Це несподівана і нестандартна альтернативна історична проза від Петра Яценка — про життя Івана Нечуя-Левицького у вигаданому світі, де XIX століття поєднує науку, магію і механіку. Автор переносить читача у фантастичну Україну із дирижаблями та самохідними машинами, де головний герой з механічним серцем долає випробування, кохання та боротьбу проти імперії. Дуже класна історія, якої тобі буде мало)

Ця книга – не просто історія, а ціле переживання. Вона обволікає вас атмосферою тихого святкування, де кожна сторінка наповнена ніжністю, радістю та чарівністю різдвяних традицій. Автору вдалося створити дуже атмосферний твір, який дозволяє відчути запах ялинки, смак імбирного печива і тепло родинного кола.

Загалом цю збірку я не зрозуміла. Це не різдвяна збірка, а якась безпросвітна темрява. Деякі оповідання, звісно, були хороші! Від оповідань «Чорний Піт» і «У Поконо» було дуже боляче, від багатьох було сумно, більше половини збірки були просто ніякі (навіть у деяких факт Різдва був наче й трохи зайвим). Не шкодую, що прочитала, оскільки тут є чудові українські автори. Але якщо хочете почитати щось перед Різдвом – не раджу. Хоча, як каже моя люба подруга, «які часи – таке й Різдво» ?

Шикарна збірка оповідань, от просто взяти й читати (не тільки на Різдво, але передусім). Оповідання справді глибокі, чудово написані, не поробки з шишок і палиць. Саме завдяки цій книзі я відкрила для себе Михеда та Кузнєцову - і мала неймовірний рік із іншими їхніми творами. Смакувати можна потрошку, по шматочку, або влаштувати собі довгу прекрасну ніч. Однозначна рекомендація.

Я полюбляю читати гарні збірки і коли побачила цю, то дуже захотіла її купити і читати саме у передноворічну пору. Шкода, але після прочитання навіть не можу виділити яка сподобалась найбільше. Хотілось читати і відчувати новорічне диво, а був тільки сум і сумні історії. Тут було і про Новий рік, і про Різдво, і про традиції, і про вертеп, про кохання і родинні відносини, але для мене було прісно. Загалом вийшло непогано, хоча добре, що сторінок мало. Це мабуть дійсно той випадок коли мені не вистачало гарної історії за таку маленьку кількість сторінок. Інколи читаєш і за 5 сторінок така історія, що потім або зі сльозами або з відкритим ротом сидиш, а тут було: дочитала, ок, наступна. Я такого не люблю. Моя душа ці історії не відчула, хоча я сподівалась на протилежне.

Дитинство та молодість - найкращі роки людини. Це той час, коли сонечко світить яскравіше, кожен день обіцяє щось нове, більшість життя попереду, а мрії тільки починають здійснюватися. Можливо, саме тому, багато людей старшого віку сумують за радянськими часами? Та за чим насправді вони сумують за речами чи прожитим життям? У своїй книзі автор розповідає про речі, якими користувалися радянські люди від найдрібніших побутових, як от косметика, їжа, одяг, до техніки, транспорту, житла, подорожей, як навчалися і де відпочивали, що читали, слухали, дивилися. Художній стиль розповіді переривається вставками нон-фікшену із малюнками та короткою інформацією про них. За сюжетом, батько Петро і 14-річний син Матвій вирушають із Києва до Львова, щоб відвідати бабусю (а заодно і побувати у квартирі битком набитій радянськими речами) та забрати подарунок - стареньку автівку дідуся. Ще в дорозі, на тата находять спогади, а підліток лише дивується і не йме віри. Відчувається, що твір автобіографічний, проте розповідь ведеться від імені сина, а не батька. При оформленні використані цікаві кольори: всі зображення чорно-білі, але на рожевому фоні, ніби рожева мрія радянів чи можливо погляд на світ крізь "рожеві окуляри"... Я йшла до школи вже у незалежній Україні, але частинку того життя пам'ятаю досі, навіть маю кілька речей. Я не шкодую, що прочитала книгу, гадаю людям мого і трохи старшого віку буде над чим поностальгувати, адже кожен впізнає себе. Дітям буде цікаво дізнатися про дитинство їхніх батьків, а от старшим людям може й не сподобатися, занадто вже різні цінності того і теперішнього часу. Ну і на завершення наведу одну цитату: "Деякі люди збирають у себе вдома свої приватні Союзи - союзи радянських речей. Може, вони моляться їм, згадують і прикликають союз радянів назад, наче якогось Ктулху!"

"Яким би не був час, яким не було б усе довкола, ми можемо бути щасливі". "Моє тихе Різдво" - це збірка короткої прози сучасних українських письменників. Хоч як я обходжу збірки стороною, та ця книжечка припала мені до душі. Вона вміщає 18 оповідань, які не залишать вас байдужими. Обов'язково натрапите на ту оповідку, яка торкнеться серця. Ця збірка якраз на часі, тому що вона про нас з вами, про українців, які живуть у дуже непростий історичний період. ✴️Про тих, які зараз змушені втікати від війни за кордон і про тих, які здригаються від звуків сирени тут; ✴️ про волонтерів, які постачають найнеобхідніше бійцям та переселенцям, і військових, які блукають, але ніколи не загубляться, бо їх тримає тепла надійна рука; ✴️про жінок, які мучаться від переживань і не можуть їсти та спати, допоки не почують рідний голос по телефону; ✴️ про колядування у селі і велику родину, яка збирається на Різдво за одним столом; ✴️про особливий смак тертих картопляних голубців та виліплювання грибних вушок; ✴️про обручку з фольги, яка дорожча за всі коштовності світу, подарунки долі та вміння цінувати те, що маємо; ✴️і про окупований Крим, в якому ми обов'язково ще побачимось. Мій Топ-5 оповідань, які найбільше вразили: 1. "Марто, Марто" Артур Дронь; 2. "Міцна горішка" Надійка Гербіш; 3. "Ідеальний різдвяний сюжет" Мар'яна Савка; 4. "Може не бути інших днів, окрім цих" Катерина Бабкіна; 5. "Казка про життя" Людмила Таран. Ця зворушлива книга змушує ностальгувати, тривожить, зачіпає за живе, рве серце, болить, водночас наповнює душу теплом, любов'ю до рідної землі, безмежною вірою та надією на краще. ✴️"Диво цього свята полягає в тому, що Христос рождається постійно. Бог, який існує поза часом, стирає тепер час і для людей. У кожному з нас він тепер рождається. Велика радість - стати Йому Вифлеємом". ✴️"...завжди залишається шанс на розраду, на надію, - навіть у найчорнішу мить".

Мала Академія в черговий раз зашила енциклопедію з сухою теорією в цікаву та ненав’язливу подорож в історією розвитку роботобудування. Головні герої книжки «Роботу зробить робот, якщо захоче» - це інженер-винахідник та безпосередньо власноруч зроблений ним з блендеру та інших підручних гаджетів - робот Чіпко. От вони і ведуть юного читача ланцюжком еволюції роботів. Окрім безпосередньо самої інформацію про перших роботів, їх модернізацію, тих вчених, що все це придумали, способу застосування роботів у житті в різні часі, в книжці багато гумору, цікавих питань від Чіпка та яскравих малюнків. Мій молодший брат перечитав цю книжку рази три, мінімум, а ще більше разів просто гортав її і розглядав малюнки.