Ця книга розіб’є вам серце 💔 В хорошому сенсі, бо кульмінаційний момент викликає самі такі емоції 💥 Історія в історії. Письменник Ноа Гаррісон береться дописувати незакінчений роман відомої письменниці Скарлетт Стентон, яка померла. Роман був особистою історією Скарлетт, тож дописати його можливо було лише тоді, коли автор сам би прожив та «відчув» її (авторку). Отже, історії переплітаються, з одного боку Ноа і Джорджия (онука письменниці), з іншого боку сама Скарлетт та Джеймсон, які жили в часи 2-ї Світової. Джеймсон був військовим пілотом, можливо, саме через те, що сама Ребекка заміжня за вже відставним військовим пілотом, і надихнуло зробити її героя пілотом ✈️ Щодо лінії Джорджії та Ноа, їхня сюжетна лінія не може бути окремою від історії Скарлетт, але, все ж таки, її історія мені сподобалася більше. Пробачаючи безліч разів одну людину, яка робить нам боляче, потім іншим не можеш пробачити і однієї помилки, але якщо це справжнє, то воно того варте. Вміння прощати і робить нас людьми ♥️ Одне можу сказати точно, це одна з тих книг, від якої не можеш відірватися, хапаючи сторінку за сторінкою, і не помічаєш, як промайнуло 500 сторінок.

Дууууже гарна книга від написання до сюжету, але попереджаю запасайтеся серветками 🥲

«Якщо це станеться» — це глибока, емоційно насичена історія про випадок, який стає долею, і про кохання, що народжується не з мрій, а з пережитого разом страху. Авторка бере просту, майже кінематографічну ідею — випадкову зустріч у літаку — і перетворює її на багатошаровий роман про життя після катастрофи, зовнішньої й внутрішньої. ~ Іззі Астор — розумна, іронічна, скептична дівчина, яка не звикла довіряти ні людям, ні обіцянкам долі. Нейт Фелан — на перший погляд, упевнений, стриманий, але з глибокими внутрішніми тріщинами. Аварія літака стає для них не лише травматичним досвідом, а й точкою відліку: моментом, коли чужі люди раптово стають найважливішими. Їхні стосунки розвиваються через роки, випадкові зустрічі й невчасні рішення, змінюючись разом із ними — від інстинктивної близькості до болісної дистанції й знову до спроби бути разом. Сюжет вибудуваний фрагментарно, через різні часові лінії. Іноді оповідь зі стрибками в часі може плутати, але саме в цій книзі, це, навпаки, підсилювало мої емоції, додавало глибини й реалістичності почуттям персонажів, і відчувалося певною метафорою до того, що деякі миті ми носимо в собі все життя. Яррос порушує теми травми, втрати, страху втратити знову, вибору між обов’язком і почуттями та крихкості життя, яке може змінитися за кілька секунд. Особливої уваги заслуговує майстерність авторки у створенні реалістичних героїв: їхні реакції, сумніви й мовчання виглядають правдивими й болісно знайомими. Яррос дозволяє героям бути недосконалими: робити неправильний вибір, відкладати щастя, ховатися за обов’язками й страхами. Саме ця недосконалість робить їх живими. Протягом усього читання у мене жодного разу не виникала думка, що описані почуття аж надто неправдоподібні. Навпаки, я повірила в цю загадкову "долю" відразу. І попри важливість тем, піднятих в книзі, для мене ця історія про сміливість жити не "колись", а зараз. Я обожнюю романтичну прозу Ребекки Яррос, тому, звісно, раджу вам цю книгу до прочитання❤️

У романі дві часові лінії: історія Джорджії та лінія її прабабусі Скарлет, події якої розгортаються в Англії на початку війни. Лінія Скарлетт та Джеймсона — неймовірно сильна й емоційна: чуттєва, щемка, а подекуди й трагічна історія кохання на тлі війни. Бомбардування, сирени, невизначеність майбутнього — сприймаєш таке в теперішніх реаліях зовсім по-іншому. Фінал цієї лінії вийшов дуже зворушливим, із таємницями, що зробили історію ще глибшою. До того ж ця лінія показує неймовірну силу сестринської любові — справді прекрасна історія. Натомість лінія Джорджії та Ноа залишила мене байдужою й так і не зачепила до кінця книги. Для мене сюжет майже нічого не втратив би без Ноа. Хотілося б більше уваги саме Джорджії: її внутрішньому світу, таланті та взаєминах із матір’ю Читаючи анотацію, у мене склалось хибне враження, що історія буде про Джорджію - для мене ж вона була про Скарлетт.

Книга - неймовірна! Цікаві сюжетні лінії, легко читається. Поєднання минулого з сучасним, люблю таке поєднання. Із захопленням читала, переживала, плакала, багато плакала, особливо наприкінці книги. Розв'язка - неймовірна! 😭😭😭 Раджу до прочитання! 🥰

«Найдорожче в житті» Ребекки Ярос читається дуже емоційно й по-людськи, без відчуття штучної драми, але з моментами, які стискають горло. Це історія про кохання, втрати й вибір, який ніколи не буває простим. Про людей із багажем болю, які не ідеальні, але справжні. Мені сподобалося, що авторка не намагається прикрасити складні теми - навпаки, показує, як життя може ламати, але водночас вчить знову довіряти й триматися за тих, хто поруч. Книга дуже про емоції: про страх втратити, про прив’язаність, про те, як цінність людини усвідомлюєш не одразу. Тут багато внутрішніх переживань, пауз, тиші між словами - і саме це чіпляє найбільше. Без надмірних спойлерів скажу лише одне: читати байдужо не вийде. Для мене «Найдорожче в житті» - це роман про те, що справді має вагу, коли все інше відходить на другий план. Книга, після якої хочеться обійняти близьких і ще раз нагадати собі: найцінніше - завжди поруч, просто ми не завжди це вчасно помічаємо.

Ця книга довела до сліз і розбила серце. Вона прекрасна. Брат залишає листа своєму другу. У якому просить приглянути за своєю сестрою і племінниками після смерті. Дуже сумна історія, але водночас наповнена чистим і щирим коханням. Елла це сильна і смілива жінка, яка хоче впоратись з усіма проблемами. Беккет це уособлення турботи і вірності. А діти це чиста любов. Мейсі це промінчик світла у похмурих днях. Кольт це хлопчик який завжди захистить і безмежно любить. І Раян, що знав все з самого початку.

Я плакала на самому початку і ридала в самому кінці. Я була готова, знала, що ця книга викличе сльозу, але не думала, що вона мене розчавить. В мене були дві теорії фіналу і жодна не справдилась. Ребекка пише дуже легко, тебе затягує у вирій емоцій, ти злишся на нього, що він бреше, на неї, що вона не хоче його чути, тішишся фіналу і потім отримуєш удар в саме серце.