З класичною українською літературою в мене доволі складні стосунки — я зазвичай із більшим ентузіазмом беруся за читання зарубіжних класиків, ніж українських. Тож не дивно, що ця збірка не надто мені сподобалася.
Проте я виділила для себе авторів, з якими хотілося б продовжити знайомство, — це Леся Українка, Ольга Кобилянська, Михайло Могилянський та Ірина Вільде. Їхні оповідання дійсно мене вразили.
Водночас більшість творів залишили байдужою, а деякі я навіть не змогла дочитати, як-от оповідання Василя Стефаника.
Анонім
Давно хотілося почитати про українських письменників... Тож рекомендую "Бунтарки: нові жінки і модерна нація" збірку есеїв про жінок-письменниць за упорядкуванням В. Агеєвої.
Книга налічує 12 історій про життя і творчий шлях Лесі Українки, Марко Вовчок, Ольги Кобилянської, Ірини Вільде та інших. Не буду розповідати про всі есе, зупинюся лише на тих, які найбільше сподобалися, а місцями вразили!
До написання цих історій залучили українських літературознавиць (В. Агеєва, І. Борисюк, О. Полюхович, О. Пашко, О. Пелешенко, О. Щур). Більшість з них проаналізували по кілька постатей. Як на мене, у когось вийшло досить сухо (лише факти), у когось дещо нерівна, уривчаста оповідь.
Проте є кілька історій життя письменниць, які читалися як роман. Зокрема вразили історії про Марко Вовчок - українську Жорж Санд, про що зазначає в есе В. Агеєва, про одну з перших феміністок в Україні - Наталію Кобринську, яка разом з О. Пчілкою створила і видала жіночий альманах "Перший вінок", про досить маловідому Уляну Кравченко, про "зірку міжвоєнного Львова" І. Вільде.
Історії вразили не лише біографічним подробицями, а глибоким літературознавчим аналізом їх творчості. Деякі твори були відкриттям, хоч я побіжно знайома з творчістю цих письменниць. Авторкам есеїв вдалося занурити читача не лише у різноманітні життєві ситуації обраних письменниць, а й зацікавити (без спойлерів😉) їх творами.
Моя оцінка - 10/10! Така книжка буде цікава всім - і хто вперше дізнається про цих письменниць, і хто вже знайомий з їх творчістю.
Анонім
Знаю, що не усі люблять нон-фік, але у мене він спрацьовує чудово: не знаєш, який би жанр хотіла прочитати, бери нон-фікшн, є шанс відновити нюх та смак до читання та водночас дізнатися щось нове. А коли це саме ця авторка - спрацьовує 100%.
Про що? Про літературні постаті, течії та окремі твори авторів початку минулого століття, їх зв'язок з вулицями, площами та будівлями Києва, менталітетом корінних киян, а також про конкуренцію з Харковом (ініціатором виступав не Київ)
Відразу зауважу, що авторка не обмежилася лише першою третиною 20 сторіччя, вона описала і 19, та навіть і добу барокко. Ця книга буде цікавою, насамперед, для студентів-філологів, бо письменниця подає узагальнення літературних течій та їх представників, окремо зупиняється на кожній, подає критику окремих творів (це для мене було дещо незрозумілим, бо твори відомі, їх, у принципі, так розгорнуто характеризувати не бачу сенсу, але це моя думка).
"Статус української культурної столиці в Києва відібрати так ніколи й не змогли. Всі найцікавіші літературні, художні явища першої половини двадцятих пов’язані таки з містом на Дніпрі, а не на Лопані, до того ж упродовж всього десятиліття київські митці, інтелектуали не просто задавали тон, визначали параметри, але й безпосередньо впливали, — зокрема під час знаменитої літературної дискусії, — на харківські столичні починання."
Отже, якщо ви не студент, але вже підзабули нюанси усіх течій, авторів, їх літературні спілкування та політичне протистояння, вам варто ознайомитися з цією книгою. Мені особисто вона нагадала, що деякі знакові твори української літератури я читала так давно, що точно маю перечитати, а у творчість двох авторок я так і не занурилася. Маю це виправляти)
Анонім
