Книга мені дуже сподобалась. Для мене вона огидно прекрасна, по іншому описати не можу. Тут персонажі з настільки сірою мораллю, що я ніби і розумію їх вчинки, а ніби і з огидою до них відношусь. Червоною лінією через всю книгу йде ставлення до жінки, у суспільстві Книгоїдів, їх закостенілі традиції, спосіб життя і методи виховання дітей. Які ж бридкі всі чоловіки в цій книзі. Ну, майже всі. Джерроу мені сподобався. З приводу Кая, мені чомусь здається, що він вже втратив свою особистість після стількох зʼїдених особистостей. Загальна концепція їдців книжок і їдців свідомості дуже цікава і небанальна. І авторці вдалося створити з цієї ідеї дуже соковиту та яскраву історію. Лл на останніх 50ти сторінках мені не сподобалась, бо була притягнута за вуха, нелогічна і нецікава. Кінцівка нам натякає на продовження. Порятунок ще однієї дитини, ще одна велика пригода. Оцінила на 9/10. Власне зняла бал, за недолугу лл в кінці і за трохи кривий переклад.

Я отримала від цієї книги рівно те, чого хотіла. Це з розряду тих історій, які, якщо захочеш, не знайдеш, можеш тільки випадково натрапити. Я б назвала "Книгоїдів" меланхолійним фентезі хорором, в якому спільнота книгоїдів асоціюється з канібалами та релігійною сектою, на межі вимирання, яка тримається окремо від людей. Основною темою тут виступає любов матері до своєї дитини, і хоч це не тема, яку я б залюбки обрала до читання, все ж таки мені дуже сподобалось. Рейтинг дивує, можливо, тому що всі очікують фентезі.

Загалом книга мені сподоба і отримала тверду сімку. Є мінуси, є плюси, Іще.... Це не фентезі. Це скоріше магічний реалізм. Це повністю наш реальний світ, з усіма фізичними, біологічними, соціальними та юридичними законами, які діють. Проте, серед цього всього світу живе дещо інша вкрай ортодоксальна та патріархальна раса. Це не фейрі, вони не володіють магією, не чинять дива, це інша раса зі своїми фантастичними особливостями. Так це темний роман, так немає одностайного добра чи зла, всі персонажі сірі, жорстокість є ключем до виживання. Проте це не фентезі. Це, якщо так можна сказати - темний магічний реалізм Читається дуже легко, сюжет простий, але цікавий і доволі динамічний. Сіра головна героїня (яка особисто мені абсолютно сподобалась, хоча, материнство і діти - взагалі не моя тема, проте захоплювала саме жага до життя, незалежності і її така тиха впертість). Я б не назвала книгу жорстокою, скоріше, вона гарно демонструє те, що за потреби жива істота здатна чинити багато чого як доброго, так і поганого, переступити через весь світ, якщо питання - життя твоє, чи близьких. І це чесно, і за це не можна судити, саме це і захоплює в героїні. Далі будуть мінуси, та перед цим я скажу, що незважаючи на них, книга принесла мені задоволення, у неї є свій легкий вайб, свій характер, є цитати в саме сердечко. Вона не викликає бажання ридати, сміятись, емоційно реагувати, не залишає розбитого скла і каменя на серці. Це те що можна легко прочитати, розслабитись, часом задуматись над важливими темами. Якщо саме зараз вам хочеться заплутаного, багатограного сюжету, деталізованих героїв, глибокого занурення, бурхливих емоцій та скла - це не сюди. По мінусах - от саме історія раси взагалі не розкрита - теорії, здогадки з'являються і те лише у вступах до деяких глав. Поява самої раси, мутації у вигляді їдців свідомості. Жодної відповіді - магічним, позаземним, іншовимірним, чи ще яким шляхом це все з'явилось. Дуже мало про устрій саме родин, як обирається патріарх, які взаємини там між дорослими, які обов'язки, як з сім'ї обирається наречений. Сама ідея тотального патріархату і використання жінки як принцеси-інкубатора - це просто прірва скляних, болючих і драматичних, проте важливих тем. Сама ідея такого підходу до проблематики - крута, проте мало розкрита - я очікувала більш емоційної драми на цьому тлі. Чоловіки просто існують, старші жінки-тітоньки просто тихо доживають своє життя, дівчата стають нареченими, діти граються. І мінус щодо перекладача та редактора - в книзі є помилки. Помилки, як пов'язані з перекладом (неправильні займенники, неправильні відмінки, неправильні закінчення, часом ціле речення, перекладено так незграбно, що втрачає сенс), так є і помилки чисто граматичні, хоча їх і менше.

Найкраща книжка року знайдена! «Книгоїди» – це фентезі про книжки, хоча б тому вам варто її прочитати. Так, про книжки не в тому розумінні, як нам звично, але цим вона й унікальна. Ласкаво просимо у світ книгоїдів, які ніколи не матимуть нічого спільного зі звичайними людьми. Вони живуть як відлюдники і мають свої правила. Вони розкидані по всій Британії, і є лише Шість Родин книгоїдів, на чолі кожної з них стоїть патріарх (чоловік, звісно). Книгоїди бувають двох типів: власне книгоїдами або драконами (їдцями свідомості). Раніше драконів вбивали при народженні, проте зараз одна з Родин винайшла Спокуту, яка приглушує бажання їсти людей і вони можуть їсти книги. Дівчатка дуже рідко народжуються, тому до них ставлення більш «привілейоване»: не сперечатись, виходити заміж за чоловіків з інших Родин, народжувати дітей і жити самотнім життям, більше ніколи не маючи права побачити своїх дітей. Класно, скажіть? «Живи тихо. Дотримуйся правил. Радуй родину. Роби усе це, і жити буде добре. Жити і було добре». А в хлопців є кілька варіантів розвитку життя. Бути драконом, лицарем, патріархом. Жінок одружують з чоловіками на кілька років, поки вона народить йому дитину, і коли вже буде не потрібне годування дитини матір’ю, її забирають назад до своєї родини, більше ніколи не маючи права побачити свою дитину. А потім тобі знайдуть нового чоловіка і все повториться. – А у когось бувають нормальні сім’ї? Взагалі хоч десь? – Іноді в книжках. Кілька рідкісних випадків. Головна героїня Девон – одна з таких дівчат, і ми спостерігаємо за її життям у теперішньому і минулому часі (дізнаючись, що її привело до такого життя, до своєрідного бунту і чи буде в неї щасливий фінал). Вона переховується зі своїм сином серед людей після того, що трапилось. Її син – дракон. І поки вони не зможуть дістатися до Спокути, вона шукатиме йому «їжу». Ми бачимо, як їм нелегко, бо потрібно вдавати із себе людей. Ми бачимо, наскільки Девон любить Кая і готова ради нього на все. Вона – з тих жінок, які не захотіли розлучатися зі своєю дитиною. Тобто єдина. «Її діти були вогнями, які потребували пального, і вона готова була спалити геть усе, щоб вони продовжували жити». Розділи з минулим і теперішнім чергуються, через що дуже цікаво складати пазли і дізнаватися, що сталося в минулому, хто такі книгоїди, що вони отримують від того, що їдять книги, як вони вибирають, які їсти, про їхні сім’ї. І як складалося життя нашої головної героїні до втечі з Каєм. «Сильний і незалежний, як і вона. Морально травмований, як і вона. Її серце боліло. Що вона з ним зробила… Що вони зробили одне з одним…». Знаєте, книгоїди не асоціюються з чимось злим. Так, до їхнього патріархального устрою є багато питань, але вони їдять книги, тому що така природа книгоїдів, вони не вибирали, ким народжуватися і що їсти. Вони – нова раса – такі ж, як вампіри, перевертні. Це не просто фентезі про книжки. Воно – про материнство, біль утрати, фемінізм, пошук себе, комфортного життя (і чи можливе воно для таких, як вона), дружбу, любов, турботу. Кожен точно знайде щось, що йому відгукнеться. Бо якщо копнути глибше, то ви побачите, що це не просто фентезі. В ньому стільки сенсів, над якими можна думати, пасхалок, переосмислень життя, яким ти жи/в, ла. Я дуже раджу її прочитати і знайти щось для себе, подумати над своїм життям і життям героїв. Хоч тема не та, яка може принести задоволення (ну мені, звісно, навпаки ?), але мені дійсно було так затишно читати її і починати з неї новий рік. Ти на кілька вечорів пропадаєш із реальності війни (хоч і гатить ппо) і знаходиш спокій у цій історії, хвилюючись за героїню і водночас читаючи щось захопливе і оригінальне. І це той рідкісний випадок, коли мені сумно, що це одиночна книга, а не серія, я б ще читала і читала про книгоїдів, сама будучи стільки років Книгожеркою і ні разу не спробувавши книгу на смак. Треба це виправляти ? «Коли Девон була молодою, їй не завжди хотілось їсти книжки, інколи вона хотіла їх читати, але головне – вона прагнула обирати книжки сама, власноруч вирішуючи, як формувати та підживлювати своє «я» ». «Одного разу вона з’їла роман у стилі фентезі, розкішну та незвичну книгу, повну слів, від яких у неї запаморочилося в голові, і та містила схематичну карту вигаданих місць. Тоді вона здалась їй величезною, але й близько не була такою великою чи детальною, як розмаїття реального світу перед нею».

дуже крутий задум, ніде ще такого не зустрічала..проте не дуже вдале втілення..перші сторінок 100 було похмуро і захопливо.. потім почалася якась біганина як у блокбастері..багато всього намішано..світ описаний не зовсім зрозуміло.. у тексті трапляється багато одруківок і помилок, сама книга не дуже якісно прошита..можливо мені просто не пощастило з примірником

Інколи мені здається що книги більше не зможуть мене здивувати, бо скільки існує тих базових сюжетів? 7? 4, або 36. Вибір усе одно не великий, але, як ми знаємо, диявол ховається в дрібницях. І в цій книзі такою дрібницею стає сутність головної героїні. Девон - книгоїдка, вона представниця однієї з шести сімей які мешкають на території Англії. А ще вона принцеса. Звісно, це не офіційний титул, але у книгоїдів дуже рідко народжуються дівчата, тож їх балують та оберігають. У дівчат, в свою чергу, тільки одне завдання - народити дітей. Двох, або, якщо пощастить, трьох і далі книгоїдки живуть своє спокійне життя в маєтках подалі від народжених дітей. І все могло б бути чудово, якби Девон виконала старовинні закони. Ця книга з ноги жбурляє читача в вир подій і на перший погляд цей вир доволі бридкий та непривітний, але чим далі розкручується сюжет тим важче відірватися від книги. Ми постійно переміщуємося між сьогоденням та минулим, аж доки не дізнаємося історію від початку до самого кінця. Мене захопила історія боротьби Девон за своїх дітей. Відчайдушність та самопожертва матері не могла не відгукнутися, та й книгоїди в цілому заінтригували, тому якщо ви шукаєте чогось не тривіального в фентезі то я вам раджу книгу С. Дін. Але-е-е... так, тут є декілька моторошних моментів, тому будьте готові до них. В усьому іншому це моя щира рекомендація?.

Офігезна та неординарна задумка книги- істоти що харчуються книжками і поглинають знання разом з текстом, обіцяла незабутні пригоди. Але, на жаль, через мої високі очікування (бо я думала це буде мега пригодницьке фентезі на рівні з Гаррі Поттером) була розчарована. По-перше, дизайн обкладинки дуже гарний і красивий, але зовсім не відповідає похмурій навіть депресивній атмосфері фентезі. Так це темне фентезі) По – друге, забагато філософських роздумів героїні про те яке життя жорстоке та не справедливе у співвідношенні до пригод, це ж фентезі і мені хотілося більше динаміки. Але це все не так критично, як єдиний момент, який я не сприймаю в цій книзі взагалі, це занадто сильна жорстокість заради жорстокості. Авторка створила, на мою думку, не логічний світ, виникає багато запитань до сюжету і створіння які всотують в себе купу знань і є по суті ходячі бібліотеки, вийшли якісь недалекоглядні і примітивні. Головна героїня для мене є негативним героєм, яка не викликає співчуття та симпатії, через що я не співпереживала їй. Але є і хороше, що сам текст написано легко, не нудно і читається доволі швидко. Також є декілька часових ліній і авторка вдало їх розділила, в цьому плані все чітко і зрозуміло. Та все ж це не моя історія, проте я і не є сильною шанувальницею дарк фентезі. Гадаю що саме фанатам жанру ця історія може сподобатись, бо ідея, повторюсь, дійсно унікальна і не схожа на щось інше.