Неймовірно містична та заплутана історія від Сергія Пономаренко, новинка листопада 2025, яка вартує уваги від першої до останньої сторінки - "Таємниці Великої тиші". Історія відбувається у глухому селі Велика Тиша, в яку місцевий пан Станіслав запрошує свого друга із студентських років - Дем'яна, щоб той захистив його з нареченою від зриву весілля. Село містичне, сповнене потойбічних створінь. У душі загинувших, які перетворились на мавок, русалок та дітей, що блукають болотами, вірять всі, адже бачили їх неодноразово власними очима. Станіслав веде дуже закритий спосіб життя та боїться пересіктись із місцевими, адже саме його вважають тим, хто вбиває молодих дівчат. Вбивства почали відбуватися порівняно нещодавно, після поселення Станіслава у старовинний маєток, і тому він єдиний, на кого падає тінь підозри оточення. Дем'ян не сильно розуміє, чим він може допомогти, але планує використати цю поїздку-відрядження від газети, в якій працює, щоб знайти якомога більше матеріалу для цікавої публікації про це зачароване місце. Книга цікава, тримає в напрузі; є місце розслідуванню, а, також, велика частина розповіді - містична, що викликає величезний інтерес та страх у читача. Читаючи, наче блукаєш коридорами уяви автора, а вона заводить в самі неочікувані та моторошні місця. Декілька вечорів за читанням книги стали мені схожі на цікавий та заплутаний квест, в якому, на щастя, довелося бути лише спостерігачем, а не учасником 🤭

Що ви бачите перед собою? Це скарб! Детектив, у якому переплітається реальність з містикою. Як думаєте, що поєднує цю книжку з "Лісовою піснею" Лесі Українки чи "Тінями забутих предків" Михайла Коцюбинського? Правильно, українська міфологія, а саме мавки. Ці істоти не злі і не добрі, але обов'язково помстяться тому, хто їх скривдив. Цей роман, без сумніву, я оцінюю на 10/10. Тут стільки сюжетних поворотів, що я вже збилася з рахунку. А інтрига "хто ж злочинець?" триматиме в напрузі до останніх сторінок. Та навіть кінець був зовсім неочікуваним для мене. Я в захваті, тому це моя щира рекомендація!

Моє перше знайомство з автором, хоча містичні історії я люблю, але раніше Пономаренка не читала. І перші сто сторінок думала, що мене надурили, чи розіграли, бо не може майстер, за плечима якого десятки, як мені говорили, подібних книжок, писати так штучно, з дивними діями, емоціями, вчинками персонажів, з неправдоподібними діалогами. Вже й не знала, яке ж то виправдання знайти, бо міфологія, обряди, які описані в тексті, мене зацікавили. Але ж текст, герої, сюжет – виникало безліч питань. Яке ж було полегшення, коли нарешті після сотої сторінки автор почав давати пояснення всім цим казусам і все стало на свої місця. Ось такий оригінальний спосіб кострубатого викладення історії і не менш кострубатого тексту автор вибрав, щоб показати певні обставини, що сталися з героями. Далі вже була майстерна розповідь про село, його мешканців, про наших героїв Олексія і Федора, про події, які в тому селі і не лише в ньому траплялися в минулому, починаючи з 18 століття і до сьогодення. Крім людей, їх фантазій, страхів, є ще й міфічні створіння: Біла Панночка, Мавка, Одмінок, Перелесник та інші не менш цікаві персонажі. Але все ж головний акцент не на них, а на людях і їх вчинках. Міфічний антураж виявився дійсно антуражем, який допомагав показати саме людську натуру, людські гріхи, людське усвідомлення своїх вчинків і покарання за них. Тож містичний детектив можна читати як звичайний, бо не так і багато тої містики там виявилося). Але все ж достатньо, щоб надати подіям таємничості, налякати, зацікавити, розповісти про українську міфологію та ритуали, яка досі цілком успішно існують в наших головах, незалежно від місця проживання. Тому то і любимо ми читати такі книжки, щоб полоскотати свої страхи і нерви. Анотація книжки цікава, історія, як і обіцяли, теж тримала в напрузі до кінця. Гарний трилер-детектив з місцевим міфологічним колоритом для осінніх вечорів (хоча в книжці все ж більше про купальські звичаї).

кіносценарист Орест, після подорожі до Індії з коханою Анітою, стикається з низкою загадкових подій. знайомство з культом богині Калі та витягнута карта Таро «Похмурий Жнець» стають початком низки кошмарів, де реальність і вигадка переплітаються. розпочалася історія дуже цікаво, динамічно, заплутано, але в певний момент автор стільки всього намішав, що це здавалось лишнім. мені було замало містики, забагато ШІ, хоча розумію, що в цьому і був весь задум. сподобалась ця книга набагато менше за «Чорне весілля», від якого я була в захваті.?

Книга оповита стародавніми українськими міфічними істотами (мавками, русалками, перелесниками, одмінками) легендами, рунами та темними ритуалами. В центрі сюжету постає село-повністю просякнуте цією атмосферою. Задум початок і динаміка книги чудова, але сам фінал мені не сподобався, хоч я і не очікувала саме такого винуватця.

Твір пов’язаний з українською міфологією, але не наскільки б хотілось. Думала що вбивця вітчим Олексія, але автор гарно закрутив хто вбивця. На деякі сюжетні повороти не встигаєш реагувати як вже якийсь новий поворот. Гарно описано атмосферу старого села десь далеко від міста, під самим лісом, з віруючими і в релігію в міфологію людьми.

?Книга розпочалася дуже цікаво, динамічно, заплутано, але в певний момент в сюжеті вже було вже стільки намішано, аж занадто. Охх.. ?Якщо коротко, Орест головний герой в один момент втрачає і улюблену роботу (а він сценарист), і свою кохану дівчину Аніту, яка гине за дивних обставин, і за ледь власний глузд, адже страждає на лунатизм. Чи може він його вже втратив? Та ще й випадкова знайома, гадає йому на Таро, що в його житті прийдуть переміни, небезпека...? ?І все в сюжеті, ніби нічого розслідування вбивства, особисті переживання героя, якісь цікаві повороти, розкриття таємниць його дівчини, а потім бац і на сцену виходить штучний інтелект Пандора.? І тут вже таке почалося, заплутано-закручено, словом до 200 сторінки мені дуже сподобалася книга, далі, як на мене, було перенасичене подіями. Але такий задум автора. ?Читається легко, затягує з перших сторінок, стиль автора сподобався, трішки дивні останні 100 сторінок, але в цілому нормально. Обов'язково, пізніше повернуся до його творчості

Розповідь ведеться від імені головного героя - Ореста. В його житті настала чорна полоса. Спочатку його звільняють з роботи, потім за дивних обставин гине його дівчина. І він, навіть того не усвідомлюючи, поступово починає власне розслідування її загибелі. І, чим далі він буде просуватися в своєму розслідуванні, тим більше питань виникатиме. І головне з них - а чи він взагалі знав свою дівчину? Цей роман, як і все, що пише пан Пономаренко, мені сподобався. Читається дуже легко, захоплює й не відпускає від початку і до самого кінця. На читача тут очікує і , такий пережиток минулого, як ворожіння, і найсучасніші технології, такі як штучний інтелект. Є і трилерна складова, і кримінальна. Однозначно рекомендую до читання.