Нові відгуки

Давно хотілося почитати про українських письменників... Тож рекомендую "Бунтарки: нові жінки і модерна нація" збірку есеїв про жінок-письменниць за упорядкуванням В. Агеєвої. Книга налічує 12 історій про життя і творчий шлях Лесі Українки, Марко Вовчок, Ольги Кобилянської, Ірини Вільде та інших. Не буду розповідати про всі есе, зупинюся лише на тих, які найбільше сподобалися, а місцями вразили! До написання цих історій залучили українських літературознавиць (В. Агеєва, І. Борисюк, О. Полюхович, О. Пашко, О. Пелешенко, О. Щур). Більшість з них проаналізували по кілька постатей. Як на мене, у когось вийшло досить сухо (лише факти), у когось дещо нерівна, уривчаста оповідь. Проте є кілька історій життя письменниць, які читалися як роман. Зокрема вразили історії про Марко Вовчок - українську Жорж Санд, про що зазначає в есе В. Агеєва, про одну з перших феміністок в Україні - Наталію Кобринську, яка разом з О. Пчілкою створила і видала жіночий альманах "Перший вінок", про досить маловідому Уляну Кравченко, про "зірку міжвоєнного Львова" І. Вільде. Історії вразили не лише біографічним подробицями, а глибоким літературознавчим аналізом їх творчості. Деякі твори були відкриттям, хоч я побіжно знайома з творчістю цих письменниць. Авторкам есеїв вдалося занурити читача не лише у різноманітні життєві ситуації обраних письменниць, а й зацікавити (без спойлерів😉) їх творами. Моя оцінка - 10/10! Така книжка буде цікава всім - і хто вперше дізнається про цих письменниць, і хто вже знайомий з їх творчістю.

Знаю, що не усі люблять нон-фік, але у мене він спрацьовує чудово: не знаєш, який би жанр хотіла прочитати, бери нон-фікшн, є шанс відновити нюх та смак до читання та водночас дізнатися щось нове. А коли це саме ця авторка - спрацьовує 100%. Про що? Про літературні постаті, течії та окремі твори авторів початку минулого століття, їх зв'язок з вулицями, площами та будівлями Києва, менталітетом корінних киян, а також про конкуренцію з Харковом (ініціатором виступав не Київ) Відразу зауважу, що авторка не обмежилася лише першою третиною 20 сторіччя, вона описала і 19, та навіть і добу барокко. Ця книга буде цікавою, насамперед, для студентів-філологів, бо письменниця подає узагальнення літературних течій та їх представників, окремо зупиняється на кожній, подає критику окремих творів (це для мене було дещо незрозумілим, бо твори відомі, їх, у принципі, так розгорнуто характеризувати не бачу сенсу, але це моя думка). "Статус української культурної столиці в Києва відібрати так ніколи й не змогли. Всі найцікавіші літературні, художні явища першої половини двадцятих пов’язані таки з містом на Дніпрі, а не на Лопані, до того ж упродовж всього десятиліття київські митці, інтелектуали не просто задавали тон, визначали параметри, але й безпосередньо впливали, — зокрема під час знаменитої літературної дискусії, — на харківські столичні починання." Отже, якщо ви не студент, але вже підзабули нюанси усіх течій, авторів, їх літературні спілкування та політичне протистояння, вам варто ознайомитися з цією книгою. Мені особисто вона нагадала, що деякі знакові твори української літератури я читала так давно, що точно маю перечитати, а у творчість двох авторок я так і не занурилася. Маю це виправляти)

Віра Агеєва "Марсіани на Хрещатику" 📖. Віра Агеєва створила для нас , читачів, подорож літературним Києвом початку ХХ століття. Літературні діячі, які хоч частково мали відношення до Києва, всі зібрані в цій книзі. Вже в передреволюційні роки Київ утвердив свій статус української культурної столиці. Та з історії, ми знаємо скільки всього довелося пережити. Як взагалі виживало та ще й творило літературне середовище. Постійна політична репресія, арешти, переховування. Нелегальні українські гуртки, письменницькі братства. А вони живуть: видають газети, журнали, пишуть книги. Брак паперу, відсутність коштів - переказують свої твори в усній формі. Разом з тим в книзі ми зустрінемо описи цілих київських вулиць, будинків тих часів. Побачимо побут, навіть опис вбрання. Та все ж таки Київ вистояв , витримав, зберігши свою історію й своє майбутнє. Книга буде цікава тим, хто захоплюється літературою: біографією письменників, їхньою творчістю.

Це розповідь про те як російська імперія поступово і цілеспрямовано намагалася знищити українців, як націю, асимілювати і користуватися нашими набутками. Як присвоювала і русифікувала творчість наших митців, приєднувала її до "великої російської культури" на правах метрополії. "Росія збройно підкорила культурно вищі за себе західні країни, тож вирівнювання й вивищування центру часто відбувалося не так завдяки його розбудові й піднесенню, як через опускання й позбавлення спадку колонізованих. Таланти мали шанс зреалізуватися лише в імперії, людський капітал вимивався або нищився, місця поруйнованих архітектурних шедеврів зарівнювались і затоптувались." Але не зважаючи на все ми вижили і зберегли пам'ять віків хоч і доволі покалічену, а інколи і спотворену. Пройде ще багато років щоб ми змогли воскресити повністю пам'ять нації, але це точно станеться завдяки нашим письменникам, поетам, історикам... Завдяки нашим ЗСУ.

Є книги обов'язкові для читання. Принаймні для людей, що позиціонують себе культурними, для філологів, що давно вчилися і хочуть перевірити свої знання, для мешканців України, що досі вважають, що культура сусідньої держави домінуюча. Я не буду сперечатися про світову відомість зразків російської літератури, це загально відомий факт. Але ж за рахунок чого та кого? Про що? Про історію, літературу, культуру, світосприйняття представників двох народів. Проблема українців, на мій погляд, у нераціональності. Ну хіба можна було підписувати Переяславські угоди? Хіба можна вже кілька століть сподіватися на мирне співжиття? Хіба можна сподіватися на примарну рівність? І це не лише про росію. Це взагалі про імперський дух. "Завоювавши Грецію, римляни перейняли її релігію й культуру, тож цивілізаційна переємність в античності збереглася. Київ у добу бароко охоче називали новими Атенами, тоді як Москва розвивала міф «Третього Риму». Наші співвітчизники у ХVІІ столітті йшли на цареву службу не лише для власної вигоди. Ішли як місіонери, як представники вищої культури, що мріяли принести сусідам освіту, книжність, вироблені духовні й мистецькі вартості. То інша справа, що шляхетні наміри виявилися нездійсненними, бо брутальність заво­йовників попросту недооцінили." Отож, їхали, збагачували, розвивали, а потім виявилося, що це здобутки вже чужі, нібито більш розвиненого народу, який дозволяв українцям у подальшому лише шаровари та розмальованих тіток у віночках. Боляче і гірко. І маємо надзавдання - власним прикладом показувати та роз'яснювати давність власної цивілізації та багатство культури. Бо хто, як не ми? То ж, з авторкою я згідна без жодного застереження, наші думки дивно співпали у повному обсязі. Але тепер я хочу перечитати Бажана, Куліша, Йогансена, прочитати далі Домонтовича, Забужко, Андруховича. І це лише початок.

Коротка проза Підмогильного просто вибила в мене землю з-під ніг своєю потужністю й оригінальністю. Ще не прийшовши остаточно в себе, я вирішила «копати» українську літературу в цьому напрямку, почитала дещо в Хвильового і, нарешті, звернула увагу на цю Антологію. Не йдіть моїм шляхом: спочатку почитайте «Арабески» і оберіть, що вам ближче, — в тому напрямку і рухайтесь. В цій Антології зібрано коротку прозу авторів початку ХХ ст., яких я умовно для себе поділила на 3 категорії: • знайомі (Підмогильний, Винниченко, Українка, Кобилянська, Домонтович та ін.), • які я чула, але не читала (Кобринська, Чайка Дніпрова, Вільде), • відкриття (Романович-Ткаченко, Жук, Могилянський). Звісно, доцільніше було б їх категоріювати хронологічно чи стилістично, але вже як є. Тим більше сама збірка пропонує простежити, як змінювалась література за окреслений час. І все це – у професійному супроводі літературознавиці Віри Агеєвої, яка в передмові підготує навіть не надто заглибленого читача. Це 480 сторінок текстів на різну тематику і різного стилю, повірте – щось вам обов’язково западе в душу, може й не одне ім’я відкриєте для себе. Окремо хочу відзначити оформлення книги: видання супер якісне, стильна тканинна обкладинка, цупкі аркуші, виважена верстка, обкладинка-ляссе.

Книга "За лаштунками імперії" Віри Агеєвої є потужним дослідженням, яке розкриває справжнє обличчя російської культури та її вплив на українську літературу. Агеєва, відома літературознавиця і феміністка, у формі есеїв аналізує антиколоніальний дискурс, що з’явився в українській літературі після завоювання українських земель російською імперією. Цей процес став боротьбою за національну ідентичність, колективну пам'ять та спільні цінності. Агеєва приділяє увагу різним постатям українських письменників, але особливо підсвітила Хвильового, який пропонує фактично антиімперський маніфест, заявляючи про необхідність орієнтації української літератури на європейське, а не російське мистецтво. Пам'ятаєте його: "Геть від москви!" Авторка також ілюструє, що гуманізм будь-якого російського письменника закінчується на питанні права українців бути самодостатніми. Часом читати цю книгу важко, особливо якщо ви не філолог, адже вона детально аналізує багато творів, які могли залишитися поза увагою або були забуті після шкільної програми. Проте, дійшовши до розділів про сучасних авторів, таких як Оксана Забужко і Юрій Андрухович, ви зможете насолодитися аналізом їхньої творчості і, можливо, знайти натхнення для подальшого читання української літератури. Я склала дооовгий список книг до прочитання) Загалом, "За лаштунками імперії" - це змістовне, аргументоване дослідження культурного суверенітету України. Віра Агеєва чітко та професійно розкладає по поличках кожне питання, висвітлюючи цитати з особистих листувань, памфлетів та романів, наводячи їх як змістовні аргументи. "За лаштунками імперії" пропонує читачам талановите, доступне, пізнавальне та цікаве дослідження, що є надзвичайно актуальним у світлі сучасної повномасштабної війни з росією. Вона допомагає зняти ланцюги меншовартості, які роками нав'язували українцям, і усвідомити силу української культури, яка, незважаючи на всі перешкоди, продовжує жити і розвиватися. Рекомендую цю книгу всім, особливо тим, хто сумнівається у вартості української літератури. Вона допоможе вам переосмислити багато речей і зрозуміти, що наша література заслуговує на визнання і глибоке вивчення.

Книга «Марсіани на Хрещатику» – це щось нове для мене, дуже пізнавальне та цікаве! Віра Агеєва подарувала нам неймовірну мандрівку літературним Києвом початку ХХ століття разом з Курбасом, Підмогильним, Хвильовим, Домонтовичем й іншими визначними постаттями в українській літературі. В книзі переполітаються долі авангардних художників, бунтівних емансипанток та богемних поетів. Ми знайомимося з мистецькою теософською дев'яткою, МАРСіанами, аспанфутами, символістами й спіралістами. Після прочитання "Марсіани на Хрещатику" ще більше захотіла познайомитися з серію "Неканонічний канон" від видавництва "Віхола". Саме зараз ми повинні більше пізнавати наше минуле, пишатися ним та розвиватися, щоб мати щасливе майбутнє. • У Києві двадцятих років вражає поєднання, здавалося б, непоєднуваного, спрагле бажання водномить надолужити втрачене в попередні десятиліття. • В українській революції, як і здебільш в антиімперських рухах, величезну роль відіграли літератори, історики, гуманітарна інтелігенція, і саме вони тоді пильно заходилися видавати книжки й журнали, засновувати театри, капели, музеї. • Переломні роки «золотого гомону» остаточно визначили й ту спільну для різних шкіл і течій константу, з якою за кожної сприятливої нагоди звіряла потому напрям руху наша література: повернення до європейського культурного простору, послідовний окциденталізм, засвоєння власної традиції, яку осмислювали у зв’язках із різноманітними інтелектуальними, філософськими, естетичними тенденціями західного модернізму. • Нація не може остоятися без спільних міфів, історій, спогадів, власного пантеону; адже те, як ми пам'ятаємо, визначає й наші уявлення про сьогодення та прийдешність. • Спогад про марсіан і неокласиків на Хрещатику, про всю ту багатющу міфологію, множинність символів, емблем, імен, текстів, інтерпретацій годі було викоренити. Пам’ять була вкарбована в камінь, вона змінила саме місто, цей блискучий осередок українського модерного мистецтва.