Навій – це вал у ткацькому верстаті, на якому тримається основа полотна. Того самого поетичного полотна, яке за допомогою слів творить поет. Кожен текст – нова нитка. І лише відступивши на кілька кроків, можна зрозуміти, яку картину вони разом складають. Це моя перша збірка поезії і знайомство вийшло доволі незвичним. Я звикла читати римовані вірші, але тут усе набагато глибше. Звичайно тут такі трапляються, але в меншості. Мені пощастило потрапити на презентацію цієї книги і автор зачитував деякі важливі для себе вірші. Інтонація дійсно грає роль. Подумки ти читаєш по одному, а після почутого сприймаєш по іншому одні й ті самі рядки. Може здатись що поезія це набагато легше за серійні романи і в якійсь мірі так і є. Але дуже важко декількома рядками розповісти історію, заставити думати, співчувати, хвилюватись. Потрібно мати справжній талант. Це як Хемінґуей написав коротку розповідь, яка розчулить кожного: Продаються дитячі ботиночки. Не ношені. Декілька слів, а хочеться плакати. Деякі рядки тут я зовсім не розуміла, деякі мені не подобалися, а деякі були дуже проникливими, а декілька викликали мурахи. Не можу сказати, що почну скупляти усю сучасну поезію, але дуже радію що маю цю збірку з підписом автором собі на пам'ять.

Збірка поезії Павла Коробчука «Навій» – це тонка нитка між миром і війною. Хоча Коробчук уже звертався до теми війни у своїй попередній збірці «Хвоя», саме в «Навії» його вірші набувають особливої глибини та емоційної насиченості. Війна змінює не лише людей, але й саму мову, і це яскраво відображено в текстах автора: його поетична мова стає точною, стрімкою, мов оголеною болем і досвідом. Найяскравіше відчувається контраст між до- і післявоєнними текстами. Деякі вірші залишають глибокий слід, змушують задуматися та співпереживати, тоді як інші проходять повз, залишаючи тільки легкий відгомін. Щодо моїх вражень, варто відзначити, що поезія вимагає не лише майстерності у написанні, але й здатності до глибокого розуміння. Вірші спонукають читача шукати сенс за межами слів, бо кількома рядками автор передає цілий спектр емоцій чи подій. Це значно складніше, ніж у прозі, де є більше простору для розвитку думок. Іноді один вірш може зачепити глибше, ніж цілий роман, хоча не кожен текст здатен викликати однаковий емоційний відгук.

Була на презентації цієї чудової збірки, купила книжку і на наступний день прочитала усі вірші і не могла відірватися. Вірші що зігрівають душу, підіймають настрій та відроджують віру.

Не часто купую поетичні збірки, але звернула увагу на "КнигаLove 3.0. Любов, що перемагає" через тематику - кохання! Адже зараз так не вистачає теплих, світлих почуттів у цьому хаосі, ненависті та темряві. У збірці було зібрано найкращі вірші багатьох українських, сучасних і не тільки, авторів та авторок. Особисто мені найбільше сподобалися вірші Василя Стус, Вікторії Амеліної (прекрасні вірші людини, життя якої забрали росіяни), Ірини Цілик, Оксани Забужко, Ярини Чорногуз, Юрія Іздрика, Павла Вишебаби. Окремо хочеться відмітити оформлення, воно - прекрасне! Ця збірка стане чудовим подарунком для ваших коханих, близьких та друзів.

По-перше, написано невміло. Тексту не вистачає художньої видумки - видається, ніби він начисто списаний з досвіду автора, який водночас же повністю відокремлюється від героїв окремою постаттю. Персонажі несправжні, неправдиві, ведуть вони не властиві своєму віку, рівню освіченості та соціальному статусу діалоги. А філософські рефлексії автора тут хоч і мають зміст, навіть трохи зачаровують зарозумілістю, та все ж так кволо вплітаються в суцільний текст, названий романом. Мені не сподобалось повторюване використання образів-тригерів. Ніби і без них ніяк, це ж відтворення атмосфери, епохи, часу. Розумію. Але тут це виглядає грубо і невиважено, як маніпуляція. Спроба автора описати таку собі еротичну сцену між батьками хлопця-підлітка мені здалась кволою, мало не знудило. Навіщо?! Навіщо вона там взагалі? І поетика мови... Відчутна, бо ж пан Коробчук поет. І поезія у нього жилава, гранично напружена, гостро-соціальна. Але оцей поетичний стиль ну ніяк, з мого погляду, не знаходить свого місця у прозі "Клапанів". Я радше бачу цей твір автобіографією, де усі події відбувалися б крізь погляд автора. Бачу це мемуарами, де оці філософські начерки більш гармонійно виглядали б. Словом, чим-небудь бачу я цей твір! Але не романом. Все це, по-друге, дратує. Тобто читаєш текст, і він просто тебе бісить. Намагаєшся віднайти в собі сили дочитати ще одну сторінку і НЕ МОЖЕШ. Наче ж і тема, і задум привабливі, мають чіпляти за живе свого за віком читача - Україна 90-их крізь погляд звичайних людей. Але марно. Це той випадок, коли знехтувану форму не рятує навіть зміст. Невдалий текст.

Якщо ви раптом не знаєте яку книжку поставити між "Кобзарем" та "Чорнобилем " на полицю - беріть цю. ⠀ Скажу чесно - було боляче. Моментами плакала від того, скільки ми всі разом пройшли, а потім, які ми: класні, сильні, згуртовані попри все. ⠀ Для себе зрозуміла, що війна породила не тільки біль та смерть, але й потужну сучасну літературу. Її потрібно писати, видавати, купляти, читати і популяризувати. ⠀ "Війну 2022" читати важко. Вона, як глибока рана: досі є і болить. ⠀ Це книжка моя щира рекомендація. Вона - база. Її хочеться процитувати всю. ⠀ Вам не обов'язково читати її зараз. Можна дати собі час і поки відкласти її на полицю до моменту, коли стане трохи легше сприймати війну і цей світ загалом. ⠀ А поки цитати: ⠀ *"Ці дні війни - наче нове літочислення. Час тепер має чіткий відлік з нуля. Точніше, з 4:30 24 лютого. Все, що було до - далека казка. Все, що попереду - невідома невідомість. Важливо - ця мить, що зараз, і безпека". ⠀ *" Моя улюблена наливка тепер м'ятна, на основі корвалдину. Як заморожений конфлікт, є заморожена любов. За ці дні ми позаморожували стосунки з багатьма, з ким через дрібниці були посварені, й писали "як ти?"родичам, з якими спілкувалися лише на свята" ⠀ *"Якось ми з двома подругами, ветеранами війни, пили пиво у мене вдома. "Лікую зараз спину ,- буденно поділилася одна. - Усе думаю, чи наважуся нарешті народити дитину чи доведеться знову вдягати бронежилет .."Ми всі відчували одне й те саме". ⠀ * "І коротка фраза знайомим голосом по той бік слухавки :"Почалося". ⠀

Придбано абсолютно інтуїтивно-спонтанно. "Мені на ногу заповзає равлик... Що було з Всесвітом до того лоскоту - я не пам'ятаю". "Може, цей поїзд їде по спіралі... закручується вглиб і зрештою колись в'їде сам у себе і перший вагон вдариться в останній?" $ "Шанс наступного пограбування в людини, яка не знає про попереднє, і в людини, яка не знає про нього, - однаковий". $ "Усе життя - це крадіжка часу у самого себе, або в когось іншого". $ "Зовнішню недоглянутість дуже просто виправдовувати якоюсь надуманою ідейністю". $ "Прикро за чоловіків, які неправильно розуміють поняття МУЖНІСТЬ,.. коли борються лише за зовнішні атрибути мужності, за цю геральдику крутості - гроші, влада, жінки". ¢ "Донбас - це тобі не пісок Півдня...це територія, по якій найкраще повзати. І повзти при ній дуже добре саме додому". Здається, я зрозуміла, що таке young adult. Переді мною - роман про четверо учнів музичної школи, їх долі, які склалися так по-різному, охоплені виром "ліхіх 90-тих", потім - вогнем революцій і війною через десяток, півтора, два десятки років... Крізь зграї птахів, що знов і знов здіймаються. І спіраль, по якій закручується все - стосунки, політика, цивілізаційні розломи, життєві сценарії, історичні події, намагання вирватися з усталених соціальних установок... Перша глава - блискавична! зрезонує всім, хто народився 1981-1983 рр. У стилі написання тексту спостерігаю юнацькі рефлексії реальності у поєднанні з фантазіями підлітка (які запросто виникають в дитячій уяві) і манеру говорити гаслами, яку автор вкладає у вуста героїв, ніби переконуючи сам себе. Цим, вірогідно пояснюється різкість зміни подій роману. "Мені на ногу заповзає ?". "І тепер ми здатні провести це життя так, як вважаємо за потрібне, а не так, як нас вела ця невловна, непомітна спіраль". Під перші ранкові голоси птахів. P.S. ? у автора книги (який є музикантом в тому числі) є майбутнє.