Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях
Дуже сподобалась книга. Починалась як життєпис з нотами самоаналізу і роздумів про жіночу долю. Героїня дуже самостійна, позитивна і виважена пані, не боїться посміятись з власних промахів або просто посміхнутись замість роздратуватись у складній ситуації. Містичні моменти чисто для присмаку, без переходу за межу, і це дуже класно. Останні розділи можуть вдарити, тож обережно: перші дні великої війни.
Однозначно раджу до прочитання. Вперше цю книгу слухала в аудіоформаті під час щоденних тривалих добирань до роботи. Часом доводилось перемикати аудіокнигу на радіо, тому що події настільки пронизували, що буквально відключалась від реальності. Книга не тільки заснована на реальних подіях Донбасу 2014 року, але й герої мають реальні прототипи. Сама авторка була молодою волонтеркою під час початку російської агресії на території сходу України, тож багато моментів взяті, очевидно, з власного досвіду. Описані в книзі місця, райони Донецьку будуть знайомі тим, хто там жив, навчався, працював, просто знайомий з містом. Я читала - і ніби ходила тими вулицями. Ця книга поєднує документалістику і художній текст, супроводжується фотографіями тих подій і часів. А палітурка - особлива любов: розбите скло відчуваєш, торкаючись подушечками пальців до обкладинки. Книга наповнена в усіх сенсах цього слова, її хочеться перечитувати, рекомендувати, ділитися. І любити свій Донецький край.
Це було гарно. Смішно та місцями до сліз. Те що відображено події перших місяців з повномаштабного вторгнення, нагадує чого не варто забувати.
Тамара Горіха Зерня - авторка глибокої і щемкої «Доці», роману, що став одкровенням про війну, біль і жіночу стійкість І от на полиці бібліотеки трапляється мені її «Принцип втручання» Звісно, рука автоматично кладе книгу до торби, бо знаю напевне, що історія неодмінно сподобається Хоча це зовсім інша книга, ніж "Доця", проте така ж влучна, болісна і важлива Тут несподівано багато математики - мови порядку у хаосі, як спроби звести докупи світ, що розсипається (головна героїня Станіслава - геніальна у своїй професії математикині, але така беззахисна перед буденним життям) А ще у книзі багато війни Але тут війна - не просто тло, а глибока внутрішня травма, що відлунює в кожному герої, в кожній репліці (особисті сімейні трагедії дівчат, що на обслузі у замку, та й самої Станіслави) Це війна, яка не закінчується з останнім пострілом, бо лишається всередині - фантомним болем, параноєю, мовчанкою (і цілком можливо залишається привидами, які живуть не тільки серед столітніх стін, а й ідуть поруч у сьогоденні) А ще тут є замок Древній, мовчазний, схований десь серед лісів на Черкащині (до речі, тут згадується Умань), як символ пам’яті, минулого, яке не завжди відпускає У цьому замку - мовчазні стіни і забуті історії, він живе на перетині реального і містичного, мов притулок і пастка водночас «Принцип втручання» - це детектив, але й не тільки Це історія про намагання вплинути, врятувати, не пройти повз Про відповідальність не героїчну, а людську І про те, що навіть математика, така чітка і логічна, не може пояснити, чому ми повертаємося до спогадів, до болю, до любові, яка колись була
Доволі цікава книга з нотками містики) Вразила відважність і рішучість головної героїні-оповідачки, яка проявилася в середині книги. переїхавши до Богом забутого села, що розташоване біля самого кордону, Ольга Петрівна заселяється у стару хатину своєї бабусі Уляни, яка, подейкують, була Шептухою, і до якої зверталися жителі навіть сусідніх сіл. селяни вороже налаштовані проти Ольги, хоч деякі й намагаються з нею потоваришувати. щодня Ольга Петрівна знаходить пригоди, паралельно згадуючи тригерне минуле. після переїзду до села "Незаможного" її стосунки з чоловіком значно погіршилися, що призвело до розлучення. кінець книги дуже тригернув, згадався початок повномасштабного вторгнення і ця понура атмосфера( загалом, книга цікава, мінус бал за кінець історії. рекомендую)
Котолог
