Ця книга мене зовсім не захопила з перших сторінок. Перша половина читалася важко. Історія Марії займає багато місця, поступово розкриваючи її характер та минуле. Як на мене, занадто розтягнуто, адже багато рис і вад персонажки стали зрозумілими значно раніше, ніж авторка завершила її історію. А ось лінія Шарлотти змінила ситуацію. Саме тоді сюжет для мене пожвавився, набув руху: з’явилися напруга та відчуття, що окремі деталі пазла нарешті починають складатися в єдине ціле. Для мене це не історія про кохання. Тут є пристрасть, закоханість, одержимість, потреба бути бажаною та страх втрати. Але справжнього кохання я тут не побачила. Натомість я побачила історію про самотність, егоїзм, переслідування, страх і наслідки безсмертя. Кожна з героїнь по-своєму намагається впоратися із самотністю. Марія з часом приймає її та стає заручницею власної пихи й зарозумілості, переконана у власній винятковості. Аліса, навпаки, відчайдушно шукає людей, які могли б її зрозуміти. Шарлотта ж більшу частину свого життя намагається втекти від власних рішень та їхніх наслідків. Безсмертя не робить людину мудрішою чи кращою. Воно лише дає сильним сторонам та вадам більше часу для розвитку. Якщо людина не може впоратися зі своїми внутрішніми демонами, століття життя лише поглиблюють ці тріщини. Для мене це не роман про вампірів. Це історія про те, як час поступово оголює справжню сутність людини. Попри повільний початок, фіналом я залишилася більш-менш задоволена, хоча в певний момент він видався мені передбачуваним. Книга не стала для мене улюбленою, але те, куди авторка вела читача протягом усієї історії, безумовно варте уваги.

Гарна книжка! Мені місцями було трохи нудно, але кінець цікавий і трошки неочікуваний)

Вау! Це було наче «Інтервʼю з вампіром», але про дівчат. Дуже сподобалось.

Я у захваті від книги! Вікторія Шваб створила альтернативну дистопічну версію нашого світу, у якому після Феномену людські гріхи ожили. За що люблю Шваб, так це за завжди продуману світобудову та логічний світоустрій. Мені подобаються протиставлення в книзі. Життя і смерть, невинність і грішність, добро і зло. Через переживання і думки героїв авторка піднімає багато хвилюючих питань, і разом з ними ми шукаємо сховані відповіді. Музика пронизує кожну сторінку книги, вона доповнює темну атмосферу історії, сповнену таємниць, смертельних небезпек, запеклої боротьби і заплутаних почуттів. Я закохана в головних героїв. У їх комплексність, складність характерів, неоднозначність прийнятих рішень, відкритість до змін. Огаст — чудовисько, яке відчайдушно бажає стати людиною. Кейт — людина, яка зневажає і ненавидить чудовиськ, але так довго намагалася стати кимось іншим — сильною, жорстокою, страхітливою, копією батька, — що втратила справжню себе. І хоча Огаст солодка булочка з корицею, саме з Кейт я відчула більшу спорідненість. У ній я побачила частинку себе. Як і Кейт, я не граю на музичних інструментах, але музика займає особливе місце в моєму серці, не уявляю свого життя без неї. У нас з нею навіть смаки схожі: обидві полюбляємо важкий рок, насичені баси, скажені гітарні партії. 🎼 Хлопчик, який мріє стати людиною. 🎧 Дівчинка, яка змушена стати монстром. 🎼 Чудовиська, породжені вчинками людей. 🎧 Світ, у якому гріхи оживають. 🎼 Книга, в якій поєдналося все, що я так хотіла і потребувала в одній історії. Безмежно щаслива, що прочитала її.

Мені дуже сподобалась історія. Вона про життя, смерть, любов, мистецтво та пізнання нового. Ми колекціонуємо спогади, або ж складаємося з них? Що саме формує людину – те, що вона пережила, або ж те, що про неї пам’ятають інші?

Цю книгу після багатьох гарних відгуків я дуже хотіла прочитати, потім я її придбала відразу ж дві частини і поставила цю красу на полицю. І все щось заважало почати читати але нарешті цей час настав і це було просто вау. Книга після якої хочеться одразу ж почати читати продовження, бо цікаво що ж там далі. Почну ще з оформлення книг воно просто неймовірно гарне, без зайвих деталей але настільки вишукано що я просто роздивлятися можу їх і милуватися. Щодо сюжету, то якщо ви як і я любите постапокаліптику, фентезі, то це книга для вас. Тут є світ в який пробралися чудовиська, але локально, і світ поділився одні з ними воюють, інші домовляються, а тим кого ця нечисть не зачепила просто спостерігають. Чесно, на цьому етапі це все нагадує нашу ситуацію: в нас теж є чудовиська і хтось з ними бореться, а хтось хоче торгуватися і ще й заробити на цьому. А ще є сторона, котра щиро занепокоєна цією ситуацією. Але повернемося до книги: ну і є головні герої підлітки, що з цих різних світів і які опиняються в одному місці в певних час. І далі сюжет розвивається в такому напрямку, що кожен має вирішити хто він: чудовисько чи ні. Книга має любовну лінію, але таку тонку, що вона не заважає слідкувати за цим світом, де панує війна. Загалом рекомендую і йду читати наступну частину цієї історії.

Це одна з тих історій, які залишаються з тобою надовго після останньої сторінки. Я читала її двічі — і після другого разу вона не втратила магії. Навпаки, деякі моменти вдарили ще сильніше, бо вже знаєш, куди все веде Адді — дуже живий персонаж. Вперта, самотня, трохи розгублена, але неймовірно сильна. Її життя — це не просто вічність, а постійна боротьба за те, щоб хоч якось залишити слід у світі, який тебе не пам’ятає. Книга доволі драматична, але без перегину. Тут багато про самотність, страх бути забутою і про те, як сильно людині потрібен хоча б один хтось, хто запам’ятає. Любовна лінія — так, місцями трохи передбачувана, але вона дуже ніжна і тепла. Не дратує, не виглядає натягнутою, а навпаки, хочеться за неї триматися, як за щось світле в цій історії. Окремий кайф — це взаємодія Адді з “дияволом”. Їхні діалоги, напруга між ними — іноді навіть цікавіші за все інше. Там стільки підтексту і сили, що ловиш себе на тому, що чекаєш саме цих сцен. І фінал… Реально неочікуваний. Не той варіант, який легко передбачити, і точно той, який змушує ще трохи посидіти в тиші після прочитання. Це історія не про магію як таку, а про пам’ять, слід і ціну бажань. І вона чіпляє.

«Спогади - як талісмани, які занадто часто беруть у руки, як медальйони із зображенням святих: парсуна стирається зрівнюючись зі сріблястим тлом, лишаючи тільки ледве помітний відбиток.» Її життя було важким і самотнім, але й чарівним. Вона пережила кілька воєн, і навіть сама воювала, бачила революцію і відродження. Вона залишила слід на сотнях творів мистецтва, немов поставила відбиток пальця на дні ще м'якої глиняної миски. Вона бачила дивовижні речі, бежеволіла, танцювала на снігових кучугурах і замерзала до смерті на Сені. Вона багато разів закохувалася в морок і один раз закохалася в людину. Вона невимовно втомилась.. Життя в триста років.. вона, як відлуння, як примара. Воно складне і самотнє. Але, понад усякий сумнів, вона жила 💔 Аделіна, Адді, Адді Лярю.. Чуттєва, сумна, зворушлива і багатогранна історія. Як одне бажання перетворюється в прокляття. Про те, яке життя швидкоплинне.. Прекрасна книга, хоч і сумна 💔💞 «Життя може здаватися дуже довгим, та зрештою воно минає дуже швидко...»