Важка й одночасно суспільно важлива тема - ґвалтування. Як довести, як розповісти, як не закритися в собі, не розчинитися? Боже як це страшно і одночасно боляче. Як психологічно важко, бо суспільство сліпе, підтримки немає, лише одиниці. Віри немає, винна сама або бреше. Що робити? Як не зламатися і жити? Все це ж тут. Автор дуже делікатно але вкрай глибоко описала цей жах. Відкрила всі емоції, сумніви, страхи. Але в той же час показала як не зламатися, як стати сильною і коханою, досягти омріяного. Оголила кожен нерв, страх. Показала, що не потрібно замикатися, боятися, відчувати сором чи почуття провини. Не дай Бог думати про самогубство. Потрібно шукати сили і підтримку. Наполягати на правді. Жах отам не винна!!! Ось головна правда. І як добре, що поруч є людина яка підтримає, допоможе, зрозуміє. З якою пліч-о-пліч ви виборете правду. І почнете нове, повноцінне життя. Без болю, страху, осуду. Надалі таку важливу тему часто замовчують, засуджують, цькують саме жертву. Це боляче, це страшно ? Книга відкриває послідовно, делікатно і глибоко тему. Показує суспільство з різних сторін. Цікаво, конструктивно. Хоч і важка тема, але книга написана легко і послідовно. Мене захопив сюжет і я хотіла знати що далі. Єдине чого боялася - це опису сцен згвалтування, але дякую автору за делікатність . Після цієї книги купила ще чотири книги автора. Автор затягує тете у вир подій, емоцій, це мене приваблює до прочитання її книг ще.

Книга Наталії Чайковської «Ластівка» — це той випадок, коли художній твір болить, бо за ним стоїть правда. Події, описані в романі, засновані на реальних фактах, і саме це надає історії такої глибини й щемкої правдивості, яку не підробиш. Авторка переносить читача у минуле одного українського села, що стало свідком і жертвою драматичних подій. Перед очима постає ціла картина життя — людські долі, які переплелися з війною, втратою, відчаєм і надією. А потім — тиша. Бо від усього, що було, залишилося лише кладовище. І саме воно — єдиний свідок того, що люди тут жили, кохали, боролися, вірили. Наталія Чайковська пише проникливо, відверто і з повагою до минулого. У книзі немає пафосу — є біль, пам’ять і голос тих, кого ми не маємо права забути. «Ластівка» — це не просто історія одного села, це історія України, де за кожним каменем і кожним іменем стоїть людська доля. Це книга, після якої важко одразу повернутися до буденності. Вона змушує задуматися: що залишиться після нас? Хто згадає наші історії через десятки років?..

"Жертва не винна..." Черговий соціальний роман на важливу тему від улюбленої авторки. Головна героїня Рита у юності стала жертвою зґвалтування, кривдником виявся добрий знайомий. Біль героїня несе крізь роки. Ця травма заважає будувати здорові стосунки, довіряти людям. З часом Рита відкриває власну студію самозахисту для дівчат... І одного разу сестра учениці стає жертвою зґвалтування. Рита не залишається осторонь, вирішує діяти... Авторка чудово описує внутрішній світ жертви, реакцію суспільства та безкарність кривдників, булінг у школі та хейт у соціальних мережах #марафонкнигомам

Є книги, які читати нелегко. Вони пронизують до глибини душі, нагадуючи нам про минуле. Саме такою стала для мене ця історія. Історія про німецьку окупацію Києва у 1941 році через призму однієї психіатричної лікарні. Трагедія, яку не можна забути. І водночас, яку так важко пам'ятати. Письменниця передала весь спектр душевних тривог медсестер, їхні страхи і волю до допомоги. Трагедія Горіхової діброви постає перед читачем жорстокими кадрами: вбивствами, стражданнями, переживаннями, вірою. І найголовніше в книзі тонко проведено істину: жоден окупаційний режим не буває рятувальним, всі вони несуть біль і страждання. Це перша книга письменниці, яку я читаю. Буду знайомитись з її творчістю надалі. Рекомендую книгу усім, адже такі історії варто пам'ятати.

Крок — це історія про зґвалтування, їх наслідки та життя після...? Авторка підіймає дуже важливу та важку тему, кожну хвилину в якомусь куточку світу здійснюються зґвалтування, за яке ніхто не несе відповідальність. Саме страшніше в цьому всьому, що дійсно більшість у суспільстві звинувачують жертву, не ґвалтівника. Для мене це дуже нестерпного болю книга, коли читаєш, що приходиться пережити дівчатам, про їх скалічене життя та ще й булінг від суспільства, саме болюче коли рідні, друзі, знайомі вірять не жертві, то це розриває серце. В цих моментах я просто плакала навзрив, у мене був відчай, нерозуміння, Злість, лють, навіть ненависть до таких людей. Всі чомусь думають, що з ними цього ніколи не буде. Всі чомусь хочуть знайти, якісь не правильні дії жертви, всі хочуть знайти дії, які виправдають ґвалтівника. Чому так? Особливо болить коли жінки так говорять, ви ж жінки і з вами теж може так статися, то чому ви звинувачуєте жертву???!!! Чому!!?? ⠀⠀ Ця книга реальність в якій ми живемо, вона рве душу просто на шматки, просто хочеться кричати від безсилля. Таких історій просто тисячі кожну хвилину. Чому людство таке жорстоке, чому втратило людяність. Чому!!??? ⠀⠀ НІКОЛИ, НІКОЛИ ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ ЖЕРТВА НЕ МОЖЕ БУТИ ВИННА. ⠀⠀ В романі дві історії переплетені в одну, дві дівчини згвалтовані, але одній за допомиги іншої влалося покарати ґвалтівника. Дівчина Рита, яку зґвалтували 13 років тому, яка живе з психологічною травмою та наслідками після згалтування, її життя зламане, їй досі сниться той ліс... Зараз вона має свій клуб "Крок" де навчає дівчаток самооборони. Коли ґвалтують її підопічної сестру, 16-річну дівчину, Рита бачить у Дарині себе. Але чи можить вона чимсь допомогти, чи має право втручатися в чуже життя, людей яких вона не знає?? Але коли дізнається, яке переживає пекло Дарина та її родина, булінг в школі та в соціальних мережах, поведінку Богдана, який бачить безнаказаність, зверхньо себе поводить і не шкодує, про те що зґвалтував, бачить що його підтримують, тоді Дарина починає діяти і ці дії не завжди законні.. Дуже хочеться, щоб наше суспільство читали такі книги і щоб вони нас змінювали, дуже хочеться цих соціальних змін, хочеться людяності та толерантність до жертви насилля. Дуже хочеться, щоб суспільство не мовчало, а зґвалтовані жінки боролися та шукали в собі сили жити далі.

#марафонкнигомам Це моє 1-е знайомство з авторкою. Анотації не читала, але за обкладинкою і назвою зрозуміло, що історія нелегка і про аб'юz. Роман пролетів на одному подиху, реалістичність сімейного н@силля жахає, було дуже моторошно та бридко. Думаю, що багато читачів не зрозуміє поведінку головних героїв, бо не росли у дисфункційній родині та не опинялися у схожих співзалежних та аб'юzивних стосунках. На їх щастя. У деяких моментах волосся ставало дибки. А найбільше вразив момент із замиканням вдома на декілька днів у такому стані, ще й із дитям. Також піднімалося питання поганої спадковості, алkоголізму, котре також не може залишити байдужим читача. Шкода, коли люди самостійно доводять себе "до ручки". А ще важливою є тема батьків і дітей і наслідування перших останніми. Але якщо говорити конкретно про кожного персонажа, то вони були занадто односторонніми і не глибокими. Більшість моментів занадто перебільшена особливо із кримінальної точки зору логіки було занадто мало. Не повірила жодній діяльності чи бездіяльності персонажів саме у цій сфері. Також не підтримую способи покарання головного поганця, тому що є інші варіанти, які були б більш корисними для читачів, хто опинився у схожих обставинах. Хоча історія і показує, до чого можуть призвести різні погані звички та паттерни поведінки, але саме якісних варіантів їх вирішення авторка чомусь не пропонує. Це найбільший мінус книги. Але загалом читати її було цікаво, хоча й не легко морально. Сподіваюся, що роман як мінімум комусь покаже, що не варто намагатися залатати діри у своєму житті за рахунок інших людей, ще й малознайомих і так радикально і без роздумів і обговорень із близькими. І любіть себе! Завжди! Прислухайтеся до себе! Якщо щось здалося, то не здалося! Що було зроблено 1 чи 2 рази, обов'язково повториться знову! І з ще більшою мірою! Якщо людина кохає, вона ніколи не скривдить! Дивитися треба на дії, а не на слова! Бережіть себе! Ви у себе одні!

Чомусь я вирішила, що із цією книгою я трохи відійду від запалу Республіки дракона Кван і спокійно піду читати 3ю частину трилогії. Я просто жорстоко помилилася ‐ книгу в 300 сторінок, з великим шрифтом та малого формату я читала майже 4 дні! Я відкладала її, бо просто не могла винести усі події описані на сторінках — дуже важко емоційно сприймати саме таку історію, особливо під час війни. Чесно, вже і не пам'ятаю, щоб я так багато плакала над книгою — так, було трохи сліз і від Кван, коли помирали герої, були сльози і від Матолінець, читаючи про возз'єднання героїв, але тут зовсім інше. Спочатку плачеш, бо знаєш світову історію, ти плачеш саме через знання і розуміння того, що буде далі із героями. Потім плачеш, бо навіть у натовпі, який іде у Бабин Яр авторка вихоплює якихось певних персонажів і це вже не просто натовп євреїв, яких гонять на смерть - це окремі особистості. Тут настає розуміння трагедії окремої особистості, а не всього народу. А потім ти плачеш, бо осягнувши усе це перекладаєш переживання на загальносвітовий та український контекст і стає страшно, і гірко. Надзвичайно важка, але і важлива книга! Тут не лише страх та відчай, але і віра у майбутнє, боротьба попри всі загрози, людяність та ненависть до будь-якого окупанта. Лише 300 сторінок розбурхали мою душу надовго

Тринадцять років тому Риту було зґвалтовано і це позначилось на її подальшому житті. Щоб хоч якось убезпечити дівчат від аналогічних випадків, вона організовує гурток самозахисту, де вчить вихованок, як треба поводитись, щоб дати відкоша ґвалтівникові. Якось Рита дізнається, що старшу сестру однієї з її підопічних зґвалтував однокласник. Так само, як і її колись. У школі, так само як і у соцмережах, починається справжнє цькування потерпілої. Рита вирішує допомогти Дарині і її сім’ї покарати ґвалтівника. Адже їй самій свого часу ніхто не став допомагати. Наталія Чайковська написала дуже пронизливу й місцями навіть шокуючу книгу. Оповідь настільки щира і відкрита, що починаєш підозрювати, а чи не пройшла свого часу й авторка через оте все, що довелося пережити її героїні. Проте письменниця, випереджаючи всі алюзії, пояснює в післямові, що випадок Рити – це узагальнення існуючої проблеми, плід творчої фантазії, який проте базується на багатьох реальних історіях про зґвалтування. Романістку цікавили тут не стільки подробиці самих зґвалтувань (показані в творі без зайвого натуралізму), скільки те, що відбувається навколо жертв уже по тому. Як сприймають ситуації батьки, рідні, друзі, колеги потерпілої. Ми стаємо свідками дуже й дуже сумних подій, коли винною у тому, що трапилось, оголошують саму жертву. Буцім, вона недостатньо опиралась, або спровокувала нападника, чи то була ініціаторкою того, що закінчилось так сумно. Або ж оговорює безневинного хлопця, і насправді нічого такого не було. Нерозуміння, плітки, цькування, яке може призвести до трагічних наслідків, як от у випадку з Дариною. Що тут треба робити? Звичайно, в кожному окремому випадку є щось своє, специфічне. Але в той же час між ними усіма є й багато схожого, типового. Тому можна запропонувати певні «рецепти», що й намагається зробити Чайковська через свою героїню. Рита, справедливо обурена тим, що відбувається навколо Дарини, розуміє, що ґвалтівник, як і у її випадку, може залишитись без покарання. Вона вдається до радикальних дій, які йдуть всупереч вимогам закону. Дівчина розуміє це і навіть не радить наслідувати її приклад, проте не може не зробити того, що вчинює. Можна по-різному ставитись до такого, але ми чомусь і досі захоплюємось витівками благородних розбійників на кшталт Робін Гуда або Зорро, які карають зло незаконними методами. Текст Чайковської дуже й дуже «жіночий». Думається, читачі чоловічої статі не завжди розумітимуть тонкощі психології Рити, її постійне самокопирсання, небажання відпустити минуле і жити спокійно й щасливо у шлюбі з коханим і люблячим чоловіком. Мабуть, письменниця й адресувала свій роман насамперед жінкам, оскільки більшість випадків насилля вчиняється саме над ними. Попередити, порадити, зрозуміти й вибачити – ось, на нашу думку, надзавдання цього вражаючого твору, який не відпускає тебе навіть після того, як перегорнеш його останню сторінку. «Жертва не винна», - впродовж усієї оповіді доводить авторка. І їй вдається переконати у цьому читача.