Нові відгуки

Цілий тиждень збирала думки, щоб написати відгук на цю книгу. Це виявилося непросто. З одного боку, книга мені сподобалася: там були класні герої і справді корисні поради. Але з іншого боку, були персонажі, які зовсім мені не зайшли. Можливо, тому що їхній досвід був мені чужий, і ніде не відгукувався... Якщо коротко, то мої враження від книги можна описати цитатою однієї з героїнь: "Кажуть, що я стала цинічною, але я не хочу відкриватися повністю і впускати в себе кожну трагедію." Особливо важко було співчувати героям першої половини книги — тим, хто поїхав з України. Я їх не засуджую, але й не можу стати на їхній бік. Я не переживала їхній досвід, і вмикати емпатію, щоб зрозуміти їх, мені не хотілося. Проте ближче до кінця з'явилися цікаві герої, і книжка вийшла на зовсім інший рівень. Коротше, я поставила їй 10 балів, хоча спочатку не планувала. І, до речі, зробила дуже багато відміток під час читання — це теж щось значить:)

Буду відверта, це найкраща книга мого року. Я вважаю, про неї варто говорити всюди. Вона надає стільки сил і любові, настільки багато світла і тепла в цій книзі. Читання книги пройшло дуже легко і приємно. Краща з кращих книг для нашого часу!

Говорити про війну — це завжди складно. Але ще складніше, коли вона ще не закінчилася. Коли біль ще такий сильний. Коли спогади про перші дні вторгнення настільки чіткі та яскраві. Але замовчувати це зараз теж не треба.  В книзі Тані Касьян зібрані спогади різних людей про початок повномасштабного вторгнення, а також коментарі психолога. Головний висновок — всі ми різні, і немає єдиного способу побороти цю травму. Комусь потрібно бути на самоті, іншим — в компанії. Хтось переживатиме це мовчки, комусь обов'язково потрібно виговоритися. Хтось лікується сльозами, хтось — сміхом. Всі пережили різне. Немає двох однакових історій.  Але потрібно вчитися жити з цим досвідом, адже він назавжди залишиться з нами. І попри всі страждання, що нам довелося і ще доведеться пережити, потрібно залишитися людьми. Не можна дозволити собі перетворитися на своїх ворогів після перемоги.  Власне, ця книга про це. Про те, як цього досягти. Про те, як це пережити. Про те, як ми можемо допомогти іншим і собі. Книга-біль, книга-ліки.  Зазвичай я люблю згадки про рідне місто Дніпро в книгах. Але тут його згадували в світлі трагедії, коли ворожа ракета влучила в будинок і забрала життя десятків людей. Тому тут я теж ридала.  Читайте, купуйте, такі книги нам потрібні! "Ми консервуємо цей біль. Намагаємося захистити себе, кажучи "я нормально", хоча усе не нормально. Війна — це не нормально"

Дочитала «Наше.Спільне» Тані Касьян Від мене коротко і по суті: рекомендую✅ "Запамʼятаймо одну аксіому: постраждала сторона ніколи не винувата, що над нею чинили насильство. Думки про насильство народжуються в голові того, хто його чинить, і не мають жодного стосунку до того, хто у що був одягнений і хто кому що сказав. А якщо вам здається, що ви знаєте, як треба було поводитися, то вам це здається." Авторка пише про досвід переживання війни. Таня проробила величезну роботу, направду. Зібрані інтервʼю людей, які стали ВПО, які пішли на фронт, яким довелося розірвати відносини і з родиною, для якої «той запорєбріковий край» нормальне життя. Історія волонтерів, медиків і культурних діячів — усе це висвітлено через особистий досвід Тані, через пояснення психотерапевтки та психологів. Авторка з Маріуполя, авторка пройшла шлях від нерозуміння власного я до усвідомлення ідентичності, авторка знає, що таке втрачати і чекати батьків з окупації. Слова Тані не пусті, ґрунтовні. І в кінці, бонусом, є слова та їхні пояснення зі словника безбарʼєрності. Що теж корисно!