Валерій Пузік

Знаєте, є книги, які перевертають душу і ти не знаєш, що і як про них сказати, бо вони настільки вражають своєю правдою, від якої нема де дітися, та й не треба. Ця історія саме така.

🇺🇦Для мене "З любов'ю - тато" - це, ніби, сповідь військового, чоловіка, батька, якого розлучили з найріднішими і він не знає чи зустрінеться з ними ще. Тому не залишається нічого, окрім, як писати листи та спогади для дружини Ірини та маленького сина Ореста, про те, як цінує те, що було "до", як прийшли вороги і забрали ідилію мирного життя.

🇺🇦Книга містить спогади автора про дитинство, про участь в російсько-український війні до та під час повномасштабного вторгнення. Дуже цінними та щемливими є поради, які пан Валерій пише своєму сину в листах, вміщених в книзі, бо не знає чи зможе це зробити, коли Орест виросте, чи доживе до тих часів. "Люби і обіймай людей, які тобі дорогі. Все, що у нас є, - це вона. Любов. Її не купиш за гроші. Вона безцінна. Не бійся її показувати. Інколи обійми в тиші значать більше, ніж тисячі слів"

🇺🇦Ця книга про кожну українську родину, в якій є військові, вона про біль, розпач розлуку, яку принесла ця клята війна, але, водночас, про безмежну любов та надію на краще майбутнє для своїх дітей. "Єдине, чого я не хочу, - передавати цю війну наступному поколінню: своїм дітям, племінникам, онукам".

🇺🇦Читаючи цю історію, я плакала, розуміючи, скільки синів та дочок, не почують таких слів від своїх батьків, бо їх забрала ця клята війна і це найстрашніше... Ця книга зовсім не розважальний контент, а жорстока правда, якій багато хто боїться поглянути в очі, та я скажу, що читати її треба обов'язково, щоб не забувати і не забуватися, якою ціною ми зараз живі і як твориться майбутнє для наших дітей

Він хотів би гуляти одеськими пляжами разом з коханою дружиною, ділячи одну каву на двох... Він хотів би бавитися із сином, читати йому казки та бачити, як той росте... Він хотів би писати фентезі для підлітків, знімати фільми і реалізовувати круті проєкти, а натомість... Натомість він воює в лавах ЗСУ, лічить хвилини проведені з рідними і пише про війну.

Ця книга - це щоденник українського війського. Історії, вірші, листи, замальовки, слова, які автор мріє казати своєму сину, своїй коханій дружині, але боїться, що може не встигнути. Вони щемкі, відверті, наповнені любов'ю аж по вінця. Вони прості і короткі, бо коли ти на передовій, то не знаєш, скільки часу тобі відміряно, чи допишеш задумане і котра зустріч може стати останньою.

Ох і наревілася я читаючи цю книгу! У ній є сум, біль і втрати, але є життя, бажання жити попри біль і жахи війни, прагнення перемоги навіть ціною власного життя, аби тільки ми стали останнім поколінням російсько-української війни, аби нашим дітям не довелося знову брати до рук зброю!

Мені дуже хотілося б, щоб цієї книги ніколи не було! Щоб подій, описаних у ній, ніколи не було! От тільки вони є, і кожен з нас, як автор, збирає себе по крихтах зранку, після нічних тривог, обстрілів і жахливих новин, щоб у новому дні продовжувати жити, любити, цінувати миті і наближати нашу перемогу. Читайте такі книги, доки маєте змогу, доки їхні автори серед нас і не забувайте донатити на ЗСУ!

"Війна обнулила всі календарі". Це збірка щемких коротких оповідань про спокійні часи відпочинку на морі, прогулянок сонячною Одесою. Польові записи з фронту, тяжкі моменти зникнення побратимів; втрат, подій з окупованих міст, дітей-квіток. Віртуальна розмова листами з дружиною і сином, побажання для нього. Це згадки про приємні моменти, мрії; бажання. Вірші-присвяти, слова, які важко сказати, написати.

"Я пишу листи сину, адже не факт, що зможу сказати ці слова, коли він виросте"

"Це якась площина болю, куди нас чомусь затягнуло"

10/10 ⭐️

Я б хотіла ніколи не читати цю книгу. Я б хотіла познайомитися з творчістю автора через фентезі для дітей. Я б хотіла, щоб пан Валерій писав інші книги, знімав фільми, та будь-що, що йому приносило радість, насолоджувався подружнім життям та виховував сина. Але Війна.
Це щоденник, це сповідь, це зізнання у коханні, це вірші, листи до сина з батьківськими настановами. Ця книга важлива. Вона багато про що. Війну. Кохання до дружини. Біль. Втому. Смерть. Надію. Любов до сина. Спогади, які допомагають триматися. Сум. Будні військових. Важливість це все памʼятати. Не прощати. Та робити кожен день хоч щось, щоб наблизити перемогу.

Я плакала декілька разів. У мене були мурашки по тілу. Я посміхалась, коли читала слова кохання. Я відчувала почуття автора через текст.
Книга чудова. Дякую пану Валерію за захист мене та нашої України. Дякую його за те, що написали цю книгу.

"Знаєш, інколи мені здається, що наша країна тримається на таких людях.
На людях, які, незважаючи на обставини, й далі роблять свою роботу.
Наша країна тримається на людях, які ще вчора розносили пошту, а сьогодні бʼють та палять російські танки; на людях, які з літа думають про зиму і роблять заготовки; на людях, які знають свою роботу і виконують її, навіть коли поруч вибухає."


"Сину, Україна прекрасна.
Нам є за що боротися.
Бережи її в собі і для себе."


"Війна вставляє в мене магазин і пересмикує затвор"


"Одного разу я хотів загадати бажання - думав, що падає зірка. Але то падав дрон."

"Завтра буде завтра, а сьогодні війна."

Я не знаю, як писати відгуки до подібних книг

Це - сповідь, розмова, щоденник, в яких залишається найпотаємніше, найінтимніше

Короткі речення і фрази, у яких до безкінечності Любові
У яких спогади про дружину і сина, про друзів дитинства, які сняться на війні, про товаришів, які донедавна були абсолютними незнайомцями, але стали найріднішими, якби не обставини

Це напучування сину Оресту, який вже вкотре зустрічає свій день народження без батька
Слова-настанови, читаючи які, я згадала "Листи до сина" Василя Стуса
Яка ж вона особлива, ота батьківська Любов!

Це щоразу у листах зізнавання у коханні Ірі, тій, "крізь серце якої зупиняється ріка", і "світ зупиняється коли вона усміхається"

Я не знаю, як писати відгуки до подібних книг

Я знаю, як вбиває відстань, і коли відпускаєш назавжди

Я би хотіла, щоб ця книга ніколи не була написана.
⠀
Щоб тисячам татам і мамам не доводилося зараз переживати цей досвід, жертвувати найголовнішим і найціннішим: власними життями, часом ... Бо ж головне на цьому світі — просто набутися разом у любові.
⠀
Читати такі книги — це разом з автором переживати «тут і зараз», відчувати увесь спектр його емоцій та переживань, заглядати у сокровенне.
⠀
Тут не можна читати без сліз. Особливо якщо і ти проживаєш подібне. Але це водночас слугує й емоційною підтримкою, бо ти не сам у цьому, ми разом і ми це витримаємо, бо інакше не розглядається навіть.
⠀
Валерій, який ще з 14 р. боронить державу, ділиться своєрідним щоденником, листами до дружини та 5 річного сина, спогадами про дитинство, віршами.
Він міг би так само жити життя, гуляти з сином біля моря, їсти разом морозиво, дивитись мультики чи читати книги перед сном. Натомість — зброя, бліндажі, смерті та лють. Всі ми у цьому човні клятої війни.
Але є тут віра у майбутнє, перемогу і найчистіша любов, те, що тримає нас врешті.
⠀
Ми звикли раніше надто романтизувати війну, як щось таке далеке і що не повториться. Читати Ремарка, Гема, зрідка правдивішого Юнґера, але то все не те. Ніхріна вона не романтична…
⠀
Наприкінці, просто хочу подякувати авторові та усім, хто тримає стрій! Бажаю кожному вижити й обійняти рідних.
⠀

"Я не хочу постійно писати про війну".

Це вже третя книга автора, яку я читаю, і вона про неї. Саме про війну.
200 сторінок концентрованого сенсу. Деяким книгам за 700 не вдається стільки вмістити, а ця тобі шматує серце.
Вона приземляє. Якщо ти трошки відволікся на іншу проблему, треба взяти її і тебе занурить в зовсім інший досвід.
Це розповіді з локації за назвою "війна". Про побратимів, людей з деокупованих територій, погляди дітей, що дедалі важчають. Про пекло, що з собою несуть росіяни.

Проплакала добрезний шмат книги. Пишучи відгук, слова неодмінно застрягають десь на півдорозі і не пишуться. Бо навряд якесь з них підійде, аби описати важливість та болючість "Мисливців за щастям". Після деяких оповідань певний час дивилася в одну точку, намагаючись перетравити.

Я знаю, що боляче. Проте, я її раджу обов'язково читати.

💔«Важко було відпускати вас із мамою. Проте зараз ви в безпеці.
Але ця відстань — мука.
Дім без вас порожній та холодний».

Щоразу обіцяю собі не читати такі книги, бо вони мене розбивають на дрібні шматочки. І кожного разу я знову йду на це сама. Хтось мені каже: «Так, це ж наша реальність. Це треба читати і знати». І я завжди намагаюсь знайти слова, щоб пояснити, чому мені важко таке читати саме зараз. Але як ви помітили, я сама собі підготовлюю ці моменти, які роблять мені боляче.

Сильна, емоційна і болюча книга, яка розбиває серце на маленькі шматочки, адже це такі щемкі слова батька і чоловіка, котрий сумує за своєю сім’єю. Це текст наповнений сумом і любов’ю. Безмежної любові до дружини і сина. Любові до побратимів. І, звичайно ж, любові до Батьківщини. Раніше героями для нас були: Супермен, Бетмен, Людина-павук. А зараз — це сотні, тисячі людей, звичайних людей, які залишивши сім’ю і рідний дім, стали на захист мільйонів життів, своєї країни. Це люди-титани. Це супергерої. Це наші герої.

💔«Колись я розповім тобі про все…
Але зараз я хочу, щоб ти знав:
Ми залишились, і нас багато.
Ми залишились і не віддамо жодного клаптика нашого узбережжя, не віддамо море, вулиці й, тим паче, не віддамо наші книгарні (я знаю, яка для тебе найважливіша, і вона під надійною охороною)…
Це наше місто, наша країна, наша земля і наше небо.
Усе це варто любити і захищати.
Ми залишились і боротимемось.
Пам’ятай: Ця країна — непереможна».

Книга сповнена спогадів, листів, віршів і роздумів автора тоді, коли навколо бушує російсько-українська війна. Моментами я згадувала книгу «Сліди на дорозі», адже там також болючі моменти захисника. Книги, які спустошують і роблять боляче, але віримо, що мир настане і наша країна переможе ту темряву.

💔«Війна спустошує. Розʼїдає зсередини, залишаючи тільки притуплене відчуття реальності. Тієї що була «до».

Ця книжка болітиме.
Вона наповнюватиме ваші очі слізьми.
Вона накриватиме реальністю, саме тою, якою ми тепер живемо.

Книжка подібна до щоденника, в який автор записує власні переживання та спостереження. Кожна наступна сторінка ніби завіса, що відкриває якусь частину його життя.

Листи синочку та коханій дружині, фронтові розповіді щемітимуть своєю правдивістю. Вірші відбиватимуться смутком від серця. І так хотітиметься, аби ми всі дочекалися наших героїв.

Книжка про війну, присвячена автором маленькому 5-річному сину. Листи до Ореста, з яким батько дуже близький і проводив багато часу. Але повномасштабне вторгнення розлучає чоловіка з дружиною і сином, як тисячі інших українських родин.

Коротенькі історії з фронту, спогади про власне дитинство та війну в 2014-2015 роках і дуже щемкі згадки про найрідніших, прогулянки ,Чорне море, щасливі та смачні сніданки і затишні вечори з мультиками, книжками.

Клята війна забрала спокій і щасливі моменти.

Ця історія пронизана любов'ю та дружбою, мрією про світле майбутнє та нові історії -вже не про війну. Сподіваюся, що так і буде. Бо такі віддані і щирі люди стоять на захисті країни, залишивши вдома найдорожче.

Щира,світла книжка , хоч і на складну та дуже болючу тему. Рекомендую