Чудова збірка 15 оповідань сучасних українських письменників про Різдво і українські традиції, про війну і любов, про родину і дитячі спогади. Люблю такі збірки, бо обовʼязково відкриваю для себе нового автора, - цього разу це Юлія Мак (розумію упорядника книги, що розмістив це оповідання першим).

❤️‍?А меч в його руках пером легеньким стане. Це збірка з 15 коротких різдвяних (і дуже різних за характером) історій, - про традиції, про кохання і #про_війну. Про ворожіння на Андрія, про дитячі спогади і про рішення залишитись тут, вдома, серед своїх. Про ложку куті, яку залишаєш для тих, кого вже немає поруч. Про родину, що нарешті зібралась разом, про скорботну зірку Різдва, про коляду, щедру і посівання. Про складну сімейну динаміку, лицемірство і свята, які стають випробуванням. Про родинні реліквії, блекаути і вогник надії серед суцільного мороку. Про спалення дідуха, про метушливі дні підготовки до Різдва і про людей, які не знають іншого шляху, окрім нищення. Про дитяче свято у Маріуполі, якого ще не торкнулась війна. Про вертеп і про заборону релігійних свят. Про присягу замість світової слави, про полон, про побратимів, які відійшли у засвіти. І про довгожданий кінець війни. ✨ Мої улюблені історії з цієї збірки створили Юлія Мак, Ольга Богомаз, Анастасія Левкова і Валерій Пузік, але вся збірка дуже хороша (мені не сподобалась тільки історія Сашка Столового). Книжка дуже комфортна, дуже «своя». Я чомусь навіть не дивилась в її бік, але виявилось, що це саме те, що мені було потрібно. Автори: Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко, Валерій Пузік, Надія Сухорукова, Марія Титаренко, Христина Шалак, Юлія Мак, Олена Пшенична, Сашко Столовий, Анастасія Левкова

Не знаю, чи планувалось так, що книга має бути смішною, однак вона такою і не була. Історія Дем'яна Козика, того самого Орининого, названого так по матері Орині, розказана крізь призму життя в Радянському Союзі, від завершення Першої світової і аж до набуття Україною незалежности. Дем'ян постає для читача в іпостасях хлопчика, чоловіка і діда. Автор відчайдушно прагне показати безтурботність його сільського дитинства. Дивним є те, як мати і бабусь з дідусем намагались охороняти хлопця від бід життя в совку - йому не пояснюється нормально майже нічого про Голодомор та інші біди. І раптом чомусь з дорослішанням Дем'ян виявляє потенціал до супротиву перед режимом. Незрозуміло лише, звідки цей супротив міг виникнути. Зовсім упущено в книзі період, коли Дем'ян стає батьком, власне історія Чоловіка закінчується лише побічною згадкою цього, одразу перестрибуючи в період Діда. А ще всі навколо переконують Дем'яна, що треба мати розум в голові і бути тим самим стелепним чоловіком, однак на жаль в книзі зовсім не розкривається, в чому ж та стелепність полягає. Характерним є те, що книга написана повністю слобожанською говіркою, яка в подальшому більше переростає в суржик, однак це радше її мінус, ніж плюс. Сприйняття тексту через це змінюється, і вкупі з цим використання автором якихось афоризмів, прислів'їв і приказок, які провокують на сміх, спотворює враження від серйозності розказаної історії. Бо коли ти читаєш розділи про продразвйорстку, про Голодомор, Другу світову тощо, мозок просто відмовляється поєднувати історичний бекграуд з безтурботністю, до якої прагне книга. Можливо, якби говіркою були написані лише діалоги в книзі, враження залишились би кращі. Втім, все ж хочеться відзначити спробу автора зберегти колорит і побут Слобожанщини таким як він є, на сторінках книги. Відчувається, що ця атмосфера для автора є рідною і розповісти її якось інакше, можливо, стало б також певним спотворенням.

Перший промінь ранкового сонця закрадається крізь фіранку і підступно наближається до твоєї голови, що купається у снах і пуховій подушці. Ще мить — і вже крізь сон ти чуєш ще зовсім невиразні, але такі знайомі звуки раннього ранку у селі: десь мукає корова, чекаючи вигону на пашу, дзвінко співає метал косовища, яке клепає дідусь, тихенько виспівує свою мелодію радіо і цебенить крізь марлю свіжонадоєне дбайливими руками бабусі молоко. Уявили все це і занурились у далеке і світле дитинство? Якщо ваша відповідь ствердна — вітаю, ви закохаєтесь у світ цієї книги цілком і повністю, бо відчуєте те, чого з вами вже давно не траплялось — зануритесь у минуле, яке вже не повернеш. Давно хотіла прочитати цю книгу, але тепер, коли це зробила — хочу перечитати її ще раз! Скільки влучних і таких знайомих висловів автор виписав на кожній сторінці! А у скількох ситуаціях ти впізнав себе чи когось із рідні! Ця історія справді, як той ковток такого рідного, щемливого і у той же час такого далекого і безтурботного дитинства — читаєш, і десь за спиною відчуваєш тих, кого давно вже не має поряд, але які навчили тебе "стелепності" і мудрості світу. Занурюєшся у історію — і згадуєш, як з дідусем десь у літньому безмежжі ставків вчився ловити карася, чи серед знайомого "свого" лісу розрізняти гарні й погані гриби. Більш того, всі персонажі, незважаючи на час, у якому живуть,  випробування долі та владу мають одну спільну рису — любов до України і віру у її незалежність та свободу. А мова яка у цій книзі! Чи чули ви колись як ніжньо "льокають" полтавчани, чи доносився до ваших вух слобожанський суржик? Всі викрутаси, які лиш можна зробити зі знайомими словами ви теж знайдете тут — і часом не будете розуміти, яке ж первісне слово було прародичем прочитаного. Вердикт — книга прекрасна, читайте, занурюйтесь у минуле і насолоджуйтесь. Дякую автору та видавництву — за можливість відчути себе малою?

Якби не книжковий клуб місцевий, то я б ще довго відкладала читання цієї книжечки.Що сказати — історія чудова. Бо завжди цікаво ближче познайомитися зі ще одним куточком України - Слобожанщиною. Особлива говірка, козіяри і село Козіївка, історія родини протягом майже усього ХХ століття на фоні світових подій — двох світових воєн, страшна сторінка — Голодомор 1932-1933 роки та панування радянської влади і, звичайно, початок Незалежності. Дуже теплі та щирі описи рідного села та дому, мами і діда, місцевих звичаїв, вірувань та забобонів, свайби та похорону, різних свят.Книжка настільки насичена такими цікавими та не зовсім знайомими моментами, що приємно пізнати щось нове. Звичайно, багато такого, що близьке чи просто відоме мені — жительці західної частини країни, що свідчить, що ми один народ. Ну і страви та смаколики — книші, гнічені сливи. Чудове обговорення на зустрічі підсвітило те, що пройшло повз під час читання. І це дуже класно, адже всі ми різні і кожному відгукується щось своє. Також хочу відзначити красиве оформлення обкладинки.Дякую видавництву за красу на поличці

Сашко Столовий "Оринин" ? Роман. Вид. Лабораторія Так, я жила в селі. Багато описаного в романі чула від старших, багато пережила сама. Життя в селі - це не в місті! Читаючи я ніби перебувала там, разом з головними героями. В книзі йде життя не одного покоління. Бабуся з дідусем, мати Орина, головний герой Дем'ян, дружина Віра, їхній син і внуки. З покоління в покоління передається родинне тепло, повага до старших, радість малечі, любов до землі, почуття вірності та кохання. А скільки звичаїв та традицій! А цей говір! Ой, ну це щось! __ Шо наша макітра всю жизнь робила б, аби не було її любимейшого заняття, як оце згадувати й порівнювати, порівнювати й знов згадувати. Є таке понятіє - "Вулиця" . І це дуже важне діло у парубків і молодиць. Конкуренція, конєшно, між вулицями по селу сильнєйша. __ Квітень - дуже хитроздєланий місяць. __ - Твоє ждали й усі жданики поїли. __ - Шо? - Капшо! - Шо-шо? __ Якщо ви ніколи на бачили , як робе млин, то, щитай, ви й не знаєте Бабая. А якого? Та найстрашнішого - Йоханого Бабая. __ - А куди стелите? - за Кудикіні гори. ___ - Ба, а що ви клопочетесь, як порося в мішку? ___ Ждали, ждали і жданики поїли... ___ - Не січас! А немедленно. Я січас когось посічаскаю! __ А дійствітєльно класно - бо здєлали велике діло великою сімнею. ___ Книга дуже сподобалася! Ви багато чого дізнаєтеся про сільські звичаї.

Дуже тепла та затишна розповідь про життя. Мені сподобалась жива мова, відкритість. Рекомендую, ви поринете у дитинство в селі та відчуєте тепло.

Коли я побачила обкладинку і прочитала уривки роману в анонсі, то вже точно знала, що мені ця книга потрібна. Життя Дем'яна Орининого, стелепного чоловіка з Козіївки на Слобожанщині, захоплює з перших сторінок. Оповідь ведеться не літературною українською, а місцевою говіркою. Спочатку це трохи збентежило, але я швидко освоїлась – мені не звикати до говірок). Ну і обкладинка в стилі вишитого рушника притягує, адже на ній зображено дерево роду, що ідеально відображає тему книги. Книга складається з трьох частин, кожна з яких розповідає про різні етапи життя Дем'яна. В першій частині ми знайомимося з Дем'яном через його маму Орину, яка дізнається, що при надії, щойно отримавши звістку про смерть чоловіка на фронті. Дитинство Дем'яна наповнене теплом і радістю, і ми бачимо, як його сім'я все робила для його щастя та освіти в повоєнні і голодні роки. Друга частина показує нам вже дорослого Дем'яна в часи комунізму і Другої світової . Він стає справжнім чоловіком, одружується, створює сім'ю і стає ґаздою. Ця частина викликає відчуття спокою і впевненості. Третя частина розповідається вустами старшого онука Дем'яна - Сергія. Через дитячий погляд ми бачимо, чого Дем'ян навчив своїх дітей, як сильно він кохає свою дружину і як його люблять онуки. Ця частина викликала у мене неймовірну ностальгію та щем. Це історично-біографічна сімейна сага (не побоюсь цього сказати), де головні герої такі реалістичні й близькі, що дуже важко приймати їх втрату. Я ревіла. Хоча загалом це легка та тепла історія, в ній дуже багато гумору, післясмак лишається приємний, як теплі літні абрикоси. А Слобожанська говірка додає особливого шарму і колориту. «Кіт Василь спокойно на то прилюбодіяніє дивився з призьби, чи то того шо жизнь його не заставляла сильно напрягатись, чи бо баба вчора навиставляла восім тарілок холодцю, шоб охололо. Чи сєм? Та хто його там помне - хололо, хололо та й вихололо на одну менше, шо тут подєлаєш» Після неї хочеться ще більше дізнаватись про історію свого регіону та свою власну, особисту історію.