🧩Для мене це була книга виклик. Автор номінований на нобелівську премію за цей роман. Я знала, що це буде не надто легко і це легко не було. Читала я довго, маленькими порціями, постійно роблячи паузу на віддихатись, осмислити, переключитись на щось буденне і не таке похмуре. Автор зробив неймовірно гнітючу атмосферу в найпрекрасніших і найсвітліших грецьких пейзажах.

🧩Навіщо читати книгу? Це неймовірної краси, глибини і багатогранності текст. Його просто приємно читати, приємно виписувати цитати. Передбачати сюжет і тішитись коли передбачення збувається, або ж дивуватись, коли воно не збувається однаково приємно. Кілька сюжетних поворотів були абсолютно непередбачувані. Книга викликає сильні емоції. Жах від жорстоких епізодів. Нерозуміння і запаморочення від загадкових. Огиду від морального вибору героїв. Захват від таємничої гри яку пропонує Маг. І навіть збудження від дуже майстерно написаних 18+ сцен.

🧩Що може відвернути від читання? Це постмодернізм у всій своїй красі 🧩🤯🎭 і тут нема магії (а я розраховувала хоча б на краплю містики). Головний герой відразливий: зверхній, самовпевнений і егоїстичний. Нагромадження загадок тут переходить всяку пристойну межу. А ще, мене ніхто не попередив, які жорстокі сцени тут присутні. Мабуть, тому що ніяка дитина не в змозі дочитати до тих сцен через складність тексту.

🧩Хтось вважає Фаулза генієм, а хтось псевдоінтелектуалом. Я схиляюсь до думки, що це все таки інтелектуал, але як і головний герой цього роману, Фаулз з деякою зверхністю ставиться до читачів. Як? Ви не зрозуміли відсилку на Шекспіра? Це ж елементарно! В котрий раз я пообіцяла собі перечитати всього Великого Барда. І міфологію давньої Греції заразом. Тут її дуууже багато.

🧩Чи можна читати книгу не занурюючись в усі ці аналогії і відсилки? Так. Сюжет книги прекрасний сам по собі, в своїй непевності і аморальності. Для мене це була розповідь про жорстокий урок того, який ти є насправді? А ще про ціну свободи і кохання.

🕯️Читання цієї книги в повільному темпі, чергуючи її з іншими книгами, виявилося дуже вдалим підходом. "Сага про Форсайтів" – книга детальна і насичена, тому читати її не завжди легко. Проте кожна, навіть найменша, подробиця вписана доречно і створює неповторну атмосферу.

🕯️Спочатку я переживала, що в книзі бракує поетичності, але від середини автор почав вражати розкішними, глибокими метафоричними описами почуттів і ситуацій. Ці цитати посеред розміреного англійського письма часто вибивали землю з-під моїх ніг своєю красою. А потім автор, ніби нічого не сталося, повертався до буденних описів життя родини.

🕯️Ось одна з моїх улюблених цитат: «Погляд був наче раптовий проблиск свічки крізь щілину в завісі, за якою несли ту свічку, наче раптовий спалах блідого мандрівного вогника, примарного й вабливого. І глядачі збагнули, що по той бік завіси збудилися від сну страшні нищівні сили». Ніколи раніше я не читала так гарно описаний погляд закоханих.

🕯️Перша частина має завершений фінал, і можна було б і не продовжувати далі. Але я дуже рада, що є продовження, адже ситуація, в якій опинилися герої, потенційно може спричинити неймовірні наслідки. Ревнощі, затаєна образа, розбите серце і величезне почуття власності та вищості – все це стане декораціями наступних частин.

🕯️Розмірений темп книги вводив мене в оману, тому я часто не була готова до всіх тих яскравих і жахливих подій. Тримати удар було складно, і я відкладала книгу, щоб віддихатися. А коли автор дозволяв читачу разом із героєм очікувати власної смерті, це очікування стало справжньою мукою. Кожна сторінка тягнулась як патока, і кожне запаморочення героя змушувало серце стискатися в передчутті неминучого.

🕯️Це книга не для любителів пригод, а медитативна оповідь про зіткнення кохання і власництва, раціональності і пристрасті, краси і грошей. Тут є над чим поміркувати, є кому співпереживати, і є довгі рядки, якими просто хочеться смакувати і милуватися.

🕯️Чи варто боятися читати цю книгу? Ні, не варто. Чи можна легковажно ставитися до неї? Ні, ні в якому разі!

💔Коли я почала читати книгу, то розраховувала на традиційні сюжетні повороти: втечі, зустрічі, негаразди і визволення. Автор взяв усі мої читацькі сподівання й передбачення і розтоптав їх ущент. Книга полишила в мені діру. Я читала з готовністю до найгіршого, бо тема рабства не найлегша, але виявилась не готовою.

💔Є історії, які треба переварити – це одна з них. Коли я перегорнула останню сторінку, то дуже хотіла поділитись враженнями… і не заходила слів. Слава «сумна», «тривожна», або «похмура» здаються надто убогими і непереконливими. Ця книга – гімн відчаю, несправедливості і безкарності зла.

💔Книга складна, але не текстом, чи плутаниною сюжету. Книга складна тою темрявою людської душі, яка відкривається у всій своїй неприглядності. Якщо кривавий трилер я читаю досить безтурботно, то тут напруга не відпускала мене до останньої сторінки.

💔Інколи мої переживання за рабиню Кору, яка втікає з плантації були аж надто болючими. Я спеціально взяла для паралельного читання гумористичну прозу, щоб мати можливість розслабитись. Але навіть це не допомагало повністю – я здригалась коли випадково зустрічала ім’я героя з «Підземної залізниці» в безтурботному тексті про відпустку.

💔Чи читати книгу? Так. Вона абсолютно точно заслуговує на свої нагороди. Це потужна проза високої полиці. Вона подарує яскраві емоції, але може бути досить виснажливою.

Книга ні те, ні се) Я щиро сподівалась що вбивцею виявиться хтось, хто згадується ще на початку книги. Лікар залицяльник, або хтось із поліції, або у головної жертви роздвоєння особистості. Але сюжет не детективний і вгадати вбивцю неможливо, він просто з’являється наприкінці книги.

Такі трилери експлуатують найбільш поверхневі людські емоції, страх, огида, співпереживання. Навіть не зовсім співпереживання, бо для цього треба глибше зануритись в текст і душу персонажа, а якусь таку емпатію, коли людина перечіпається на сходах, а в тебе теж в животі йокає.

З часом перестаєш на те звертати увагу. Ну ріже. Ну знову. Поринути в глибини людської психології мені не вдалося. А я б хотіла щось в стилі Донни Тарт)

Із персонажів Ріццолі мене дратувала дико. Вона не вміє працювати в команді, не контролює емоцій, випромінює суцільний негатив і сконцентрована на самій лише роботі. Не хотіла б я з такою мати справу. Але вона єдиний яскравий персонаж, інші включно з маніяком бляклі і невиразні.

Великим мінусом для мене було те, що з книжки неможливо виписати красиві цитати. В тексті мені не вистачало поетичності, детальності, об’ємності. Із детальних описів тут тільки медицинські терміни і смакування людських розтинів.

З плюсів - сюжет хоч і не детективний, досить динамічний і ніде не провисає. Море крові стабільно ллється від початку і до самого фіналу, тому якщо комусь подобається саме таке, думаю будете задоволені.

🐝 «Кожне слово має багато значень водночас, і все – суцільна метафора. Смисл захований у ритмі, звучанні проміжках між реченнями»

🐝 Книга, де всього забагато: образності, пригод, таємниць, драматизму. Книга, яка не може зупинитися. Дуже заплутана, перенасичена метафорами, повна відсилок на інші книги. Книга про таємну бібліотеку. Настільки таємну, що до кінця я так і не зрозуміла, що це за місце і навіщо воно)

🐝 Іноді хотілося розділити аркуш паперу на два стовпчики і виписувати плюси і мінуси. Я люблю коли різні сюжетні лінії сплітаються воєдино, але тут надто багато легенд, побічних історій, які було складно тримати в пам’яті. Я люблю цікаві, небанальні тексти, але тут такий дивний текст, що читався він неочікувано повільно, як на пригодницько-фентезіний роман.

🐝 Об'ємність оповіді, переплетіння різних історій створює ефект книжкового мережива, коли одні частини книги з’єднані з іншими невагомими ниточками, а все разом утворює чарівну картинку. От тільки треба читати вкрай обережно, щоб не заплутатись, не відволіктись і не порвати тканину розповіді.

🐝 Книга схожа на гру. Головний герой займається розробкою ігор, тому тут суто квестовий антураж із загадками, реквізитом, записками із підказками і т.п. Сподобалось, як автор бавиться з текстом, перетворюючи його на головоломку. Не можливо просто читати, я постійно намагалась розгадати наступний хід.

🐝 Безліч блукань в стилі Ніла Геймана на межі правди і вигадки. Героїв кидає з одного міражу в інший, зі сну в марення, з гри в книжковий сюжет. Першу половину книги це захоплювало, але ближче до фіналу уже втомлювало.

🐝 Найбільше сподобались елегантні сюжетні повороти і досить милий фінал. Коли така розрізнена історія складається воєдино – це тішить надзвичайно. Легенда про Долю, яка закохалась в Час моя улюблена.

P.S. Я не очікувала романтичних стосунків між хлопцями, це було сюрпризом для мене. Не зовсім те що я хотіла б читати, але на щастя історія не зосереджується суто на любовних перипетіях.