Це наче як реалістичне фентезі написане у вигляді мемуарів. Німецький поляк розповідає нам історію свого життя від дитинства і до... Важке дитинство, втеча з дому, робота на шахті, війна, радянський концтабір і, нарешті, Холод. Холод – це не явище, це назва місцевості, якої не існує на карті і в якій мешкає народ, про якого ніхто ніколи не чув. Читалася книга повільно, через вживання автором незвичної лексики. Але сюжет мені сподобався. Було цікаво читати про побут та звичаї народу Холоду. Фінал також вийшов вдалим, хоча там і не було нічого неочікуваного. Особливо вразливих попереджаю: у книзі дуже багато жорстоких сцен. Ще хочеться виділити, що автору дуже добре вдається описувати росію. Цитата: «... звичайна росія все-таки завжди була чудовиськом, Бегемотом у Євразії, що дебелим тілиськом розвалився, ненажерливий, крові людської спраглий, де піде, по чім своє тілисько протягне, там нічого не лишається.»

Роман – наука як не треба жити. Герой, після історії якого, хотілось вимити руки і рота – не знаю, як у вас, а у мене від початку відраза до нього не минала, і я просто в захваті була від фіналу. Отож, нещасна дитина, Алоїс Покора, народився у родині, де у батька кукуха дивно відспівує, погляди на життя дивують навіть тарганів, а дружина щороку народжує по дитині. Бо чого, бо у нього так проявляється злість на світ, що він заселяє його своїми нащадками. Один з них отримав «щасливий» квиток – вирватись з цього дитбудинку, вчитись, жити в місті і мати забезпечене майбутнє справжнього німця. Все б нічого, коли б вони не були поляками) І хлопчик вчиться, зазнає знущань, бо бідний, бо поляк, бо німецька з акцентом, бо малий і т.д. і т.п. І єдина зірочка в цьому безрадісному житті – Аґнес – дочка власника житла, де він жив. Баришня з явними задатками домінанти у всьому)) Тому помучила вона цього недополяка, хоч і не довго, бо війна, він доброволець, бо Аґнес хоче бачити офіцера, жахи і смерті, небезпека і поранення. І прокидається Алоїз, а війна закінчилась, Німеччина програла і як жити далі. А далі і найцікавіше – як же гарно розкрито особу людини, яка сама не знає хто він і що хоче. Людина, що біжить за натовпом, що пливе за течією і виконує накази, сказані голосно і в його адресу. Людина, що не має власної життєвої позиції, що не має власного коріння, бо хоче бути німцем, який сьогодні комуніст, завтра істинно вірний арієць, а післязавтра – борець за вільну Польщу. Отак він і живе, все його не влаштовує, ніде йому немає місця – безхребетна людина-пристосуванець, що не цінує те, що має, людей, які його люблять, живе надуманими мріями і гірко плаче, коли реальність лупить його як товарняк на повній швидкості. Книгу раджу, вчить як не треба жити, бо наслідки такого існування сумні. А з мінусів книги – маса неперекладеного тексту з німецької та польської – я розумію, що це для створення протиріч в житті героя і його пошуків себе в цьому «вінегреті», але коли це не перекладено взагалі – цікавість до тексту мене залишила. А ще я не люблю бездіалогові книги – для мене вони втрачають емоційність, що і сталось з цією(

Ще один потужний роман Щепана Твардоха. Та дуже хотілося б розпочати свій відгук не від опису подій в книзі. З творчістю Щепана я познайомилась саме в оригіналі, тобто читала польською, і просто закохалася безмежно в його багатогранність стилю письма, в його гру різними мовами ( найчастіше це польська, німецька і шлезька, а в Null додається українська і суржик!), як він грається часовими просторами, перестрибуючи в подіях, але не втрачаючи ланцюжок подій і органічності оповідань. Це настільки гарнючі тексти, що неможливо відірватися? "Покора" - це перша книга Твардоха, що я прочитала і українською теж! Наважилася, бо переклад створив Остап Українець? Враження: Дякую тобі, ЛЮДИНО, яка вирішила, що саме Твардоха треба, щоб перекладав саме Українець!!! Це ж кармічні брати в літературі! Нічого ні на дрібничку не було втрачено! Читаючи українською я просто забувала, що це переклад, а не оригінал! Розумію яка це важка задача перенести в переклад стиль автора, особливо з такою мешанкою мов в оригінальному тексті! Дякую, Пане Остапе, за Вашу титанічну працю!!! Натхнення Вам і Міцного Здоров'я! А тепер можна і безпосередньо о книзі. Цього разу події розгортаються на переломі історії, коли Німеччина програє Першу світову і її велич розсипається, як картковий будинок, руйнується Старий Світ, а Новий тільки починає зароджуватися через хаос. Головний герой, Алоїс Покора, етнічний шлезець, ще в дитинстві вирваний зі своєї бідної родини шахтарів, отримав освіту разом з мещанськіми дітьми німців і онімеччиних поляків, воював на стороні Німеччини і дослужився до звання поручика. Покора намагається знайти себе і своє місце в безлічі соціальних та політичних світів, але наштовхується всюди на зневагу і намагання оточуючих використати його у своїх цілях. Ціле оповідання подане, як звернення Алоїса до ним ідеалізованої, вимріяної Аґнес. І це ще одна цікава побудова твору від Твардоха. Непросте, захопливе, емоційне чтиво, але воно варте зусиль! І у висновку скажу так: неможливо сидіти на всіх стільцях однією дупою, бо впадеш і буде боляче, неможливо заради свого спокою бути і з нашими, і з вашими, бо наслідки все одно наздогонять, а розплатою може стати ціле життя.

Навіть не знаю, як коментувати книги Твардоха. Колись купив його "Покора" і думав, що прикольна обкладинка і там щось фантастичне, як зазвичай. А виявився майже історичним романом. А я не люблю історичні романи взагалі( Але те, що було там - це настільки цікаво і по-живому написано, що проковтнув за 3 дні. Це було неймовірно цікаво і це дало мені новий досвід. І все одно, я дуже сумнівався, чи купувати ще одну книгу автора. Знову історія, знову середина минулого сторіччя, знову щось таке. Але Це знову виявилося фантастично. Це настільки круто і брутально, наскільки може бути. Але в цей раз це було 2 дні( Тому хочеться ще

Це пронизлива і напружена історія, яка занурює у суворий світ післявоєнної Польщі. Щепан Твардох майстерно малює образи людей, які живуть у холоді не лише фізичному, а й моральному, де кожен вибір має важкі наслідки. Роман наповнений атмосферою напруги, таємниць і людської стійкості перед обличчям труднощів.

Крута книга від майстерного автора Щепана Твардоха, дякуємо Фабулі, що видаєте його книги. Історія нас відносить у часи між 1 та 2 світових воєн. Розповідає про неоднозначного, сірого персонажа Покору, який не знає життя, любові та робить вибори, щоб врятувати власну шкуру. Чи ми завжди будемо погоджуватись з його намірами? Ні. Чи нам буде не подобатись герой? Так. Це краща книга для знайомства зі стилем та манерою автора. Дуже крута обкладинка ♥

Книга не для всіх. Твардох майстерний автор слова, Дякуємо Фабулі за те, що видаєте його) Історія нам розповідає про Конрада Відуха, який втікає з каторги на півночі радянського союзу. Як він виживає, кого зустрічає та як з усім цим пов'язані мамонти? Книга має формат щоденника та спогадів. Класна історія, живі герої, жорстокий світ з вбивствами, канібалізмом, тортурами.

Роман “Морфій” авторства пана Твардоха - важка психологічно, але легка у читанні книга. Звучить ніби як парадокс, але було саме так, принаймні у моєму випадку. Автор дуже детально “поколупався” у психології та фізіології головного героя, не цураючись самих пікантних подробиць, часто не гребуючи грубою та вульгарною лексикою. Змалював його не надто привабливою, м’яко кажучи, постаттю, особливо на початку оповіді. І ось саме це вивертання назовні душі персонажа та грубий натуралізм розповіді допомогли зануритись у те, що відбувається на сторінках й з часом навіть почати співпереживати Костику. Пан Константи Віллеман - бонвіван з мистецькими задатками, широко відомий у столичних світських колах; та водночас він нещасна слабка людина із задавненими дитячими комплексами, певною мірою жертва авторитарної матері. До речі, про матір можна (і треба!) написати окремо добрий абзац, проте тоді неодмінно вилізуть спойлери, а не варто, тому й не буду. Так ось, дія роману відбувається під час перших тижнів окупації гітлерівцями Варшави. Сам головний герой - етнічний німець, а точніше, сілезець, син аристократа з прадавнього роду, та вважає себе щирим поляком. Ще недавно світський бонвіван, а нині мобілізований офіцер резерву Константи Віллеман після розгрому польської армії лишається у столиці. Але війна немилосердна - вона ламає Костика, ламає все його життя. Й автор проводить свого героя якраз через цей злам - Костик розгублений та спустошений, він шукає себе, шкодує себе, робить дурниці, навіть ниці вчинки, і з часом ніби починає таки намацувати себе іншого, справжнього… Й тут книжка закінчується. Даруйте, без спойлерів справді тяжко описати свої враження від “Морфію”. Скажу лише, що вони надзвичайно глибокі. Маємо дуже хорошу й написану надзвичайно майстерно, але все-таки, повторюсь, важку книжку про Людину та Людськість. У ній уривчатий потік підсвідомості чергується з віртуозно тонкими описами розбомбленої Варшави; ніби виважені, правильні розмірковування головного героя змінюються його ж хаотичними діями чи наркотичним трансом; й серед цього усього на сторінках ми бачимо справжніх, живих людей, і ті люди розмовляють справжньою, живою мовою. Це роман-безлад про життя-безлад, про світ-безлад, про війну та смерть... Якщо хочете серйозного психологічного досвіду та чимало ґрунту для роздумів - обов’язково прочитайте. Моя оцінка - 10 з 10. Дуже хочу продовжити знайомство з творчістю пана Твардоха!