Ключові клапани

По-перше, написано невміло. Тексту не вистачає художньої видумки - видається, ніби він начисто списаний з досвіду автора, який водночас же повністю відокремлюється від героїв окремою постаттю.

Персонажі несправжні, неправдиві, ведуть вони не властиві своєму віку, рівню освіченості та соціальному статусу діалоги. А філософські рефлексії автора тут хоч і мають зміст, навіть трохи зачаровують зарозумілістю, та все ж так кволо вплітаються в суцільний текст, названий романом.

Мені не сподобалось повторюване використання образів-тригерів. Ніби і без них ніяк, це ж відтворення атмосфери, епохи, часу. Розумію. Але тут це виглядає грубо і невиважено, як маніпуляція.
Спроба автора описати таку собі еротичну сцену між батьками хлопця-підлітка мені здалась кволою, мало не знудило. Навіщо?! Навіщо вона там взагалі?

І поетика мови... Відчутна, бо ж пан Коробчук поет. І поезія у нього жилава, гранично напружена, гостро-соціальна. Але оцей поетичний стиль ну ніяк, з мого погляду, не знаходить свого місця у прозі "Клапанів".

Я радше бачу цей твір автобіографією, де усі події відбувалися б крізь погляд автора. Бачу це мемуарами, де оці філософські начерки більш гармонійно виглядали б. Словом, чим-небудь бачу я цей твір! Але не романом.

Все це, по-друге, дратує. Тобто читаєш текст, і він просто тебе бісить. Намагаєшся віднайти в собі сили дочитати ще одну сторінку і НЕ МОЖЕШ. Наче ж і тема, і задум привабливі, мають чіпляти за живе свого за віком читача - Україна 90-их крізь погляд звичайних людей. Але марно. Це той випадок, коли знехтувану форму не рятує навіть зміст.

Невдалий текст.

Придбано абсолютно інтуїтивно-спонтанно.

"Мені на ногу заповзає равлик... Що було з Всесвітом до того лоскоту - я не пам'ятаю".
"Може, цей поїзд їде по спіралі... закручується вглиб і зрештою колись в'їде сам у себе і перший вагон вдариться в останній?"
$ "Шанс наступного пограбування в людини, яка не знає про попереднє, і в людини, яка не знає про нього, - однаковий".
$ "Усе життя - це крадіжка часу у самого себе, або в когось іншого".
$ "Зовнішню недоглянутість дуже просто виправдовувати якоюсь надуманою ідейністю".
$ "Прикро за чоловіків, які неправильно розуміють поняття МУЖНІСТЬ,.. коли борються лише за зовнішні атрибути мужності, за цю геральдику крутості - гроші, влада, жінки".
¢ "Донбас - це тобі не пісок Півдня...це територія, по якій найкраще повзати. І повзти при ній дуже добре саме додому".

Здається, я зрозуміла, що таке young adult.
Переді мною - роман про четверо учнів музичної школи, їх долі, які склалися так по-різному, охоплені виром "ліхіх 90-тих", потім - вогнем революцій і війною через десяток, півтора, два десятки років... Крізь зграї птахів, що знов і знов здіймаються. І спіраль, по якій закручується все - стосунки, політика, цивілізаційні розломи, життєві сценарії, історичні події, намагання вирватися з усталених соціальних установок... Перша глава - блискавична! зрезонує всім, хто народився 1981-1983 рр.
У стилі написання тексту спостерігаю юнацькі рефлексії реальності у поєднанні з фантазіями підлітка (які запросто виникають в дитячій уяві) і манеру говорити гаслами, яку автор вкладає у вуста героїв, ніби переконуючи сам себе. Цим, вірогідно пояснюється різкість зміни подій роману.

"Мені на ногу заповзає 🐌". "І тепер ми здатні провести це життя так, як вважаємо за потрібне, а не так, як нас вела ця невловна, непомітна спіраль". Під перші ранкові голоси птахів.
P.S. 🐦 у автора книги (який є музикантом в тому числі) є майбутнє.