Мирослав Лаюк

Мирослав Лаюк "Бахмут" #марафонкнигомам Було собі гарне українське місто Бахмут, а потім прийшла війна і тепер міста немає. Ця книга розповідає про період найінтенсивніших боїв за Бахмут 2023 році. Письменник Мирослав Лаюк проживав ті дні там, разом з нашими воїнами, медиками,простими людьми. Ця книга просто просочена сльозами, потом та кров'ю. Це розповідь як воно там, де здається, що життя немає, але воно є і люди до всього пристосуються. Наші військові борються, рятують та, на жаль, гинуть. Книгу важко читати, бо ти розумієш, що це не художня книга, не вигадки, а реальне життя тут біля нас, з реальними людьми. Автору вдалося зібрати та показати всю болючість історії кожного з його героїв. Саме завдяки таким книгам про подвиги наших воїнів дізнається наступні покоління. Книга доповнена фотографіями міста, людьми, що там знаходяться. Книгу котру варто прочитати, яку ти переживаєш разом з автором. Місто-фортеця Бахмут......

Анонім

Неймовірно красиво оформлена збірка, яку, на жаль, абсолютно не вдалося сприйняти цілісною. ⬇️ П'ять творів. П'ять дуже різних творів від п'яти дуже різних митців та мисткинь. Єдине, що їх мало б об'єднувати (але щось пішло не так) — Луцьк. Прекрасний, затишний, войовничий, історичний, домашній, ностальгічний, сучасний, неповторний, знаний та незвіданий. 🚘 Так, відвідати місто знову захотілося, тут питань нема. Але... 💔 Есе Забужко, як завжди, дає відразу стільки, що перетравлювати цього слона треба по шматочку й поступово. Дуже інтимно і водночас світобудівничо. Оксана Стефанівна показує вам той Луцьк, який не покаже ніхто й ніколи. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ 💔 Оповідка Лаюка максимально драйвова. Перші підліткові поцілунки, перші "серйозні" рішення кинути усе й дременути покоряти Київ (без грошей та з однією парою мешт), якась дуже світла та тепла історія дідового кохання. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ 💔 Калитко обійшлася недбалим копіпастом окремих статей вікіпедії і спробою пов'язати Луцьк та Харків воєдино, але вийшло то недолуго та штучно. ⭐️⭐️ 💔 Дереш вивернувся сподом назовні, розвісив пен'юари, використані презервативи та пахкі амбіції, притрусив то фотонами, невизначеністю Гейзенберга і заполірував зверху цей шмурдяк Світлим Шляхом до Бога. Такоє. ⭐️⭐️⭐️ 💔 А Кідруку взагалі було з гори плювати на концепт збірки, на те, що у тексті мав бути Луцьк, роздуми, особисте і він просто впердолів там шматочок "Колонії" 🤡 ⭐️ От і думай тепер, як її оцінити в цілому? Окрема подяка ілюстраторці Валерії Печеник. Колажі просто неймовірні.

Анонім

На передодні 2 річниці повномасштабної війни в Україні відбулася презентація книжки репортажів та есеїв «Бахмут» Мирослава Лаюка. Автор разом із фотографом-документалістом Данилом Павловим перебували взимку та в березні 2023 року у місті Бахмут, коли ішли важкі бої за місто. Вони передали на сторінки ті моменти, які побачили, пережили і відчули на собі у той важкий період. Книга доповнена світлинами, на які важко дивитися, але які підсилюють написаний текст і дають можливість візуалізувати сам сюжет. На презентації була присутня дівчина, жителька міста Бахмут, вона розказала про свій зруйнований окупантами будинок, який задокументований у книжці на сторінці 60 😣 Коли вона ділилася спогадами, то в її словах відчувався розпач, біль, спустошення і велика любов до міста, в якому вона жила і планувала своє майбутнє. Хочеться побачити книгу про кожне місто в Україні, яке зруйноване, якого не існує. І щоб ці міста залишилися у нашій памʼяті назавжди! Рекомендую цю книгу до прочитання кожній людині, яка ще не усвідомила що відбувається зараз у нашій країні, яка ще вважає що не має значення якою мовою говорити. А також тим, кому не байдуже наше майбутнє щоб не повторювати помилок, які були зроблені. 10⭐️ замало щоб оцінити цю книгу! 〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️ 💥 Вертаємось назад - касети раз, міномет два. У бліндаж забіг - чекаєш. Вибіг - місцева флора вже інша: дерев нема. 💥 Щодо кінця війни: «Я б зробила той день у жодному разі не святом. То мав би бути день памʼяті й тиші. Ми знаємо, якою ціною це далося». 💥 Якби мене не поранило, я б не поїхала. Якби ви в мене вдома побували, зрозуміли б чому. Це було не просто місце, де я жила. Це осередок тих ідеалів, у яких я виховувала дітей. Там рушники, фотографії, вірші, вишиті історії…

Анонім