Рей Бредбері

«...Є такі дні, що їх потрібно куштувати на смак, і такі, що краще відчутні на дотик»

Розповідь починається дуже атмосферно, одразу чіпляє та отримує відгук в серці.
Яка ж гарна мова написання😍... Стільки соковитих висловів та чарівних порівнянь❤️

Книга написана у вигляді маленьких історій (фрагментів), які описують певні момент літа 1928 року, що відбувалися навколо головних героїв: братів Дугласа та Тома.

Кожна маленька оповідка сповнена яскравих описів та соковитих виразів. Коли читаєш її повністю занурюєшся у атмосферу маленького містечка. Такий собі ЩОДЕННИК ЛІТА.

Цю книгу потрібно не ковтати, а смакувати кожне слово.

Серед описів хлопчакових пригод також присутні доволі сильні та емоційні сцени, які глибокі зачіпають душу та залишаються в пам’яті назавжди.

Книга викликає багато посмішок, і немов повертає у босоноге дитинство. Водночас є декілька моментів, які змушують задуматись, переосмислити своє життя, визначити цінності.

Чи рекомендую я цю книгу? Це питання)
Книга однозначно не для кожного читача. Тут не має захопливого сюжету, динамічних подій та тому подібного. Тому думаю не кожен оцінить цю книгу. Особисто мені вона сподобалась)

На жаль, книга Рея Бредбері “451 за Фаренгейтом” набула актуальності сьогодні.

Без сумніву, книгу можна поставити на книжкову поличку під назвою “класика”.
Книга підніме злободенні питання : пропаганда, критичне мислення, особистий розвиток, емпатія.

Рей Бредбері має свій унікальний стиль- суміш класичної прози з дрібкою магічності. При цьому, його не можна сміливо віднести до магічного реалізму:) Його алегорії витончені, але зрозумілі. Чого лише варті стіни з телевізора в квартирі головного героя? 

Автор розкриває питання важливості критичного мислення людини. Яке не в останню чергу, розвивається через читання книг. Про важливість емпатії та співчуття. Будь-яке зневажливе ставлення до людей та їх почуттів завжди обертається більшим злом.

Книга рекомендована для широкого кола читачів.

«451° за Фаренгейтом» (англ. Fahrenheit 451) - роман-антиутопія американського письменника Рея Бредбері в жанрі наукової фантастики, вперше опублікований у 1953 році.

Було дуже важко з самого початку читання, вперше знайомлюсь з жанром антиутопії. Чесно, я була дуже вражена.

Автор настільки точно описує сучасний світ і його проблеми, наче заглянув через призму десятиліть. Мурахи йдуть по тілу від читання.

Для великого % населення людей цілої планети книги - це зло, непотріб, предмет не вартий уваги... Читаєш і розумієш, в якому світі ми живемо, де не потрібні нові знання, історія, друковані скарби минулих часів і видатних людей...

Кожному є над чим задуматись... Надзвичайно цікаво дочитати до кінця - і проаналізувати свої думку стосовно книги.

Розпочну з того, що я чомусь побоювалась братись за книги цього автора. Раніше читала лише оповідання "Усмішка", яке справило на мене дивне враження.
Але цього разу я зважилась!Це збірник оповідань( їх тут аж сотня) в двох томах. Я взяла другий через неуважність 😁.

Оповідання є різних жанрів: містичні, горорні, психологічні, фентезійні, ліричні, фантастичні. Далеко не всі оповідки мене захопили, деякі пройшли повз, але ті, що зачепили, вразили в самісіньке серце. Глибокі, філософські, в них багато роздумів про сенс життя, його швидкоплинність.Читаючи, я неочікувано натрапляла на такі неймовірні одкровення, які захоплювали мої думки і проникали в душу.

Про що вони?
🔆Про самотніх людей-привидів, які бродять поміж нас, але ми їх вперто не помічаємо;
🔆Про те, що коли в нас вірять, то ми здатні творити чудеса;
🔆Про машину часу, яка може повернути нас у минуле, повне радості та веселощів;
🔆Про те, що перед тим, як когось прощати, мусимо найперше пробачити собі;
🔆Про самотність, яку часом відчуваєш через байдужість близької людини;
🔆Про те, що муштра - не найкращий спосіб виховання дітей;
🔆Про шанс сказати найважливіші слова своїм померлим родичам;
🔆Про те, що найжахливішими драконами на землі є все ж таки люди.

Ці оповідання викликали в мене зачудування, смуток, співчуття, змушували сміятись і щиро плакати.

Вважаю своє знайомство з творчістю автора досить вдалим! Вкотре переконуюсь, що треба бути відкритішим до чогось нового і незвичного, бо саме так можна натрапити на щось дуже особливе😊

Бредбері прекрасний автор, обожнюю кожен його твір ,тому рекомендую прочитати. Саме видання непогане,купляла від того ж "451 за фаренгейтом". Немає багато помилок (або я не помітила), папір якісний, обкладинка також, малий формат, тому легко взяти навіть у кишеню

І так, я це зробила. Перші 50 оповідань прочитані. Враження неоднозначні, бо навіть для мене це забагато)

Отже, це перша книга, оповідання у якій дуже різнопланові: фантастика (космічні, марсіанські тощо), Ірландія, горор, містика, стара Америка. Але усі вони пов'язані з літом.

Мені найбільше до душі були розповіді про простих людей, їхні думки, мрії, сподівання. На щастя, вони з'являлися, коли руки, чи радше сказати - очі, опускалися (тобто заплющувалися) і рятували становище.

"Цим ти нічого не зарадиш,- провадив містер Бентлі, помалу попиваючи чай. - Хоч би що ти робила, аби лишитися колишньою, ти однаково будеш тільки такою, яка ти є тепер, сьогодні. Час має гіпнотичний вплив".

Усі ці розповіді подаються перемішано, що мені не дуже подобається, велика кількість з них відверто песимістичні. А це точно не моя стихія)

Наступну книгу (ще 50 оповідань) читатиму по 5 в день, паралельно з іншими книжками, може, краще піде. Тим більше, що і сторінок там значно менше)

Якби ці історії були переважно добрими, можна було б рекомендувати читати по одній на ніч, якраз би на літо вистачило. А так, навіть не знаю. Хоча деякі з них просто суперові!

Остання частина, "Нехай усі уб'ють Констанс", найкоротша в трилогії і якось легше йде, ніж попередні.

Біганини і Голлівуду тут так само вдосталь, як і раніше. Але в цій частині Бредбері добрезно так розкриває одну з головних персонажів серії - Констанс. Ексцентрична, вперта, зваблива - вона сама собі наказ, сама собі покарання. Констанс метеором несеться через всю історію, залишає по собі трупи і купу питань, а причина цьому - дві давно загублені телефонні книжки.

Третя частина містить купу посилань на інші роботи письменника та його життя. Наприклад, є про ймовірність спалювання книжок - це з "451 градус за Фаренгейтом". Ім'я коханої головного героя протягом книжки трансформується з Пег на Меггі - так звати дружину Бредбері. А щодо самого хлопця, то автор багато в чому транслював самого себе через нього. Тут центровий персонаж постає безіменним письменником, який пам'ятає мить свого народження і вірить, що буде жити вічно, бо в дитинстві так йому сказав містер Електріко. Власне, це все про Бредбері.

"Цвинтар для божевільних" або True detective від Бредбері - друга частина трилогії.

🎥 Голлівуд. Камера. Мотор. Труп.
Тільки не простий труп, а людини, яку поховали 20 років тому. І власне, після цієї знахідки й починає закручуватися сюжет - людей вбивають, напруга росте, а вже знайомий нам письменник намагається це все зупинити.

Мені було забагато метушні, але ж як круто Бредбері вибудовує персонажів - от я знову насолодилася Констанс, Гаррі, Крамлі і головним героєм. Вони прогресують і розкриваються, тому спостерігати за ними - кайф.

Детектив легенький, тож це радше книжка для таких фанів Бредбері, як я, або тих, хто любить лайтові сюжети. Хоча мізки напружувати доведеться, бо багато сцен і біганини.

Дуже ненав'язливий лайтовий детектив по-Бредберівськи. Звісно, це мій улюблений автор і ним залишиться, але є в нього більш захоплюючі речі, як на мене.

Тут є атмосфера, є романтизм американського початку і середини XX сторіччя, якась ледь помітна ностальгія за епохою, що більше не повториться.

Є письменник, що намагається розплутати павутиння з убивств і знайти таємничого незнайомця. І виходить це в нього чомусь краще, ніж в поліції. Є загадка, що висить в солоному повітрі. І є купка самотніх людей, різних людей, яким симпатизуєш, бо виписані вони з любов'ю. Це ж Бредбері.

Попри це все, мені не вистачало якоїсь напруги - це радше приємна прогулянка, ніж щось гостросюжетне. Думаю, для любителів легкого і ненав'язливого чтива - те, що треба. Ну і, звісно ж, шанувальників Бредбері.

Перший том читала минулого року, другий - цьогоріч. У кожному по 50 оповідань. Знову таки, вважаю, що це забагато)

Читається нелегко, адже кожне оповідання, фантастичне воно чи містичне, має свою ідею, завуальовані думки та ідеї, спонукає на роздуми. Прочитати, як легке чтиво, у мене не вийшло, а ось поміркувати - є над чим.

"Я бував тут задовго до того, як ви народилися. Я ходив тут, коли все це було звичайними луками. Зривався вітер - і ними бігли хвилі. Понад тридцять років я спостерігав, як усе тут зростало, аж доки не перетворилося на цілий світ. Я жив цим. Добре жив. Тепер цей світ для мене справжній."

Автор чітко виступає за розумний політичний лад у світі, є захисником людяності та гідності. У збірці переважають дещо песимістичні настрої, на те вона і ніч, а мені хочеться прочитати його "денні оповідання". А ви читали?

Вважаю, що читати треба дозовано. Для поціновувачів класики.

В книзі багато думок, філософії про життя, юність, старість, спокусу, любов, вічне протиборство добра і зла. Починається все з того, що в місто приїжджає не простий карнавал, а такий, де одна поїздка на каруселі може вартувати тобі кількох років життя в будь-яку сторону. І головує тут містер Дарк - чоловік, який носить на собі цілу армію пекельних створінь, татуювання, що от-от оживуть і зжеруть тебе.

І він тут - головний спокусник. Хочеш стати вічно молодим? А хочеш - додасть тобі кілька зайвих років? Але й не кожен здогадається, що містер Дарк зовсім тобі не добрий приятель. А хто знає - має халепу.

Читається легко, на одному подиху. Хоча, може, я книгою не влучила в свій настрій, чи то дійсно її трошки цікавіше буде читати дітям, підліткам. Для них тут є все - пригоди, лайтова містика, повчальний сюжет.

Людина - це Машина часу. Ця книга певною мірою також. Перед нами продовження "Кульбабового вина", написаного 50 років тому до публікації цієї розповіді. А літо тут - те саме дитинство, молодість, мереживо зморшок, що поступово з'являється на руках головного ворога хлопчика Дуґа та його компанії. Адже він хоче скоротити канікули, а це значить менше розваг, менше дитинства.

Бредбері - це завжди про мудрість. Ти наче й читаєш про дивакувату війну між хлопчаками та старенькими, та навіть міським годинником, але зрештою розумієш, що це про дорослішання та плин часу. Життя, що нам відміряне. І як все крутиться по колу, від народження та до згасання.