Союз Радянських Речей

Дитинство та молодість - найкращі роки людини. Це той час, коли сонечко світить яскравіше, кожен день обіцяє щось нове, більшість життя попереду, а мрії тільки починають здійснюватися. Можливо, саме тому, багато людей старшого віку сумують за радянськими часами? Та за чим насправді вони сумують за речами чи прожитим життям?

У своїй книзі автор розповідає про речі, якими користувалися радянські люди від найдрібніших побутових, як от косметика, їжа, одяг, до техніки, транспорту, житла, подорожей, як навчалися і де відпочивали, що читали, слухали, дивилися. Художній стиль розповіді переривається вставками нон-фікшену із малюнками та короткою інформацією про них.

За сюжетом, батько Петро і 14-річний син Матвій вирушають із Києва до Львова, щоб відвідати бабусю (а заодно і побувати у квартирі битком набитій радянськими речами) та забрати подарунок - стареньку автівку дідуся. Ще в дорозі, на тата находять спогади, а підліток лише дивується і не йме віри.

Відчувається, що твір автобіографічний, проте розповідь ведеться від імені сина, а не батька. При оформленні використані цікаві кольори: всі зображення чорно-білі, але на рожевому фоні, ніби рожева мрія радянів чи можливо погляд на світ крізь "рожеві окуляри"...

Я йшла до школи вже у незалежній Україні, але частинку того життя пам'ятаю досі, навіть маю кілька речей. Я не шкодую, що прочитала книгу, гадаю людям мого і трохи старшого віку буде над чим поностальгувати, адже кожен впізнає себе. Дітям буде цікаво дізнатися про дитинство їхніх батьків, а от старшим людям може й не сподобатися, занадто вже різні цінності того і теперішнього часу.

Ну і на завершення наведу одну цитату: "Деякі люди збирають у себе вдома свої приватні Союзи - союзи радянських речей. Може, вони моляться їм, згадують і прикликають союз радянів назад, наче якогось Ктулху!"