Ця книга – не просто історія, а ціле переживання. Вона обволікає вас атмосферою тихого святкування, де кожна сторінка наповнена ніжністю, радістю та чарівністю різдвяних традицій. Автору вдалося створити дуже атмосферний твір, який дозволяє відчути запах ялинки, смак імбирного печива і тепло родинного кола.

Загалом цю збірку я не зрозуміла. Це не різдвяна збірка, а якась безпросвітна темрява. Деякі оповідання, звісно, були хороші! Від оповідань «Чорний Піт» і «У Поконо» було дуже боляче, від багатьох було сумно, більше половини збірки були просто ніякі (навіть у деяких факт Різдва був наче й трохи зайвим). Не шкодую, що прочитала, оскільки тут є чудові українські автори. Але якщо хочете почитати щось перед Різдвом – не раджу. Хоча, як каже моя люба подруга, «які часи – таке й Різдво» ?

Шикарна збірка оповідань, от просто взяти й читати (не тільки на Різдво, але передусім). Оповідання справді глибокі, чудово написані, не поробки з шишок і палиць. Саме завдяки цій книзі я відкрила для себе Михеда та Кузнєцову - і мала неймовірний рік із іншими їхніми творами. Смакувати можна потрошку, по шматочку, або влаштувати собі довгу прекрасну ніч. Однозначна рекомендація.

"Яким би не був час, яким не було б усе довкола, ми можемо бути щасливі". "Моє тихе Різдво" - це збірка короткої прози сучасних українських письменників. Хоч як я обходжу збірки стороною, та ця книжечка припала мені до душі. Вона вміщає 18 оповідань, які не залишать вас байдужими. Обов'язково натрапите на ту оповідку, яка торкнеться серця. Ця збірка якраз на часі, тому що вона про нас з вами, про українців, які живуть у дуже непростий історичний період. ✴️Про тих, які зараз змушені втікати від війни за кордон і про тих, які здригаються від звуків сирени тут; ✴️ про волонтерів, які постачають найнеобхідніше бійцям та переселенцям, і військових, які блукають, але ніколи не загубляться, бо їх тримає тепла надійна рука; ✴️про жінок, які мучаться від переживань і не можуть їсти та спати, допоки не почують рідний голос по телефону; ✴️ про колядування у селі і велику родину, яка збирається на Різдво за одним столом; ✴️про особливий смак тертих картопляних голубців та виліплювання грибних вушок; ✴️про обручку з фольги, яка дорожча за всі коштовності світу, подарунки долі та вміння цінувати те, що маємо; ✴️і про окупований Крим, в якому ми обов'язково ще побачимось. Мій Топ-5 оповідань, які найбільше вразили: 1. "Марто, Марто" Артур Дронь; 2. "Міцна горішка" Надійка Гербіш; 3. "Ідеальний різдвяний сюжет" Мар'яна Савка; 4. "Може не бути інших днів, окрім цих" Катерина Бабкіна; 5. "Казка про життя" Людмила Таран. Ця зворушлива книга змушує ностальгувати, тривожить, зачіпає за живе, рве серце, болить, водночас наповнює душу теплом, любов'ю до рідної землі, безмежною вірою та надією на краще. ✴️"Диво цього свята полягає в тому, що Христос рождається постійно. Бог, який існує поза часом, стирає тепер час і для людей. У кожному з нас він тепер рождається. Велика радість - стати Йому Вифлеємом". ✴️"...завжди залишається шанс на розраду, на надію, - навіть у найчорнішу мить".

Ця книга створила мені більше Різдвяного настрою, аніж всі глінтвейни і гірлянди-вогники, разом узяті. Вона про сьогоднішнє, українське Різдво, Різдво воєнних часів. В збірці багато тепла, посмішок, віри в щастя - але є і смуток, і журба, і втрати. Все це настільки органічно переплітається, що в підсумку читаєш справжню Різдвяну книгу.

?Село – простір, де література витає так невагомо, мов гусяче перо понад солом‘яними копицями. Німують хати в січневій тиші, надвечірнє сонце плутає свої промені у сивих клубах диму, собаки дзявулять і ллється той хоровий спів понад обрієм. Молоко у емальованому дзбанку з квітами пропахле матіолою, чебрецем і, що тут ще скажеш, – цілісіньким полем. Полем, яке хочеться процідити крізь оптику очей, потримати кілька днів в уяві, а потім краяти щедро, мов відігрітий сир ——— ?Ділитись з іншими: як уміють тільки по селах. Так, ніби завтра нема. Так, ніби Бог обдаровує лише тих, хто вірить у нині й молиться тільки про цю мить: «...Хліб наш насущний дай нам сьогодні». І то вже ясно достоту: не ми потрібні селу зі своїм прогресом і здобутим, а воно нам. Як купання у прохолодній річці, як споришева стежка, як цикорій отого блакитного відтінку...Кольору білених хат, ви ж пам‘ятаєте? Синява, котру під силу розбавити тільки мальвами за дерев‘яними рамами вікон ? Книга «Ангели в намистах» Олени Лотоцької – це збірка оповідань, кожне з яких несе різні сенси. Їх можна читати, як на мене, спочатку до кінця, з кінця до початку. Вихоплювати зісередини, мов кісточку з абрикоси. Читаючи, мимоволі усвідомлюєш естетику поліської говірки. Авторка виявляє художню філігранність і неабияку скрупульозність у передачі поліського колориту нам ?В оповіданнях виразно проілюстровано особливості середньополіської говірки в системі приголосних. Так, продемонстровано історичну м‘якість літери [л‘] перед [е]: лєгусенько, залєтів, шелєстіт, сиплє, і т.д. ?Головними героями, що мені дуже до вподоби, є оті люди, котрих часом називають звичайними. Але це не так, вони титани. Кожен у вимірі свойого серця, ретроспективи епохи й мікрокосмосу сім‘ї. З пошерхлими долонями, намоленими серцями, морені голодом і війнами. Незламні! • Попри все вони вміють любити. Знаходять радість у буденних речах. Помічають світанки й заходи сонця. Живуть, підкоряючись циклу обрядів і свят. Стають винахідниками, аби те краще життя шукати не в світах, а створювати власноруч. І носити як зшиті дідусем босоніжки: «У моду щойно ввійшли жіночі босоніжки – колодки. А перші модниці на село – мої тьоті. У вільному продажу таких моделей не було. Дід узявся пошити. Платформи вирізав із дерева й пофарбував у чорне. Пам‘ятаю, як сохнули на ґанку під сонечком. Шкіряні смужки зшив акуратно і прибив до підошв цвяшками для меблів. Такими, знаєте, з шапочками. Ловкі босоніжки вийшли. Через пару років я частенько шпацерувала в них комірчиною, розлякуючи мишей під дошками. Ото вберуся в бабусину крепдешинову сукенку, у руці біленька сумочка — і туди-сюди поміж каструлями, баняками, стосами старих журналів туди-сюди».

Збірка короткої прози від українських письменників "Моє тихе Різдво" – це продовження різдвяних антологій від ВСЛ✨ У мене є вже декілька таких святкових книг від "Видавництва Старого Лева", тому я не змогла пройти повз їхню новинку. І скажу вам чесно, що я жодного разу не пошкодувала про це! У "Моє тихе Різдво" поєднуються розповіді про святкування у галицькій родині, історія про віру у світле майбутнє та щасливе Різдво з військовим, дуже тепла й цікава розповідь про мусульманку, яка обожнює адвент-календарі, та жінку, яка є атеїсткою, але в той же час святкує цей чудовий день разом зі своїми рідними? Всі ці історії дуже приємні та захопливі. Частина з них повертає нас в дитинство, коли мама з бабусею готували 12 страв, а ви сиділи закутавшись у плед, читали книгу та з нетерпінням очікували на різдвяну вечерю у колі найрідніших. Не важливо, святкуєте ви Різдво 25 грудня, чи 7 січня – для українців це свято є одним з найважливіших у році, і тому потрібно плекати цю традицію та ділитися своєю любов'ю з іншими. І саме такі історії нам в цьому дуже допоможуть! • Все в історії було змінним, життя – крихким, час – надто швидкоплинним. • Яким не був би час, яким не було б усе довкола, ми можемо бути щасливі. • Передчуття свята – чи не яскравіше й сильніше, ніж саме свято.