3 найкращі відгуки на книжку «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка

Я бачу, вас цікавить пітьма — це найкраща художня книжка, яку я тільки читав!

Алюзії:

Ілларіон Павлюк — український король алюзій. На пальцях не перелічити їхню кількість у цій книзі, адже тут немає випадкових імен, чисел, назв та предметів. Автор із самого початку грає з читачем у гру, показуючи розгадку ще задовго до того, як головний герой до неї дійде. А коли таки дійде, то ви будете гортати сторінки назад зі словами: «Так тут ж чорним по білому було сказано, що…! Як я не помітив(-ла)!?».

Це поки єдина книжка, яку після першого прочитання є бажання прочитати вдруге, адже сприймається вона зовсім по-іншому, немов нова історія. Ти починаєш помічати всі ті алюзії, бачити проблеми персонажів та змінюєш ставлення до них.

Цитати:

Який розділ не відкрий, а там знайдеться щось для вашого стікера. Неймовірно багато цитат, які змушують відкласти книжку та просто подумати. Заблукати у своїх думках.

• “Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої”
• “Остерігайтесь перетворитись на чудовисько, якщо бʼєтесь з ними”
• “Бо є різниця між тим, хто не повірив і тим, хто перестав вірити! Перестає не той, хто засумнівався. А той, хто зачаїв на Нього образу”

Сюжет:

Від питань «Хто це? Де? Чому? Коли? Що в біса відбувається!?» до зацікавленості у кожній з сюжетних ліній. Слід персонажеві стати за метр до трагедії, як автор переміщає нас у іншу лінію, де вже інший герой бореться за життя. Весь процес читання йде у напрузі та не дає ні секунди на розслаблений видих.

Персонажі:

Спочатку ти підозрюєш, потім любиш, а згодом ненавидиш. Проходить кілька розділів і ти вже змінив думку про персонажа разів 20! Всі мають цікаві історії, деталі яких вражають до останніх сторінок, то ж будьте готові до найнеочікуваніших поворотів.

Висновок:

Книжка 100% вартує вашої уваги. Якщо ви боїтесь кількості сторінок, то повірте мені, що у цій книзі вони пролетять непомітно і душа благатиме більше.

Захопливо, жахливо, моторошно і загадково... Перші слова, які викликає книга. Неймовірно багато алюзій, інтерпретацій, перепетій, відсилок до інших творів, а то і простих назв. Книга вмістила в себе містику, детектив, трилер, і свого роду романтику. Але признатися — інколи книга мене тригерила. 

Це перше знайомство з творчістю Ілларіона Павлюка. Якщо не звертати увагу на аналогії, натяки — то це простий, сюжетний текст з чудовою зав'язкою та кінцівкою. Але... Я звернулася до алюзій... Дякувати Богу, що автор таки не видав книгу російською мовою.

До посилань... До часових просторів і символів. Наскільки всього багато, скільки нашаровано одне на одне. Вже з перших сторінок автор натякає, що головний герой не читає книг, адже "джинси лежать на книгах. І водночас зіронізовує, що "мистецтвом потрібно цікавитися ", адже тоді б легше було знайти вбивцю та дівчинку. 

Багато відсилок до творів Стівена Кінга "Сяйво" (назва готелю, до якого заселили Андрія), "Необхідні речі" (тека, яка мандрувала від героя до героя),  "Мертва зона" (село, в якому кожен діялося усе не так, як у звичайному світі), Данте Аліг'єрі "Пекло" (9 та 7 кола пекла, назва номера, в якому зупинився Андрій, зупинка насильників, нехрещених дітей), Булгакова "Майстер і Маргарита" (іронізація діалогу на Патріаршій площі), "Аліса в Дивокраї".

Попри твори є звернення і до інших джерел, з яких було взято просто назви, асоціації або навіть втілення у характери героїв: давні єгипетські міфології, фінський варіант пекла (річка Туонь, яка протікала під мостом і була притокою Стіксу), біблійні мотиви, що подані іноді іронічно, відсилки до семи смертних гріхів та спокутування, скорочення одного із гормонів (прізвисько медсестри), щось трохи міфічний перевізник Харитон (Харон). 

Майстерність опису птахів та алюзії на характери людей — в саме серденько. Ненав'язливо, іронічно, абсурдно. Цей опис можна віднести в окрему новелу. І що важливо, вона не порушить основного тексту. Мене захоплюють назви цих птахів: серпокрилець, вівсянка, зозуля, бусько, синиця, яструб, індик. 

Які ж тут персонажі!!! Я кожним з них насолоджувалася, переживала. І водночас шукала якусь відсилку та іронію. Адже на цьому всьому і побудований сюжет. 

Спершу назва села — Буськів сад. Буськи. Одразу занурилася у характерні асоціації та міфологію птаха. Символіка птаха у творі підводить до воскресіння, вірності своїй меті та спокуті гріхів. Андрій Гайстер (в перекладі з нім. мови "лелека"), який являється головним персонажем твору. Що і вказано на обкладинці книги — око лелеки.  

Серед персонажів найбільше мене захоплює Дора (автор одразу показує алюзію до скрині Пандори), та бармен (демон Баал, який був одним із семи принців пекла). Демониця наскільки вишукана, витончена у своїх діях, неймовірним поєднанням запахів трав, які вона використовувала. Демони зневірилися у людській природі, їхній доброчесності. Вони хотіли повірити в Андрія, його пробудження у правильності своїх дій. 

Не менш цікавим персонажем є Оксана. Найбільш суперечливий та спокусливий герой. Намагалася заглушити біль іншими чоловіками. Але і хустинку не розв'язувала. Адже мала свою таємницю. 

Звір. Отут я довго не могла здогадатися хто ж він. Прийшла думка лише тоді, коли сам автор дав здогад. Хоча і підказка була під носом. Поряд з ним постійно його мама, яка вічно нарікає на сина, принижує. Негативний персонаж, який крім огиди нічого в мене не викликає. Адже вона поклала початок такого характеру для сина. 

Цей твір прекрасний. Чудова історія для роздумів 🫣🫣

Це була моя перша книжка Ілларіона Павлюка. «Я бачу, вас цікавить пітьма» занурила мене у похмурі реалії Буськового Саду. Познайомила з бездушними, безтурботними та егоїстичними його мешканцями.

Знайшли мертву дівчину? Буває. Усі помирають. Хтось зник? Та то він, мабуть, кудись поїхав. Давно не давав про себе знати? Закрутився, забувся, не хоче, тішиться, що полишив це огидне містечко (необхідне підкреслити). Зникла дитина? Може, то і на краще, бо мала певні ментальні проблеми, а світ – не для таких. Тут кожен думає про себе, нікого не хвилюють події, що трапляються у них фактично під носом. Усі переконані, що із ними нічого такого не трапиться, бо… такого просто не може бути.

«Овечий гріх» – саме так називає явище не дуже порядний дільничний Субота. «Вівці! Вівці всіхда думають, що ріжуть самих паршивих». Гадаю, така філософія спровокована не надто казковим життям у селі та, звичайно ж, самолюбством. «Вовчі» та «овечі» гріхи, переплітаючись, утворюють вибуховий коктейль.

Усі герої роману І. Павлюка «Я бачу вас, цікавить пітьма» розчиняються у власних таємницях, які відкриватимуться читачеві поступово і триматиму в напрузі до останньої сторінки. Звісно, скелети у шафах мають усі. Проте у мешканців Буськового Саду вони вже настільки давні, що складно уявити когось поза гріховним єством. Дехто вже і скелет свій ховати перестав. А нащо? Ось я такий/така. Ні шкодувань, ні сорому, ні страху.

Підкидають у пекельний вогонь дрова й наші «потойбічні» друзі. Харитон, Бармен, Дора все ще сподіваються, що містяни зможуть (чи бодай спробують) розірвати це коло нескінченних самоповторів. Часом здається, що вони єдині, хто ще вірять, у цьому зневіреному місті. Вони супроводжують нас та кримінального психолога усю книгу. Спілкуються загадками, цитують Біблію, водять головного героя – психолога Андрія — колами та допомагають йому відчиняти ці «шафи зі скелетами» і сподіваються… На що? Кмітливий читач зрозуміє це із часом.

У книзі можна знайти просто неймовірно велику кількість алюзій. Прочитавши її двічі, я не впевнена, що роздивилася усіх. Автор проробив просто колосальну роботу, наділивши героїв максимально людськими рисами.

Ця книга – це головоломка, яку не кожному під силу розгадати. Ось ти пливеш змістом, якісно прописаних сторінок, і навіть не помічаєш, що біленький кролик уже вгризається в чиюсь горлянку. Для похмурих, зимових вечорів – ця книга must have! Мене до глибини душі зачепив цей роман. Тож, якщо зацікавитесь Пітьмою, Пітьма неодмінно зацікавиться вами.