🐈 Мурчу від задоволення

З класичною українською літературою в мене доволі складні стосунки — я зазвичай із більшим ентузіазмом беруся за читання зарубіжних класиків, ніж українських. Тож не дивно, що ця збірка не надто мені сподобалася. Проте я виділила для себе авторів, з якими хотілося б продовжити знайомство, — це Леся Українка, Ольга Кобилянська, Михайло Могилянський та Ірина Вільде. Їхні оповідання дійсно мене вразили. Водночас більшість творів залишили байдужою, а деякі я навіть не змогла дочитати, як-от оповідання Василя Стефаника.

Давно хотілося почитати про українських письменників... Тож рекомендую "Бунтарки: нові жінки і модерна нація" збірку есеїв про жінок-письменниць за упорядкуванням В. Агеєвої. Книга налічує 12 історій про життя і творчий шлях Лесі Українки, Марко Вовчок, Ольги Кобилянської, Ірини Вільде та інших. Не буду розповідати про всі есе, зупинюся лише на тих, які найбільше сподобалися, а місцями вразили! До написання цих історій залучили українських літературознавиць (В. Агеєва, І. Борисюк, О. Полюхович, О. Пашко, О. Пелешенко, О. Щур). Більшість з них проаналізували по кілька постатей. Як на мене, у когось вийшло досить сухо (лише факти), у когось дещо нерівна, уривчаста оповідь. Проте є кілька історій життя письменниць, які читалися як роман. Зокрема вразили історії про Марко Вовчок - українську Жорж Санд, про що зазначає в есе В. Агеєва, про одну з перших феміністок в Україні - Наталію Кобринську, яка разом з О. Пчілкою створила і видала жіночий альманах "Перший вінок", про досить маловідому Уляну Кравченко, про "зірку міжвоєнного Львова" І. Вільде. Історії вразили не лише біографічним подробицями, а глибоким літературознавчим аналізом їх творчості. Деякі твори були відкриттям, хоч я побіжно знайома з творчістю цих письменниць. Авторкам есеїв вдалося занурити читача не лише у різноманітні життєві ситуації обраних письменниць, а й зацікавити (без спойлерів?) їх творами. Моя оцінка - 10/10! Така книжка буде цікава всім - і хто вперше дізнається про цих письменниць, і хто вже знайомий з їх творчістю.

Знаю, що не усі люблять нон-фік, але у мене він спрацьовує чудово: не знаєш, який би жанр хотіла прочитати, бери нон-фікшн, є шанс відновити нюх та смак до читання та водночас дізнатися щось нове. А коли це саме ця авторка - спрацьовує 100%. Про що? Про літературні постаті, течії та окремі твори авторів початку минулого століття, їх зв'язок з вулицями, площами та будівлями Києва, менталітетом корінних киян, а також про конкуренцію з Харковом (ініціатором виступав не Київ) Відразу зауважу, що авторка не обмежилася лише першою третиною 20 сторіччя, вона описала і 19, та навіть і добу барокко. Ця книга буде цікавою, насамперед, для студентів-філологів, бо письменниця подає узагальнення літературних течій та їх представників, окремо зупиняється на кожній, подає критику окремих творів (це для мене було дещо незрозумілим, бо твори відомі, їх, у принципі, так розгорнуто характеризувати не бачу сенсу, але це моя думка). "Статус української культурної столиці в Києва відібрати так ніколи й не змогли. Всі найцікавіші літературні, художні явища першої половини двадцятих пов’язані таки з містом на Дніпрі, а не на Лопані, до того ж упродовж всього десятиліття київські митці, інтелектуали не просто задавали тон, визначали параметри, але й безпосередньо впливали, — зокрема під час знаменитої літературної дискусії, — на харківські столичні починання." Отже, якщо ви не студент, але вже підзабули нюанси усіх течій, авторів, їх літературні спілкування та політичне протистояння, вам варто ознайомитися з цією книгою. Мені особисто вона нагадала, що деякі знакові твори української літератури я читала так давно, що точно маю перечитати, а у творчість двох авторок я так і не занурилася. Маю це виправляти)

Віра Агеєва "Марсіани на Хрещатику" ?. Віра Агеєва створила для нас , читачів, подорож літературним Києвом початку ХХ століття. Літературні діячі, які хоч частково мали відношення до Києва, всі зібрані в цій книзі. Вже в передреволюційні роки Київ утвердив свій статус української культурної столиці. Та з історії, ми знаємо скільки всього довелося пережити. Як взагалі виживало та ще й творило літературне середовище. Постійна політична репресія, арешти, переховування. Нелегальні українські гуртки, письменницькі братства. А вони живуть: видають газети, журнали, пишуть книги. Брак паперу, відсутність коштів - переказують свої твори в усній формі. Разом з тим в книзі ми зустрінемо описи цілих київських вулиць, будинків тих часів. Побачимо побут, навіть опис вбрання. Та все ж таки Київ вистояв , витримав, зберігши свою історію й своє майбутнє. Книга буде цікава тим, хто захоплюється літературою: біографією письменників, їхньою творчістю.

Це розповідь про те як російська імперія поступово і цілеспрямовано намагалася знищити українців, як націю, асимілювати і користуватися нашими набутками. Як присвоювала і русифікувала творчість наших митців, приєднувала її до "великої російської культури" на правах метрополії. "Росія збройно підкорила культурно вищі за себе західні країни, тож вирівнювання й вивищування центру часто відбувалося не так завдяки його розбудові й піднесенню, як через опускання й позбавлення спадку колонізованих. Таланти мали шанс зреалізуватися лише в імперії, людський капітал вимивався або нищився, місця поруйнованих архітектурних шедеврів зарівнювались і затоптувались." Але не зважаючи на все ми вижили і зберегли пам'ять віків хоч і доволі покалічену, а інколи і спотворену. Пройде ще багато років щоб ми змогли воскресити повністю пам'ять нації, але це точно станеться завдяки нашим письменникам, поетам, історикам... Завдяки нашим ЗСУ.

Є книги обов'язкові для читання. Принаймні для людей, що позиціонують себе культурними, для філологів, що давно вчилися і хочуть перевірити свої знання, для мешканців України, що досі вважають, що культура сусідньої держави домінуюча. Я не буду сперечатися про світову відомість зразків російської літератури, це загально відомий факт. Але ж за рахунок чого та кого? Про що? Про історію, літературу, культуру, світосприйняття представників двох народів. Проблема українців, на мій погляд, у нераціональності. Ну хіба можна було підписувати Переяславські угоди? Хіба можна вже кілька століть сподіватися на мирне співжиття? Хіба можна сподіватися на примарну рівність? І це не лише про росію. Це взагалі про імперський дух. "Завоювавши Грецію, римляни перейняли її релігію й культуру, тож цивілізаційна переємність в античності збереглася. Київ у добу бароко охоче називали новими Атенами, тоді як Москва розвивала міф «Третього Риму». Наші співвітчизники у ХVІІ столітті йшли на цареву службу не лише для власної вигоди. Ішли як місіонери, як представники вищої культури, що мріяли принести сусідам освіту, книжність, вироблені духовні й мистецькі вартості. То інша справа, що шляхетні наміри виявилися нездійсненними, бо брутальність заво­йовників попросту недооцінили." Отож, їхали, збагачували, розвивали, а потім виявилося, що це здобутки вже чужі, нібито більш розвиненого народу, який дозволяв українцям у подальшому лише шаровари та розмальованих тіток у віночках. Боляче і гірко. І маємо надзавдання - власним прикладом показувати та роз'яснювати давність власної цивілізації та багатство культури. Бо хто, як не ми? То ж, з авторкою я згідна без жодного застереження, наші думки дивно співпали у повному обсязі. Але тепер я хочу перечитати Бажана, Куліша, Йогансена, прочитати далі Домонтовича, Забужко, Андруховича. І це лише початок.

Коротка проза Підмогильного просто вибила в мене землю з-під ніг своєю потужністю й оригінальністю. Ще не прийшовши остаточно в себе, я вирішила «копати» українську літературу в цьому напрямку, почитала дещо в Хвильового і, нарешті, звернула увагу на цю Антологію. Не йдіть моїм шляхом: спочатку почитайте «Арабески» і оберіть, що вам ближче, — в тому напрямку і рухайтесь. В цій Антології зібрано коротку прозу авторів початку ХХ ст., яких я умовно для себе поділила на 3 категорії: • знайомі (Підмогильний, Винниченко, Українка, Кобилянська, Домонтович та ін.), • які я чула, але не читала (Кобринська, Чайка Дніпрова, Вільде), • відкриття (Романович-Ткаченко, Жук, Могилянський). Звісно, доцільніше було б їх категоріювати хронологічно чи стилістично, але вже як є. Тим більше сама збірка пропонує простежити, як змінювалась література за окреслений час. І все це – у професійному супроводі літературознавиці Віри Агеєвої, яка в передмові підготує навіть не надто заглибленого читача. Це 480 сторінок текстів на різну тематику і різного стилю, повірте – щось вам обов’язково западе в душу, може й не одне ім’я відкриєте для себе. Окремо хочу відзначити оформлення книги: видання супер якісне, стильна тканинна обкладинка, цупкі аркуші, виважена верстка, обкладинка-ляссе.