Віталій Запека

Нові відгуки

📌Людей наплодилося... І всі прагнуть наприкінці життя померти...©️ От уявіть, живете ви своє життя, грішне чи праведне, але щиро сподіваєтеся, що десь там, у потойбіччі, вас зустріне апостол Петро і запросить до Раю, чи хоча б Диявол відчинить ворота Пекла, де б ви могли спокутувати свої земні гріхи. А тепер уявіть себе на місці очільників Того світу, перед очима яких роками, століттями, тисячоліттями тягнеться черга із душ, що чекають розподілу, і ні кінця їм нема, ні краю... Та щоб на вас, якусь ефірну душу, звернули увагу, ви маєте бути унікальні, чи мати щось таке із собою. От, скажімо, звичайнісіньке матеріальне кільце ковбаси. О, тепер всі погляди прикуті до вас, бо ви - не просто душа, ви - поважний гість, шанований контрабандист, що відкриває нові можливості для всіх. І начхати, що за життя ви були гнилим людиськом, нині ведеться справжня боротьба за вашу душу, чи за вашу ковбасу? У цьому сатиричному романі у кращих традиціях власного гумору Віталій Запека розмірковує про життя після життя. Чи має бути пиво у Раю? Чи повинні праведники постійно прославляти Бога? Звідки беруться казани для нових грішників, якщо на той світ не можна забрати нічого земного? А дрова? Чи може існувати Гієнна огненна без вогню? Незалежно від того, віруюча ви людина чи ні, не варто сприймати книгу серйозно. Це легка, гумористична розповідь, яка спонукає до роздумів. Навіть більше за сам твір мені сподобалася післямова автора, де він розповідає як виникла ідея і як вона призвела до написання книги. Що ж, у будь-якій незрозумілій ситуації варто включати мізки і тоді Пекло буде не таким вже й пеклом, а Рай може виявитися раєм для обраних. Завершу свій відгук улюбленою цитатою від автора: "Вчиця ні коли ніпіздно!", навіть після смерті 😉

Анонім

Дочитала книгу «Абсурд», українського автора Віталія Запеки, написану в стилі антиутопії. Книга демонструє суспільство із доведеною до абсурду формою державного режиму - тотальною демократією, де влада має абсолютну монополію на процес мислення, встановлення рамок мислення для інших та визначення правильних (які допускаються) і неправильних (яким немає місця) думок. 🖇️ «Біда з думками: сьогодні їх дозволили, а завтра навпаки. Або ще гірше: зараз вони корисні для держави, а згодом, глянь, - і вже шкідливі. Є спеціальні люди, які мають думати за нас, а іншим за це краще не братись». Так-так, це все ще демократія, бо все вирішується більшістю. Більшістю бездумних людей🤷‍♀️ Центральною подією твору є «значущий» судовий процес над молодим чоловіком Віктором, якого обвинувачують у вчиненні «злочину вищого ступеню». Якого саме злочину? Вищого ступеню, що не зрозуміло. Завдяки цьому літературному прийому, коли герой не знає в чому його обвинувачують, перші сторінки книги нагадують «Процес» Франца Кафки, де головний герой опиняється підозрюваним у чомусь, та невідомо в чому. Попри трохи затягнутий та місцями нуднуватий сюжет «Процесу», «Абсурд» вийшов доволі динамічний, сповнений цікавих, місцями комічних, та майже завжди доведених до абсурду, діалогів. Звісно ж його судять за «шкідливі для держави, влади і народу» думки. Які думки? Тут уже без спойлерів, почитаєте самі. При чому, тяжкість цього злочину навіть не прирівнюється до вбивства, бо: 🖇️ «Безсумнівно, що думки та мислячі люди є значно небезпечнішими для влади, ніж убивці. Від убивства певної кількості пересічних громадян країна навіть не похитнеться. А навіть від однієї думки держава може загинути. Отже, для суспільства загалом мислячі люди більш небезпечні, ніж жменька вбивць». Суспільство без думок. Держава, яка забороняє народу думати ширше за встановлені нею ж межі. Народ, який стає маріонетковим та легко керованим в руках сильних світу цього. І якщо посеред цього бездумного натовпу зʼявляється думаюча людина, як же легко їй маніпулювати іншими. Навʼязувати свої ідеї. Схиляти до необхідних дій, видаючи їх за загальне чи індивідуальне благо. Не тільки ж у мене дежавю, ніби я вже щось схоже бачила в якійсь країні, правда? Антиутопія для мене - це геніальний [та улюблений] літературний жанр, в якому автор зачасту висміює негативні наслідки певних суспільних і державницьких процесів, демонструючи читачу їх небезпеку для всього суспільства та країни. Віталій Запека - для мене відкриття. Якби я не знала, що це твір українського автора, то ніколи б не подумала. Настільки він написаний в стилі найкращих класичних антиутопій. Дуже рекомендую. І «Абсурд», і антиутопію як окремий літературний жанр!

Анонім

Ця книга і є Україна — де смішне переплетене з сумним, трагічне з прекрасним, рефлексії військовослужбовця, якому потрібно вбити вперше в житті переплетені з життям людей, які раптово опинились в епіцентрі війни. Герої книги — живі, чудово прописані і чомусь впевнена, що реальні, а не вигадані

Анонім