицю: «10 улюблених книг». Ну, або 100.
Дізнавшись, що є фільм 1968 року по цій книжці, я не уявляла, як вони його зняли, але подивившись зрозуміла, що сильно ніхто не заморочувався і з сюжету може є 1% і то не точно.
Короче - не дивіться! читайте!