Омґ, цей детектив наразі один з моїх найулюбленіших.

Історія загадкового зникнення 15-річної дівчинки, яке відбулось 33 роки тому, виходить у світ. Зʼявляються нові факти, загадки і, звісно ж, погрози. І наче б то вже зовсім близько до вбивці, але нові факти розкривають по-іншому.

Ця книга це справжній вир різних емоцій. Кожен персонаж дуже добре прописаний і відчуття ніби справді з ним особисто знайомий.

Одним словом, заборонене кохання, справжня дружба, карʼєра письменника, нерозділене кохання, зґвалтування, відчуття провини, сімейні стосунки — все це є в «Правда про Гаррі Квеберта».

Єдине, не можу зрозуміти негативні відгуки, адже в книзі наче б то проявляться нормалізація педофілії. Я не можу це так назвати, адже в головного героя (Гаррі) навіть не було поцілунку в губи з 15-річною, та й автор не висвітлює це з такого кута. Те, що в книзі є зображення зґвалтування, то це 100%, але й винні понесли покарання.

Загалом, я не плекала великих надій щодо книги, тому оцінка можливо трішки вища, ніж того вартує. Відразу попереджаю, що не варто надіятися знайти в цій книзі відповіді на питання «коли/як/за яких умов закінчиться війна».

Проте книгу однаково було цікаво читати, адже, з однієї сторони намагаєшся зрозуміти яке бачення щодо війну мають люди з різних країн (від Мексики до Казахстану і від Сполученого Королівства до Ліберії) та відмінними видами діяльності (мислителі, науковці, історики, державні діячі, військові), а з іншої як в їх очах (і відповідно в очах їхньої спільноти) постає сама Україна та що варто підкорегувати.

Бал зняла за деякі статті, які можливо просто не зійшлися з моєю думкою. Іноді це те, що деякі з представників занадто зациклилися на розповіді про те, скільки всього вони (ЄС) роблять для України. Так, не буду сперечатися, що допомога від ЄС це дуже важливо, але аж ніяк не важливіші за те, що віддають наші люди, а саме — своє життя. Можливо це просто така дипломатія і я занадто критична, вважайте як вам те заманеться, але я просто хочу, щоб не перебільшували намагаючись виправити свої минулі помилки. А іноді, це і намагання толерувати російську «опозицію». Тут все просто, «хороший росіянин — мертвий росіянин» :)

Не гарно закінчувати на поганому,тому нагадаю, що книга швидко читається і є цікаві думки, навіть деякі неочікувані факти (наприклад, чому путін вибрав саме 24 лютого (можливо це гіпотеза, але, мені здається, дуже високо ймовірна). Та й розбіжності можливо додають певної гостринки та знімають рожеві окуляри.