100/10 і повне випадання з реальності! Книга захоплює настільки, що заради неї довелося не лише пожертвувати сном, а й «захворіти» для роботи, аби тільки дізнатися розв'язку 🤫 Світ просто неймовірний, але є одне велике «але»: автор пише фінал уже 15 років. Якщо ви не готові до тортур тривалим очікуванням — бережіть нерви й не починайте!

«Вузька дорога між бажаннями» — це не просто доповнення до всесвіту «Хронік вбивці короля», а окрема поетична симфонія, що звучить голосом одного з найзагадковіших персонажів циклу — Бастa. Ротфусс створив історію, яка водночас схожа на притчу, казку та сповідь. І хоч це не продовження основної лінії Квоута, ця книга розкриває серце світу, у якому живуть його історії. ~ Головний герой, Баст — не просто учень Квоута чи примхливий фейрі, він — уособлення бажання жити, відчувати, пізнавати. Його характер — суміш чарівності, хитрощів і небезпечної привабливості. У ньому поєднується дитяча цікавість і темна мудрість істоти, яка бачила більше, ніж варто. Автор змушує читача коливатися між симпатією і тривогою, бо Баст — як вогонь: гріє, але легко обпікає. Сюжет повісті — це подорож, що більше схожа на внутрішній лабіринт. Тут є місце для магії, спокуси, людяності та жорстокості, і все це переплетено з філософським підтекстом. Автор показує, як тонка межа між бажанням і совістю визначає, ким ми стаємо. У цій історії не так важливо, що відбувається зовні — важливо, що змінюється всередині героя. Світоустрій Ротфусса, як завжди, дихає деталями. Кожна сцена — як витончений витвір, де магія не просто сила, а мова світу. Атмосфера казки змішується з напругою реальності, створюючи ефект чарівного сну. Серед тем — свобода й межі, бажання й наслідки, людська природа та спокуса зробити добро, навіть коли це може зашкодити. Ротфусс пише про моральний вибір так тонко, що кожна дія Баста змушує замислитися, де закінчується герой і починається хижак. Майстерність автора — у відчутті мови. Його фрази звучать як музика: ритмічно, глибоко, з тінню меланхолії. Кожне слово виважене, кожен образ має смак — від солодкуватого аромату бажань до гіркуватої післямови про самотність. ~ Ця повість — це маленька, але бездоганна перлина у великій короні світу Ротфусса. Вона не просто розширює межі циклу — вона дозволяє зазирнути у душу його магії. Однозначно рекомендую?

Дайте можливість поставити 20 з 10! Неймовірне продовження історії дорослішання Квоута. Неймовірно зваблива та жорстока Та, від якої ще ніхто не повертався, досить цікаві тонкощі обертання кілець, пророче дерево... І чому Квоут так і не зміг відкрити тої клятої скрині?!

Насправді оцінка має бути 20 з 10. Ніколи не думала, що можна зненавидіти автора за... надзвичайно захопливу історію і неспроможність її завершити вже майже 20 років! Точно один з найкращих фентезі романів! Ви тільки посмакуйте перші ж речення про три ступені тиші! Спробуйте уявити тих моторошних скрелів або чандріанів, що сидять поруч з синім багаттям і несуть смерть тим, хто "співає поганих пісень". Це просто фантастична історія дорослішання, повна болю, підлості, любові та магії. Не даремно ця історія надихнула фінського композитора Туомаса Холопайнена на написання декількох неймовірних пісень для його гуртів Auri (так-так, та сама Auri) та Nightwish.

Книга ще не встигла охолонути від теплоти моїх рук, як думки рояться і складаються у відгук. Знаю, що багато хто порівнює «Страх мудреця» із «Імʼям вітру» – я принципово не буду цього робити, бо для мене ці книги, хоч і є логічним хронологічним продовженням одна одної, стали кардинально різними. Друга частина викликала інші емоції, змусила інакше подивитися на героїв, їх життєві обставини та загальну атмосферу цього всесвіту. Ця історія стала для мене більш дорослою, виваженою та прямолінійною. Вона відверта та емоційна, саме тому реакцію на інші ситуації та інших героїв не можна порівнювати. Вона казкова й чарівна, завдяки цьому хочеться посміхатися світові більш щиро й широко. Вона точно не легка і не проста, але, незважаючи на це, я дуже раджу пізнати її кожному. У цій книзі було багато гумору, проте, як мені здалося, це був зміщений акцент з глибоко філософських тем. «Страх мудреця» показав читачам той справжній СТРАХ і ту справжню БЕЗСТРАШНІСТЬ. Навчив розуміти один одного без слів, бачити те, що ховається за зовнішнім світом… Тут дійсно було багато жорстокості, проте так само багато було й шарму, що огортав теплом із кожною новою сторінкою, одночасно з яким зростала й напруга. «У тебе камінь у серці, і бувають дні, коли він такий важкий, що з цим нічого не вдієш». Наш герой подорослішав, і я ніби також подорослішала разом із ним. Квоут розкривається з нових сторін, відкриває себе з різних ракурсів. І це проявляється у кожному його вчинку, на кожному кроці. Чиста безпосередність у діях, часом відчай і переживання, часом сила і мужність, доти ще не пізнавані. Стосунки між героями – наскрізна нитка твору, що місцями забирає на себе всю увагу, а іншим разом залишається непоміченою. «Ми казали таке, чого за інших обставин нізащо не сказали б…» – хоча і СІМ СЛІВ цього разу зустрічалися дещо частіше. Вони прості й такі складні одночасно. Із ними виникає доволі знайоме відчуття – коли хочеш бути до кінця щирим, так голосно і відкрито заявляєш про це, але у цій непохитності намагаєшся зберігати свою істинну відвертість. І зрозуміло чому, бо «Коли щось любиш, треба пересвідчитись у тому, що це взаємно, бо інакше ти у своїй гонитві за цим спричинишся до нескінченних бід». Саме тому свою справжність Квоут ховає за всіма замками світу. Бо його найбільша сила стала для нього найбільшою слабкістю… Деякі слова Патріка Ротфусса стають отрутою і панацеєю одночасно, зокрема: «Нерозважлива любов багато в чому найщиріша. Всякий може любити щось тому що. Це просто, як покласти гріш у кишеню. Зате любити щось усупереч… Знати ганджі й так само любити їх… Це – рідкість, чистота ідеал». Так глибоко і чуттєво, що торкається серця і влучає стрілами в душу. Цього разу навіть тиша стала особливою… «Буває така тиша, яку не відігнати навіть словами». Це був фінал, від якого на мить втрачаєш свідомість. На останніх сторінках дихання стає нерівним, а пульс свідчить про те, що емоційний фон перебуває у досить хиткому стані. І вийти з нього дуже складно, складно переключити думки і терміново позбутися спʼяніння від цієї книги. Цей світ настільки мені полюбився, настільки він був прекрасний, що тепер порожнеча в душі відчувається ще більш гірко. Знайомство із Квоутом точно залишило відбиток на моєму серці. А тепер… тепер я просто чекатиму наступної зустрічі з ним ?

Чим краща книга, тим складніше знайти правильні слова. А цю книгу – просто неможливо описати словами, бо від неї сироти виступають шкірою. Це так геніально, так прекрасно і невимушено. Це як чисте повітря, що вдихаєш і не можеш надихатися. «Мудрість виключає сміливість» – але лише завдяки сміливості ти набуваєш мудрості, що і доводить нам головний герой. Якщо ви шукаєте історію, що здатна поглинути вас на 101% – це саме те, що треба. «Імʼя вітру» зачіпає струни душі (наскільки б банальною не була ця фраза, вона чітко визначає мій стан як під час читання, так і після). Тут про чисті наміри, про кохання і дружбу, про ворожнечу і справжню лють, про знання і розуміння, про силу і натхнення, про мудрість і повагу один до одного. Автору вдалося неймовірне, адже настільки «справжньої» фантастики я ще не зустрічала. І слово «фантастично» – для мене особисто – набуває нового значення. Цей роман про міфічний світ, про магію, про життя і пригоди, але читається він як лист від друга, що ділиться своїми враженнями від обставин років свого життя. І написано це настільки РЕАЛЬНО, що ти віриш буквально в УСЕ. «Ми всі перетворюємося на тих, ким прикидаємося». Мені стискало серце на останніх сторінках від страху – що це не назавжди, що ось-ось все закінчиться. І якби я не знала, що є продовження – моєму горю не було б меж. Особисто мені було дуже – глибоко, сенсово і значимо. Якщо вірите моєму слову – не проходьте повз. Читайте, проживайте цю історію, аналізуйте, співчувайте, розумійте – хай ця книга вбирає ваші думки повністю. Просто дозвольте і не заперечуйте. І буде вам щастя.

Цього разу Квоут пройшов через безліч пригод: він зазнав нових випробувань, розпочав навчання в Елодіна, нарешті отримав доступ до Архівів, викрав каблучку, витримав напад, посварився з дівчиною, вирішив взяти академічну перерву, помандрував, служив у меєра, шукав злочинців, зустрівся з одним із чандріян, провів час із Фелуріян, опановував бойове мистецтво, а потім повернувся до університету, де всі вважали його загиблим. І, звичайно, за цей час він створив про себе багато легенд, які розходяться куди далі за його реальні вчинки. Втім, деякі моменти мені здалися надмірно розтягнутими, зокрема його численні походеньки. Деякі епізоди були не надто захопливими, і я б, можливо, скоротила їх. Проте фінал справді здивував: що ж насправді замислив Баст? Він мій улюблений персонаж, тому не хочеться, щоб його плани привели до чогось поганого. Але до третьої частини ще далеко, і нам ще доведеться довго чекати розв’язки. Та я вже з нетерпінням хочу дізнатися, як Квоут і Баст зустрілися. Буду чекати продовження!

Читаю цю історію вже вчетверте. І кожного разу як вперше. Це не проста історія. Вона довга та деталізована. Вона розповідається від одного лиця, якщо не вважати декілька розділів інтерлюдії. Тут Коут розповідає про своє життя, коли він був Квоутом. Про смерть, страждання, жебрацтво, знущання, дружбу, перше кохання, навчання та вітер. Мені так цікаво, куди заведе його ціль, кого він зустріне на шляху своєї подорожі. І як він отримає свої багаточисельні прізвиська. Рекомендую тим, хто любить довгі історії із описами, без великого екшену та драматизму. І навіть коли стає нудно все одно читаєш далі, бо цікаво чим це закінчиться.