Книга затягує. Це така суміш етно-фентезі на початку, яка у кінці перетворюється на політичний трилер, а в кінці ще й долається дрібка кватово-часової тематики, як в «Інтерстелар». Насправді тем підіймається дуже багато, єдине, що слід тримати в голові, що автор поляк, тому його оптика - польська, як і географія й відношення до карпатського регіону. Є кілька моментів, де типова пиха пробивається крізь авторський стиль й трохи може різати око. Але це кілька моментів за всю книгу, все інше - чудово!

Моє перше знайомство з автором, і як на мене, дуже вдале. Якщо ви прихильник жанру містичного реалізму, то можливо і вам книжка теж сподобається. Бо в ній дуже майстерно переплетено реальне складне життя польського селянства 19 століття (дуже близьке до життя українського селянства у той же час, тому і дуже зрозуміле українському читачеві) і магія, чари, легенди, вірування, забобони, потойбічне. В романі неймовірно образна, насичена, густа, яскрава мова, гарна стилістика – все це принесло чудовий результат, коли кожний абзац настільки на своєму місці, кожен опис, кожен діалог доречний, кожний відступ зі словами автора не показово повчальний, а дуже влучний. В книжці багато іронії, місцями сарказму, саме ними автор прикриває нелегке життя хамів при дворах і в селах дідичів, щоб читач не знидівся і не покинув читати емоційно важкий текст. Бо в романі багато насильства, смертей, несправедливості, голоду, бідності, пиятики, лайки, невдоволення, мізогінії і всього того, що повною мірою відчувала на своїй шкурі люди 19 століття. Але були ті, хто хотіли змінити усталений порядок, хто повстаннями, а хто і чарами. Прототипом головного героя є реальна особа Якуб Шеля, що був ватажком повстання проти дідичів і реальне повстання, яке має назву «Галицька різанина». Боялася, що твір буде схожим на наші романи про Олексу Довбуша, бо певні схожі риси і між повстаннями і між постатями є. Але автор порадував, вибравши зовсім інший стиль і зовсім інші наративи для свого роману. Завдяки тому, що оповідь постійно ведеться різним темпом, постійно в реальність вписуються потойбічні сили, герої, міфи, читачеві зовсім не має коли нудьгувати, бо деколи події розвиваються так стрімко, що аж дух перехоплює, два-три абзаци і вже пройшло декілька років і з героями трапилося безліч подій. Оця стрімкість подекуди нагадувала з’їзд з високої льодової гірки без страховки. А ще в романі є Бог, Лихий чоловік, Мрук, Зміїний Король, відьми, чорти, говірливі коти та півні, люди-змії, статуї, які говорять та їздять, а ще любов, мрії, неймовірна природа Буковини, гори, легенди, які справджуються і міфи, які зовсім і не міфи. Є переродження, підземний світ, країна померлих, обмін душами чи то тілами, воскресіння, добро і зло у вічному двобої і вічному взаємозв’язку, і багато іншого незбагненного і неочікуваного. Книжка викликала шквал емоцій і від сюжету, і від вчинків героїв, і підігріла цікавість до того історичного періоду. Є в книжці і згадки про Україну, подорож до Львова, роздуми про українську мову. Для мене одним з критеріїв гарної літератури є те, що в процесі читання хочеться певні цитати виписати та запам’ятати для себе. З цієї книжки Радека зробила майже 30 виписок для себе. Але якщо у вас є фобії щодо змій, павуків, чи вас зараз тригерять вбивства, насильство, пиятика, або ж лайка, то напевне книжка не для вас. Бо з пісні слів не викинеш, в цьому тексті без цього всього не було б і такої неоднозначної історії, неоднозначних персонажів і тих емоцій, які ця історія викликає у читача. А ще Радек Рак дуже великий прихильник України і допомагає українським біженцям. І наостанок кілька цитат, які мені сподобалися: - Повідають, що розказування казок – це заняття для дурнів. Більшими дурнями є лише ті, хто ці вигадки слухає. Хамом кидає і мотає все його життя. Хам – це листок на вітрі, солом’яний сніп, хвиля на поверхні ставу. Можливо, що з панами й відьмами так само, але вони вдають, що інакше, що це вони уярмлюють вітер, як норовисту кобилу, й кажуть йому віяти, куди самі схочуть; не знаю, ніколи я не був паном ані чарівником. Іноді, одначе, коли я такий п’яний, що аж тверезий, то являється мені в цьому безглузді якийсь глузд, непевний, як нитка бабиного літа. Гризе він мене і не дає спокою. Тоді я славлю Бога, який часом ніби є, а часом його немає, що створив він мене хамом і наказав вести хамське життя. Бо коли ти дозволяєш, щоб вітер тобою шарпав, коли сам станеш шарпанням, тоді ти вже не листок, а камінь, а камінь є створінням досконалим, і ніщо його не хвилює. Повідають, що жити – це завжди краще, ніж не жити, але Якуб лежав під дубом, і не жив, і не було йому погано… І не знає, живе він чи не живе, бо що ж воно значить: жити? …немає у світі ніякого ладу, порядку, ані цілеспрямованості, бо будь-який лад, порядок і цілеспрямованість – це тільки ілюзія. З цього чітко випливає, що люди кожного дня є кимось іншим, ніж були вчора.

Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю" - ще одна історія, яка написана з великим розмахом і красивою мовою. Як і в "Порожньому небі", дія тут не грає важливої ролі, це швидше фон для самої атмосфери міфу та магії, яку автор створює на сторінках книги. Це казка про добро і зло, злих духів, кохання і біль. Автор змішує реальний і магічний світи, історичні факти з міфом, звичаями та народними віруваннями. Під фантастично-казковим шаром ви знайдете дуже жорстоку історію про будні польських селян, чиє життя залежало від панів, про народну релігійність, ставлення до євреїв, чаклунство, магію, природу. Село у Рака показане пасивним, позбавленим ініціативи та волі. Таке село не могло народити Якуба-вождя. Виявляється, для повстання проти несправедливості потрібно мати культурний і соціальний бекграунд, що стало можливим лише завдяки магії. ? Книги Рака - місцями повне божевілля, але загалом то гарне чтиво, сповнене легенд і авторської фантазії. Вони для тих, хто не боїться альтернативних версій історії, смачно поданих в густому казковому соусі.

Радек Рак пише дуже цікаві казки для дорослих, з сумною і депресивною атмосферою, насичені літературними, біблійними та історичними алюзіями. Іноді він використовує дуже поетичну мову та образи, іноді він приземлений, тваринний і темний. Рак уміє виходити за жанрові рамки, змішуючи та переплітаючи їх — якщо вам зручно у фентезі та магічному реалізмі, то це точно ваш автор. ? "Порожнє небо" - історія, в якій переплітаються сільські забобони, темні легенди та казки. З першого ж речення Рак закидає читача в іншу, казкову реальність. Оповідь злегка абсурдна, але на початку дія приємно стрімка. Незважаючи на попервах прекрасну казковість, історія переносить нас у складний світ революції, страждань, болю, кошмарів і наркотичних видінь. Автор майстерно поєднує реалістичні елементи, наприклад більшовицький переворот, з елементами фентезі чи фольклору. Дія зосереджена насамперед на описі образів, усі вони сюрреалістичні і вкрай дивні. Та наприкінці все перетворюється на свято цинізму і повне розтоптування колишніх цінностей книги.

Це, мабуть, найспецифічніша книга, яку я читала в своєму житті. Атмосферна історія, з прекрасними описами, де є купа міфічних створінь, магії. Проте разом із тим багато жорсткості. Чи сподобалась вона мені? Сказати доволі важко, бо ця книга дійсно доволі дивна та химерна. Мабуть, більше так, аніж ні. Це був дійсно цікавий досвід. Цю книгу зрозуміє не кожен, проте точно знайдуться ті, хто буде в захваті від неї.

Це без перебільшення, алхімія слів і почуттів, що переплітає історію, міф і магію у незвичному, навіть химерному ритмі. Книга, яку неможливо звести до простої казки чи історичного роману. Вона наче створена, щоб збивати вас із пантелику і водночас тримати у тенетах свого чаклунського світу. Що мене зачепило найбільше — це сам герой, зміїне серце, яке в кожного із нас б'ється по-різному. Майстерно переплетене справжнє і фантастичне, тому іноді важко зрозуміти, чи ти читаєш про давні часи, чи насправді заглядаєш у своє серце, шукаючи відповідь на питання: а що таке справжня людська природа? Ця книга схожа на пісню, яку співають вогні над болотами: трохи лячно, трохи незрозуміло, але відвести очей — неможливо. Якщо ви шукаєте щось абсолютно нове — щось, що неможливо розкласти на прості відповіді, книга може стати вашим викликом. Але пам'ятайте: ви не будете колишнім після цієї подорожі.

Коротко про враження під час читання: «Моя справа затемнювати те, що ясне, і скаламучувати те, що прозоре».©️ Як же смачно написана ця книга. Тут яскраві описи, купа смішних фраз та проникливих цитат, багацько явних та прихованих посилань на відомі сюжети, картини, події. Моменти, які ти впізнаєш не тому, що це вже було, а тому що воно якесь таке близьке і наче знайоме - десь відголосок легенди, десь мотив казки з дитинства… А який тут кайфовий кіт Замазура. От чесно, можна читати заради цього кота. Тільки не варто чекати якихось відповідей чи ясності. Це книга химерний магічний реалізм, де все перекручено, вивернуто і місцями ти думаєш «що взагалі відбувається і чому?». Так, за основу взята реальна історична подія, але насправді це взагалі не важливо, бо головна сама подорож, а не її мета. Хоча фінал трошки розставляє на свої місця деякі моменти, питання все ж лишаються і подумки я ще довго поверталась до окремих сцен. І я точно перечитаю цю історію ще раз. Чи двічі. А може й тричі. Щоб знайти непомічене та по новому глянути на героїв. «Легенду про зміїне серце» варто читати з кимось. Щоб знаходити нові сенси, непомічені деталі та обовʼязково обговорювати в процесі. ? Книжкова Драконка

В літературі, поміж іншого, я дуже ціную власний, унікальний голос автора і ні на що не схожий стиль оповіді. Звісно, письму поляка Радека Рака, який створює неймовірні тексти на перетині магічного реалізму та фентезі, притаманні не лише ці чесноти, бо є там і магія оповіді про закинуте в часі і просторі невеличке гірське село у Карпатах, є там і магія народних повір’їв та химерних казок, які колись знали лише мешканці таких гірських карпатських сіл, а тепер знає і Радек Рак – йому їх розповів його дід, а вже письменник розповідає їх нам. Взагалі ця повість вся просякнута магією, яка діє на різних рівнях і різним чином, але магія ця позбавлена дешевої шаблонної фентезі-атрибутики, бо, вочевидь, вона є справжньою, вірніше була колись в тих місцях і в ті часи, про які оповідає Радек Рак. Якщо ж геть коротко про те, на що це схоже, то під певним кутом зору «Покликання Івана Мровлі» можна сприймати як польську відповідь на «Сто років самотності» Маркеса, але, все ж, при всій повазі до іменитого колумбійця, «Покликання Івана Мровлі» мені подобається більше.