Хоча пошук філософського каменю призводить до непоправних наслідків, брати-алхіміки Елріки не можуть зупинитися, інакше всі старання були б марними. Втрачати друзів завжди боляче. А нові знайомі додають в життя лише хаос. Полковник Мустанг веде окреме розслідування, розуміючи, що на кону дещо набагато більше, за його життя. Приходить розуміння, що влада країни в зовсім не тих руках; керівництво держави гидке та непривабливе, та не цурається прибирати тих, хто знає забагато. Цей том має фіолетове оформлення, цікаво які кольори будуть далі. З нетерпінням чекатиму продовження культової манги. Це одна з найулюбленіших моїх історій.

Юру та Аса - двійнята, що народилися розмежованими днем та ніччю. Він — вправний мисливець і вільний у пересуванні околицями селища. Вона - "сумлінно справляє свою повинність" у твердині, котру їй заборонено покидати, а бачитись може лише з невеликим колом близьких людей. Покинуті батьками, близнята виросли під опікою бабусі Ямахо. Їхнє селище міститься у віддаленій місцині в гірських хащах. З виду — звичайнісіньке село, яке могло б існувати десь пару сотень років тому. Селяни живуть з вирощеного власноруч і впольованого, лікуються травами, обмінюються товарами з торговцями з Низокраю, але самі не покидають поселення. Аж тут раптом спокій селища порушують непрохані візитери, немов з іншого світу: прибувають озброєні солдати на гелікоптерах і починають бійню… З ними з'являється дівчина Ґаббі, чиї жести пальцями з примовкою "кусь-кусь" розривають селян на шматки. А інша прибула, одноока чорноволоса дівчина з вибуховими силами, вбиває сестру Юру й повідомляє, що справжня Аса — це вона, а та, кого він знав — фальшивка, йому ж увесь цей час брехали! ? Звичний світ юнака розсипається на друзки… Тепер простий хлопець-селянин, рятуючись втечею з допомогою Дера і Хани, потрапляє в невідомий йому досі світ сучасної Японії, дивуючись на кожному кроці. Та головна проблема — знайти відповіді на надважливі питання: чи правду сказала 'нова' Аса? Чому йому брехали й ховали від світу? Чи можна довіряти своїм опікунам? Як так сталося, що він — володар якихось містичних істот? Асі теж не просто. Життя, схоже, її не щадило. Силами керувати не навчилась як слід. Щойно знайдений брат їй не вірить. Поряд люди, що допомагають й підтримують, але які їхні мотиви? Наприклад, Джін Каґеморі та Ґаббі справляють враження надійних друзів і союзників, проте методи їхні не надто гуманні. Чи на те є вагома причина? І що, врешті, трапилось з Асу й батьками після розлуки з Юру десяток років тому і чому вони покинули його? "Цуґаї потойбіччя" побудована на основі японського фольклору та міфології. Власне, цуґаї — це японський концепт надприродної двоїстої істоти, також відомі як юреї, йокаї, монстри, криптиди, містичні істоти або ті, що існують парою. Перший том манґи знайомить з декількома з них — і по силі та здібностях, і по вигляду вони справді вражаючі ?. Наприклад, Хідарі ♀️ і Міґі ♂️ - надзвичайно сильні цуґаї Юру. Є ще Котецу ? і Джіро ? - цуґаї Хани у вигляді кота і собаки. Велетенські банькаті щелепи - "мої кровинки" Ґабі, та поглиначі Ай та Макото — цуґаї Джіна, що з виду трохи нагадують морського чорта з химерною 'приманкою'. Впевнена, згодом зустрінемо ще більше унікальних істот. В манзі все заплутано і неоднозначно. Хто добрий, а хто лихий? Хто справжній друг, а хто — маніпулятор і замаскований ворог? Як зрозуміти, кому можна довіряти, і як відшукати істину? Тут багато контрастів, подій, персонажів, жорстокості впереміш з гумором. Все дуже динамічно, фрагментарно і заплутано. Бойовик, драма, горор, містика — перший том інтригує, але конче потрібен ще хоча б один, щоб зрозуміти куди рухається історія. Малюнок, до речі, досить симпатичний.

Закінчивши справи у Раш-Веллі й попрощавшись з Вінрі, брати Елріки вирушили до вчительки. По-перше, щоб стати сильнішими тілом і духом. По-друге, щоб розпитати про філософський камінь. І хоч їхали вони добровільно, але не надто охоче, явно побоюючись її реакції. І не дарма ?. Ідзумі Кертіс зустріла своїх колишніх учнів стусанами: "Чутки про витівки моїх двох дурноверхих учнів дійшли аж до Дабліса!". Особливо її обурило те, що Едвард став "армійським псом". Загалом, практично увесь четвертий том присвячений розповіді про минуле Еда та Ала: ? Про їхнього батька, котрий був більше алхіміком, а не батьком, а потім і взагалі просто зник з їхнього з матір'ю життя. ? Про те, як гралися в його кабінеті з книгами й тішили маму вичитаними 'фокусами', і як вона пізніше захворіла й померла. ? Про першу зустріч з учителькою і як заслужили право навчатись у неї алхімії. ? Про саме навчання, повернення додому, продовження досліджень та експериментів. ? І, врешті, про фатальну спробу трансмутувати матір і наслідки цієї помилки. Власне, саме через невдалу спробу трансмутації Едвард був змушений погодитись на пропозицію стати державним алхіміком і зв'язати себе зобов'язаннями перед військовою владою. З іншого боку, саме тоді він побачив "його" і зрозумів сховану за межею істину.  Хоч основна сюжетна лінія в цьому томі практично не рухалась, але він виявився надзвичайно важливим для кращого розуміння головних героїв. Сподіваюсь, щось подібне у наступних томах буде зроблено для пояснення історичних і соціально-політичних контекстів світу. Читати декілька томів підряд було правильним рішення. Це дозволило краще заглибитись в історію та пройнятись нею.

Брати Елріки знову знайшли карколомні пригоди на свої голови і знову дивом залишились в живих. Обом добряче дісталося від охоронців-примар секретної лабораторії. Ед, до того ж віч-на-віч зустрівся з Заздрістю і Хіттю. Але замість того, щоб назавжди прибрати надокучливого Сталевого алхіміка з дороги, його, назвавши "дорогоцінною жертвою", чомусь лишають в живих ?. Поки старший брат заліковує рани, чекає Вінрі для ремонту протеза й вередує як мале дитя у лікарні (особливо проти молока: "я не питиму білий сік, вичавлений з дійок корови!" ?), в Ала своя криза: він дивно поводиться останнім часом, майже не говорить, постійно про щось думає. Схоже, слова охоронця-примари сильно зачепили його за живе. До речі, компанію у лікарні провідав сам "фюрер-президент Кінг Бредлі" - верховний головнокомандувач, котрому, виявляється, відомо про "підозрілі порухи серед військових". Недотримання його наказу — заради власної безпеки забути про недавні події та відкриття і не втручатися більше у цю справу — декому, на жаль, уже встигло вилізти боком ?. Через це Полум'яний Алхімік отримав ще одну причину, окрім звичайних амбіцій, перейти до центрального округу й потрапити до вищого командування.   Ед і Ал, діставши чимало прочуханів останнім часом, вирішили зрештою навідатись до своєї учительки, а оскільки по дорозі знаходиться Раш-Веллі — рай для механіків автоброні — їхня автомеханічка впала їм на хвіст. Вінрі узагалі чудо: інші дівчата шаленіють від каблучок з діамантами ?, а вона — від новинок автоброні ?.  Навіть коли брати не шукають пригод на свою голову, пригоди знаходять їх самі ?. Наприклад, спритна злодюжка Панінья так дістала Еда, що той кинувся у бій, а на заувагу Ала "Вона тобі не противник і навіть не чоловік. Просто дівчисько…", вигукнув: "Я за рівноправ'я!!!" ?. Обожнюю цю манґу: цікава, динамічна, непередбачувана, інтригуюча, з гумором, що іноді б'є нижче пояса, і з харизматичними персонажами ?❤️.

Другий том починається саме там, де закінчився перший: брати Елріки зіткнулись з надзвичайним могутнім ворогом. "Я — інструмент божественного правосуддя!". Священна місія, боже провидіння… бла-бла-бла — показний релігійний фанатизм дуже часто є лиш красивою обгорткою для брудних планів, або самообманом. Гарно Ед підмітив про Шрама: "за гучними словами про божу справедливість криється ниций мстивий дух". Хоч насправді цікаво дізнатися його істинні мотиви та мету. Тим не менше, цю зустріч брати ледь пережили і тепер обоє потребують ремонту. До речі, Ненажера зі Шрамом теж трошки поспілкувалися і обоє вочевидь залишились вкрай розчарованими ?. Ми дізналися більше про минуле братів і дорогих їм людей. Та й самі Ед і Ал ще краще розкрились як особистості. Про Сталевого алхіміка влучно сказано: "в такому маленькому тілі такий міцний дух". До речі, Еду — всього 15, а Алу - 14 років ?. Так само отримали трошки додаткової інформації про історію та устрій світу. Поки це лише крихти, але таке-сяке уявлення все ж дають. З гумором теж усе добре. Треба бачити як закипає Едвард, коли чує в свою адресу "малий гівнюк, що багато триндить", "впертий засранець" чи щось в тому ж дусі ?. А як брати злились через приставлених задля їхньої ж безпеки "няньок", особливо через Міцнорукого алхіміка ?. Чи як Ала відправили багажем, бо так дешевше, ніж купувати квиток ?. А ще у цьому томі брати Елріки отримали реальний шанс здобути бажане й нарешті здійснити свою мрію! Але усе виявилося не так просто… Тільки трохи наблизиться до мети, як натикаються на чергову стіну: "Я так втомився. Ця гонитва, коли здається, що ось нарешті схопив омріяне, воно знову вислизає з рук. А коли зрештою ми таки вхопили його, воно боляче вдарило правдою і збило з ніг." Далі — гірше. З'явилося відчуття, що встрягають в щось більше за них самих, а спроби докопатись до суті призвели до зустрічі з новим невідомим ворогом… Супротивником, що будує плани, котрі не віщують нічого хорошого, і тихцем вже довгий час вставляє їм палки в колеса. Поступовий розвиток основної сюжетної лінії з вкрапленням 'побічних квестів' та додаванням нових персонажів підтримує цікавість, різноманітність і динаміку розповіді. Та й інтрига тримається ще та. Аж не терпиться дізнатись хто чи що за всім стоїть і межі їхньої обізнаності та могутності.

« — Неможливо отак просто припинити пологи! — Можливо чи ні, але вона має терпіти! Адже ці діти... Стануть володарями цуґаїв!» Мабуть, уже кожен знає, що я великий поціновувач «Сталевого алхіміка» за його глибокий й складний сюжет та різноманіття багатогранних персонажів. Тому я уж ніяк не могла оминути другий тайтл тієї ж авторки! Й чесно скажу, що прочитавши тільки один том «Цуґаїв потойбіччя», вже зрозуміло, що й тут варто очікувати неплоский та серйозний сюжет, де у кожного персонажа, навіть у другорядного, є своя окрема історія життя, що має безліч скелетів в шафі. Максимально рекомендую цю манґу, особливо якщо ви вже знайомі зі «Сталевим алхіміком»! Вона й він — це день та ніч; вона й він — Аса та Юру — діти-близнюки, що народилися у рівнодення на межі дня та ночі. Їхнє народження знаменуватиме неминучий розкол усякого ладу й за ними може прийти крах усього світу... Звісно, що про це нічого не знає ані Аса, ані Юру. Шістнадцять років близнюки жили собі спокійне життя в забутому для всіх селі, поки не з'явилось те, що змінить їх буття назавжди. Хто ж такі Аса та Юру насправді? Які секрети таїть в собі це поселення та що приховують усі від близнюків? Та й хто ж такі лівоправці і що їх поєднує з братом та сестрою?

«Один у всьому і все в одному» Я вже не можу ще більше співати дифірамби цьому тайтлу, але вибору нема: ну класна історія, хоч ти трісни! Цей том має нові сюжетні елементи, які не потрапили в аніме. Й через це, до речі, я знайшла декілька відповідей на свої запитання, що робить цю манґу ще крутішою! ПОПЕРЕДЖАЮ, Є СПОЙЛЕРИ ДО ПОПЕРЕДНІХ ЧАСТИН! Ед та Ал збираються відправитися до тієї, кого водночас поважають й бояться, не зважаючи на те, що та жінка усього звичайна домогосподарка... а усі домогосподарки мають свої секрети. Через призму бесіди з "самою-звичайною-домогосподаркою" відкривається уся картина того, як брати навчалися алхімії, як вони дійшли до ідеї трансмутації їх померлої мати, та як ті стали «армійськими псами». А тим часом пошук повернення тіл продовжується.... Й у цьому їм може допомогти той, хто їх бросив ще у дитинстві. Та чи згодяться брати узяти ту допомогу? Чи гордість завадить цьому?

« — Але ж є речі, які неможливо зрозуміти, якщо їх не висловити». З кожним наступним томом я все більше й більше закохуюсь в цю історію ? Тобі й смішно, й сумно, ти переймаєшся за героїв так, наче вони тобі рідні! На сцену виходять ще сильніші вороги. Вони настільки могутніші, що ніякий етап алхімії на них не діє... Й якимось чином недруги знають про братів Елріків та теж мають справу з філософським каменем. Але як саме? Невже хтось знає більше про цей артефакт, аніж Ед й Ал? Брати одне одного наче втрачають... Може це вплив того, що вони не мають тіл, чи може це все через пошук заповітного каменю. Й добре, що в цей момент Едвард і Альфонс отримують підтримку від тих, кому хлопці досі є важливими як сім'я.