​Після "Короля" мені одразу стало очевидно, що я буду продовжувати читати книги Щепана Твардоха. Роман "Покора" в українському перекладі перш за все приваблює обкладинкою, створеною за мотивами оригінальної.  Барвиста, еклектична мозаїка образів та персонажів твору доповнює тактильно шорстка (а відтак — дуже приємна) палітурка, яка помітно затирається по краях і на згинах і набуває індивідуальності... У головного персонажа (якого складно називати "протагоністом" через помітно дратівливу реакцію на його рефлексії та вчинки з боку читача, а називатися "героєм" йому пасує ще менше, попри заслужено набуті залізні хрести першого та другого ступеня та безпосередню участь в окопних сутичках Великої війни) Алоїза Покори є шанс обрати будь-яку з цілого букета ідентичностей (національних, класових, гендерних), але він не скористається жодною із можливостей. Не здатний зупинитися на жодній з доступних національностей — німець, сілезець, поляк — Алоїз говорить німецькою, сілезькою, польською, з різними акцентами та без. Позаяк сам текст роману переважно звучить вустами Покори (це видно завдяки контрапункту з його постійного молитовного звертання до Аґнес — і з переповнених жахом та трупами шанців Першої світової, і з ліжка в шпиталі, коли війна раптово скінчилася, і з революційних вулиць Берліна, де стало тісно від кінних та піших, бо різноманітні політичні сили розпочали боротьбу за владу та кривавий терор одночасно, і з випадково набутого ситого бюргерського життя).  Така Аґнес не схожа на живу людину та жінку, такий образ Аґнес, який переслідує Алоїза всеньке його життя — це нечуле божество, уособлення влади, котре вимагає від нього беззаперечної покори, нічого не даючи навзаєм. Алоїз народився в сім'ї шахтаря (який встиг повоювати з французами в ХІХ ст.) серед дванадцяти інших дітей. Здається, що старший Покора вміє лише робити дітей, працювати у шахті і злитися на весь світ. Натомість Алоїзу щастить — в той самий час, як інші його брати, один за одним, спускаються слідами батька у забій, він отримує можливість вчитися і стати кимось іншим... Втім початки навчання для Алоїза складаються зле — у школі його булять, б'ють, над ним знущаються і навіть ксьондз, який чомусь підтримує хлопця фінансово, годує і забезпечує житлом — не може йому допомогти. Дається взнаки і класова нерівність: для сина шахтаря не можна просто взяти і потрапити у вищий соціальний стан... Коли розпочинається Велика війна в Європі, Алоїз робить спробу обрати німецьку ідентичність і добровільно вступає до війська, присягаючи на вірність кайзеру. Власне роман і розпочинається в окопах, перед одним із останніх боїв Великої війни, де Алоїс Покора веде на штурм чоту і ловить шоломом уламок снаряда. Отямившись у берлінському шпиталі, він раптом розуміє, що не лише кайзеру він більше не потрібен — він тепер взагалі нікому не потрібен. Його зброю та гроші вкрали, але, поки він був без свідомості, якийсь офіцер залишив для нього залізний хрест першого ступеня. З одного боку, Алоїз тепер зайва людина, бо кайзер не подбає про його забезпечення, не одягне, не нагодує, а з іншого — такий вояка, як він, з досвідом командування чотою в окопах на війні, може знадобитися всім: полякам, які хочуть побудувати незалежну Польщу між Німеччиною та Росією, сілезцям, які раптом згадують, що мають власну національну ідентичність, німцям — щоб утримати і сілезців, і поляків у складі Німеччини, більшовикам — для будівництва нового "кращого" світу, навіть Аґнес, якій подобається хизуватися своєю безмежною над ним владою. Тільки от Покорі теж ніхто з них не потрібен, він тепер не хоче бути ані німцем, ані сілезцем, ані поляком, він не хоче ні з ким воювати, не хоче будувати жоден з "кращих" світів — він начебто прагне лише просто і тихо, непомітно жити...  Однак світ навколо не запитує ні в Алоїза Покори, ні у мене, ні у вас про те, що нам хочеться — жорна історії перемелюють всіх і кожного без жалю.

Я приглядаюся до творів Щепана Твардоха відтоді, як мені дуже сподобалася обкладинка (на вигляд і на дотик) українського видання іншого його роману "Покора". Приглядівся, книгу купив, але не читав. Зрештою, за подібним сценарієм проходить трек мого знайомства з багатьма літературними творами. Я купую книги, які ми мене чимось чомусь привабили, вони якийсь час відлежуються (часто — роками), іноді їхні зрізи встигають навіть вигоріти на сонці, аж доки не стається якась подія, через яку спрацьовує той або інший тригер — і я пірнаю в новий незнаний світ. Цього разу це відбулося, перш за все, через допис Володимира Арєнєва про вихід нового роману Твардоха — книги "Нуль" про війну в Україні. Сподіваюся, що видавництво "Фабула" видасть її українською мовою найближчим часом. Ну дуже треба. Не можу сказати точно, чому я вирішив розпочати знайомство з творчістю Щепана Твардоха саме з книги "Король". Ймовірно логіка вибору виглядала приблизно так: обрати з того, що є в досяжности, але хронологічно найдавніше.  Це моя перша книга цього автора, але, знаєте, я тепер читатиму і всі інші, тому що Твардох, здається, справді вміє розповідати цікаві історії. Уявіть собі Peaky Blinders, але події відбуваються у Варшаві в 1937 році. В Німеччині вже кілька років панує Гітлер, звідти доходять все тривожніші сигнали про долю євреїв, але полякам пальці в рот у цьому питанні теж краще не класти — зростають антисемітські настрої в суспільстві, націоналістичні і відверто фашистські рухи розгортаються, тренуються, озброюються і готуються до польського варіанту "остаточного вирішення єврейського питання".  Але поруч з поляками у Варшаві живуть сотні тисяч євреїв — ортодоксальних, асимільованих, соціалістів, аполітичних, сіоністів — дуже різних. Значною силою тут є і жидівські (пробачте, але так вони навіть самі себе називають у книжці) бандити, котрі займаються рекетом, кришують борделі та влаштовують криваві розборки з конкурентами. Польська Республіка напередодні Другої світової війни була по вінця сповнена насильством. Політичний, соціальні, моральні, національні конфлікти спалахують не лише між окремими представниками цілого спектра рухів та сил, котрі невпинно змагаються між собою за контроль над гаманцями та душами жителів Варшави, сутички починають вихлюпуватися і на вулиці міста — тут всі, хто відчуває в собі або за собою силу, носять в кишенях зброю і готові нею скористатися. Одним із таких бєспрєдєльників є бандит, боксер, кримінальний ватажок Якуб Шапіро, який працює на одного з "королів" Варшави — Кума Капліцу. Якуб — це страшна людина, він здатний без вагань посікти бідного чоловіка на частини лише тому, що той не має з чого сплатити борг перед Кумом. Крім того — він справжній вуличний бойовик, топовий боксер і, схоже на те, що перед його тваринною силою та брутальною вродою не може встояти жодна жінка...  Коли автор описує жахливі злочини, які вчиняють члени банди Кума  (та інших угруповань) — побиття, вбивства, катування, знущання над жінками в борделях, педофілію тощо, то така Варшава справді схожа на пекло. Тим більше, що цим займаються не лише жидівські банди. Щось подібне витворяють і польські націоналісти, а фашисти взагалі мріють про вигнання всіх євреїв з Польщі або заселення їх у табори за колючим дротом... А з іншого боку, Якубу притаманний певний моральний кодекс, адже він жорстоко мститься кривдникам понівечених дівчат з борделю, яким керує його подруга, він намагається подбати про сина того чоловіка, якого четвертував, він дбає про свою дружину та дуже любить синів-близнят. Не всьому із того, що описує ненадійний оповідач в цьому романі можна вірити, здається, що з часом пам'яті не лише властиве забування багатьох епізодів, але і заміна реальних спогадів на таке, чого ніколи не існувало — і такий спосіб розповіді   є одним із найцікавіших елементів твору. Це Тварлох робить справді захопливо. "Король" Щепана Твардоха не дає людині жодного виправдання за скоєні злочини, не допомагає повірити у перемогу над злом, не зцілює, не вибачає слабкості, але він хапає читача за горло і не відпускає, доки ти не перегорнеш останню сторінку, та й після того ще довго не дає оговтатися та нормально дихати.  Це книга, через яку може піднуджувати від огиди і темнітиме в очах від жаху того, що коять її персонажі одне з одним, але те, як автор вирішив розповісти цю страшну історію — викликає непідробний захват. І, до речі, якщо хтось прочитає книгу і зможе поняти, нафіга там був отой кашалот в небі над містом — майте совість, поясніть, будь ласочка...

Найбільш захоплююча і інтригуюча книга автора зі всіх, що я прочитала на зараз🌬️🌨️🌊🏔️☠️🥶😱🤯 Тому одразу з легкістю РЕКОМЕНДУЮ всім до читання📚🤩💯 "Холод" - це емоційна розповідь виживання не супергероя, а звичайної людини в непрості історичні часи, в яких життя, наближено до тваринного, кохання показано натурально (без рожевого романтизму), достатньо крові, жорстокості, насилля, відвертих вульгаризмів, неприємної правди, без яких цей роман не був би повним і таким засмоктуючим в себе. Сам автор казав, що є насправді вражаючі моменти жорстокості в поведінці, традиціях, ритуалах представників деяких соціальних груп, але це не є його (автора) хворими фантазіями, а підтверджені існуючі факти. До всього майстерна гра різними мовами,багаті мальовничі описи краєвидів доповнюють і заохочують глибше зануритися в цю небезпечну трагічну подорож. Книга вміщує в себе 2 історії. Одна сучасна і ведеться від особи самого автора, а друга ніби вкладається в першу і її розповідає Конрад Відух, головний герой всіх подій центральної історії. Завдяки саме цій книзі читач більше пізнає особистість автора. Наприклад, в інтерв’ю, бесідах Твардох завжди позиціонує себе як польськомовний письменник, що походить з Сілезії. В книзі він пише так: ...Я відповів, що з Польщі, хоч і не поляк, та сумніваюся, що їй захочеться вислуховувати довгі розповіді про заплутані питання складних етнічних ідентичностей давнього польсько-німецько-чешського прикордоння ... Герої його романів найчастіше вигадані, але в своїй більшості також є від народження сілезійцями, що шукають себе. Конрад Відух, оповідаючи про своє життя, задається питанням чи був він "чєловєк", бо всюди відчував себе "іностранцем", просто існував, намагався бути як найбільш вільним, виживав і залишив по собі тільки свою вражаючу повість. Для мене "Холод" - це антиутопічний варіант розвитку історії, в якому будь-яка деспотична, тоталітарна імперія, що деградує, вичищує ідентичності захоплених поневолених народів, розповсюджуючи тиранію, насилля, смерть і повне їх винищення. Сам письменник характеризує цю свою прозу, як міт, що живе. Твардох в деякому сенсі засмучений, що тема расєї в цій книзі взяла гору над головним сенсом книги. Стрижнем "Холоду" мала бути людська сутність, хотів донести, що немає ідеально добрих і ідеально злих людей, що ніколи не відомо на які вчинки здатна особа в критичній ситуації заради звичайного тваринного первісного виживання. росєю Щепан взяв для зазначення деспотичної системи через свою більшу інформативну освідомленність о масковії, ніж о будь-якій іншій тоталітарній імперії. Але ж наскільки влучно автор описує країну-гній!!! ...росєя як приходить, то приходить велика, хоча люди її марні, слабкі, але приходить велика й неспроможна витримати біля себе нічого, що не є росєєю, тож перетворює все на росєю, тобто на гівно. Щоб усе було таке саме, як гівно те... ...у росєї ніхто не вільний, навіть могутній комдив або комісар... Навіть наймогутніший серед людей росєї невільник, гівно... ...росєя як приходить, як розливається, то як повінь, як ті великі хвилі на морі, що здіймаються, і раптом приплив на пляжі перетворюється на стіну води, і пре, і змітає, і потім, відступаючи, забирає із собою все... Але расєя гірша, бо хвиля відступає, а росєя ніколи... Де руський ступив, там і лишається... P.S.: Читала "Холод" одночасно в українському і польському варіантах, тому можу написати своє враження від перекладу. Дякую Наталії Данилюк за її працю, за те, що відчула стиль і головні ноти автора. Але є маленьке "але"🫣 Були пару моментів в книзі, де перекладач не звернула уваги на так важливу для персонажів Щепана Твардоха підсвідому національну ідентичність. Напр., ...Як у нас, у Пільховицях - як приїжджали на роботу з росєї або з Австрії (*), то кожен несілезець, а пробощ ( священик) ніколи не був несілезцем... І ось на місці, де я дала (*), повинні бути слова "до нас поляки". P.P.S.: Мабуть, це вже відома для всіх інформація, але все одно напишу. Щепан Твардох є одним з тих, хто підтримує Україну морально і матеріально. Тому для мене він не тільки цікавий оригінальний в стилі написання автор, але й людина, достойна поваги!

Це наче як реалістичне фентезі написане у вигляді мемуарів. Німецький поляк розповідає нам історію свого життя від дитинства і до... Важке дитинство, втеча з дому, робота на шахті, війна, радянський концтабір і, нарешті, Холод. Холод – це не явище, це назва місцевості, якої не існує на карті і в якій мешкає народ, про якого ніхто ніколи не чув. Читалася книга повільно, через вживання автором незвичної лексики. Але сюжет мені сподобався. Було цікаво читати про побут та звичаї народу Холоду. Фінал також вийшов вдалим, хоча там і не було нічого неочікуваного. Особливо вразливих попереджаю: у книзі дуже багато жорстоких сцен. Ще хочеться виділити, що автору дуже добре вдається описувати росію. Цитата: «... звичайна росія все-таки завжди була чудовиськом, Бегемотом у Євразії, що дебелим тілиськом розвалився, ненажерливий, крові людської спраглий, де піде, по чім своє тілисько протягне, там нічого не лишається.»

Роман – наука як не треба жити. Герой, після історії якого, хотілось вимити руки і рота – не знаю, як у вас, а у мене від початку відраза до нього не минала, і я просто в захваті була від фіналу. Отож, нещасна дитина, Алоїс Покора, народився у родині, де у батька кукуха дивно відспівує, погляди на життя дивують навіть тарганів, а дружина щороку народжує по дитині. Бо чого, бо у нього так проявляється злість на світ, що він заселяє його своїми нащадками. Один з них отримав «щасливий» квиток – вирватись з цього дитбудинку, вчитись, жити в місті і мати забезпечене майбутнє справжнього німця. Все б нічого, коли б вони не були поляками) І хлопчик вчиться, зазнає знущань, бо бідний, бо поляк, бо німецька з акцентом, бо малий і т.д. і т.п. І єдина зірочка в цьому безрадісному житті – Аґнес – дочка власника житла, де він жив. Баришня з явними задатками домінанти у всьому)) Тому помучила вона цього недополяка, хоч і не довго, бо війна, він доброволець, бо Аґнес хоче бачити офіцера, жахи і смерті, небезпека і поранення. І прокидається Алоїз, а війна закінчилась, Німеччина програла і як жити далі. А далі і найцікавіше – як же гарно розкрито особу людини, яка сама не знає хто він і що хоче. Людина, що біжить за натовпом, що пливе за течією і виконує накази, сказані голосно і в його адресу. Людина, що не має власної життєвої позиції, що не має власного коріння, бо хоче бути німцем, який сьогодні комуніст, завтра істинно вірний арієць, а післязавтра – борець за вільну Польщу. Отак він і живе, все його не влаштовує, ніде йому немає місця – безхребетна людина-пристосуванець, що не цінує те, що має, людей, які його люблять, живе надуманими мріями і гірко плаче, коли реальність лупить його як товарняк на повній швидкості. Книгу раджу, вчить як не треба жити, бо наслідки такого існування сумні. А з мінусів книги – маса неперекладеного тексту з німецької та польської – я розумію, що це для створення протиріч в житті героя і його пошуків себе в цьому «вінегреті», але коли це не перекладено взагалі – цікавість до тексту мене залишила. А ще я не люблю бездіалогові книги – для мене вони втрачають емоційність, що і сталось з цією(

Ще один потужний роман Щепана Твардоха. Та дуже хотілося б розпочати свій відгук не від опису подій в книзі. З творчістю Щепана я познайомилась саме в оригіналі, тобто читала польською, і просто закохалася безмежно в його багатогранність стилю письма, в його гру різними мовами ( найчастіше це польська, німецька і шлезька, а в Null додається українська і суржик!), як він грається часовими просторами, перестрибуючи в подіях, але не втрачаючи ланцюжок подій і органічності оповідань. Це настільки гарнючі тексти, що неможливо відірватися? "Покора" - це перша книга Твардоха, що я прочитала і українською теж! Наважилася, бо переклад створив Остап Українець? Враження: Дякую тобі, ЛЮДИНО, яка вирішила, що саме Твардоха треба, щоб перекладав саме Українець!!! Це ж кармічні брати в літературі! Нічого ні на дрібничку не було втрачено! Читаючи українською я просто забувала, що це переклад, а не оригінал! Розумію яка це важка задача перенести в переклад стиль автора, особливо з такою мешанкою мов в оригінальному тексті! Дякую, Пане Остапе, за Вашу титанічну працю!!! Натхнення Вам і Міцного Здоров'я! А тепер можна і безпосередньо о книзі. Цього разу події розгортаються на переломі історії, коли Німеччина програє Першу світову і її велич розсипається, як картковий будинок, руйнується Старий Світ, а Новий тільки починає зароджуватися через хаос. Головний герой, Алоїс Покора, етнічний шлезець, ще в дитинстві вирваний зі своєї бідної родини шахтарів, отримав освіту разом з мещанськіми дітьми німців і онімеччиних поляків, воював на стороні Німеччини і дослужився до звання поручика. Покора намагається знайти себе і своє місце в безлічі соціальних та політичних світів, але наштовхується всюди на зневагу і намагання оточуючих використати його у своїх цілях. Ціле оповідання подане, як звернення Алоїса до ним ідеалізованої, вимріяної Аґнес. І це ще одна цікава побудова твору від Твардоха. Непросте, захопливе, емоційне чтиво, але воно варте зусиль! І у висновку скажу так: неможливо сидіти на всіх стільцях однією дупою, бо впадеш і буде боляче, неможливо заради свого спокою бути і з нашими, і з вашими, бо наслідки все одно наздогонять, а розплатою може стати ціле життя.

Навіть не знаю, як коментувати книги Твардоха. Колись купив його "Покора" і думав, що прикольна обкладинка і там щось фантастичне, як зазвичай. А виявився майже історичним романом. А я не люблю історичні романи взагалі( Але те, що було там - це настільки цікаво і по-живому написано, що проковтнув за 3 дні. Це було неймовірно цікаво і це дало мені новий досвід. І все одно, я дуже сумнівався, чи купувати ще одну книгу автора. Знову історія, знову середина минулого сторіччя, знову щось таке. Але Це знову виявилося фантастично. Це настільки круто і брутально, наскільки може бути. Але в цей раз це було 2 дні( Тому хочеться ще

Це пронизлива і напружена історія, яка занурює у суворий світ післявоєнної Польщі. Щепан Твардох майстерно малює образи людей, які живуть у холоді не лише фізичному, а й моральному, де кожен вибір має важкі наслідки. Роман наповнений атмосферою напруги, таємниць і людської стійкості перед обличчям труднощів.