В які ж прикрі часи живемо. Отак живеш собі, читаєш багато сучукрліту, а про одну письменницю дізнаєшся лиш тоді, коли вона помирає від ракетного удару країни терористів по сусідньому від тебе місту.
Складно читати книжки тих, хто так несправедливо пішов. Що вже казати коли ці книжки влучають в саме серце.
Ця історія - розказана пуделем Домом, якого купив один мисливець, а потім віддав своїй доньці, що живе не з ним. Саме так Дом потрапляє до Львова - міста, де перетинаються сотні тисяч людських доріг, нерозказаних історій, секретів і запахів. До сім’ї Ціликів, які, такі ж як і місто - усі різні, але зібрані під одним дахом. Старий Полковник, Велика Ба, дві їх дочки та дві онуки Марії. Всі марять і живуть різними містами, часами й просторами, якими так і хочуть розвіятися.
З цією книжкою я переконалася в тому, що все ж люблю іноді поринути у сімейні саги. Такі щемкі, глибокі й живі, що після прочитання ще кілька годин сидиш і вдивляєшся в порожнечу, сподіваючись, що вона не погляне в тебе.
✒️Ця історія не про вбивство, а про життя, яке завжди йому, вбивству, передує, - про моє собаче життя, сповнене радості та любові, й про їхнє людське, сповнене сумнівів, спогадів і бажань. Про наше щасливе життя. Бо таким воно і було - щасливим, якщо озирнутися та принюхатися до залишених нами слідів.✒️
Книжка безумовно емоційна й багатьма аспектами зачіпляє за живе. Не дивіться, що оповідь ведеться від особи пса, це не наївна книжка, бо Дом вчує й розкаже не лише про те, що відбувається зараз, а й про те, що було колись, що травмувало й вплинуло на головних героїв назавжди.
Зізнаюся, перші сторінки мені чомусь дались важкувато. Можливо я очікувала безпробудної похмурості, бо історія починається на початку 90-х, але стиль авторки настільки чіпляючий, живий і місцями навіть поетичний, що як лиш вчитаєшся, потім не відірвешся. Так, в книжці описані різні часи, різні настрої, різні люди, але все це правдиве й щемке, що хоч до серця прикладай.
Ця книжка чимось мені нагадала Найважливіше - наприкінці Галини Вдовиченко, про яку я писала навесні. Такі ж рідні й теплі враження, навіть попри складні й тригерні теми.
✒️Дім там, де тебе пам’ятають, - розпорошений, як уламки замерзлих річок над Землею. Я можу зараз сказати «моє місто», та це так само безглуздо, як сказати «моє повітря». Навіть повітря, яке ми вдихаємо, вже було чиїмсь і ще буде. Навіть я був чиїмсь псом. Повітря наше, доки воно в нас. Дім наш, доки він в нас. А ми всі завжди в цьому домі — кожен на своїй глибині.✒️
Дім для Дома безперечно увійде до переліку найкращих прочитаних книжок. Цей роман також можна сміливо внести до категорії книжок, які навіть можна дарувати людині, яку знаєш лиш один день. Тож, як ви вже зрозуміли, цю історію я сердечно раджу усім.