Віталій Запека

Почувши історію написання цієї книги, я відразу захотіла її прочитати. Автор, перебуваючи на території АТО/ООС, написав книгу для новонародженої онучки, щоб вона мала спогади про спілкування з дідом, навіть, якби з ним сталося жахливе. Але з того часу автор написав другу книгу про пригоди свої Полінки. Отже, я прочитала дві)

Скажу чесно, що перша книга мені ДУЖЕ сподобалася! Вона розповідає про канікули Полінки у селі у дідуся і бабусі.

"Та дідусь молодець! Знаєте який? Дуже! Він гучно і сміливо сказав бабусі Ларисі, що його святий дідівський обов'язок учити онуку поганого та шкідливого. А доброго і корисного нехай навчають батьки."

То ж і навчив він онуку псувати їжу так, щоб її хотілося з'їсти, читати, писати, рахувати. Усе через гру, через смішні витівки, які часто закінчувалися синцями і подряпинами. Пощастило взяти участь у цих небезпечних пригодах і сусідній родині, де гостював хлопчик Микола.

Книга дуже смішна, не дарма ж призначена для дітей від 4 до 80,5)

Друга книга мені не дуже зайшла, мабуть, через відсутність дідуся) Але вона за стилем схожа на Алісу. Така ж дивна і непередбачувана. Треба якось перечитати її окремо, зануритися у пародію на наше життя очима дитини.

Дуже рекомендую для читання з дітьми або самостійного читання дітей.

🖤Я досить довго свідомо уникала книг про російсько-українську війну. Не знаю, що саме я боялася у них прочитати, але той страх відштовхував мене від подібного чтива. Це перша прочитана книга і точно не остання...

📖Бабах на всю голову
🖋Віталій Запека

💜Уже перші сторінки першої історії "Це К..." повернули мене до 24 лютого та перших днів повномасштабного вторгнення. Накрило так, що влучнішої назви для збірки і не придумаєш. Війна страшна, на ній гинуть люди, але й всі почуття загострюються. Саме життя відчувається як ніколи раніше, а любов, ненависть, відповідальність, порядність, людяність, сусідство набувають інших сенсів. Як помирати - то цілуючись. Як діставати з-під завалів - то до останньої цеглинки. Як готувати - то на всіх сусідів. Як ненавидіти - то всією душею. Як обороняти своє місто - то тільки разом. Як боротися - то до останніх сил... Це було сильно, щемко, до сліз! Це торкнулося кожного.

🖤Решта збірки - це короткі оповідання про 2014-2021 роки. Дивно, що автор пише про війну, але розповідає про зовсім інші, життєві речі. Про різницю буття у прифронтовій та віддаленій зоні, про тварин на КПП, про побачення між прильотами, про першого вбитого орка, про обстріли та підрахунки втрат, про випадкового побратима, про повернення додому...

💜В анотації зазначено, що ця книжка здатна розрадити тих, кого травмувала війна, і додати сил усім, хто наближає нашу перемогу. Так і є, я справді відвела душу за читанням. Відчуваю, що здолала свій внутрішній блок щодо ветеранської літератури і тепер хочу її ще і ще. У свою ж чергу дуже рекомендую цю збірку всім.

Не розумію, чому цю книгу ще не оцінили.

Мені сподобалася. В мене справді був повний "бабах" по голові під час читання книги. Я хотіла сміятися і плакати водночас. Написано про війну, про часи АТО і повномасштабну, але в якійсь легкій (хоча не можна так сказати про війну) манері. Тут хвилюєшся і біжиш з головною героїнею, а тут плачеш за загиблим. Тут згадуєш, як теж робила запальні коктейлі і смієшся, а потім... плачеш за зруйнованим містом. Цю книгу треба прочитати, от просто т-р-е-б-а її відчути, зрозуміли, сприйняти всіма відчуттями.