Тілько істинна правда (з українських повір'їв) Михайло Назаренко “Погляд у спину, коли дивитися нема кому й чому”. Мабуть, кожен з нас відчував такий погляд хоча б раз у житті... (с) Або чи не кожен прокидався посеред ночі від чийогось пильного погляду, а поряд не було нікого. В моєму житті така причина була двічі. Обидва рази в дитинстві, років до 10, обидва рази біля ліжка стояла довготелеса чорна фігура. Перший раз я прошепотіла: “Мамо?” - і простягнула руку. Рука увійшла в ту постать. Вдруге я вже не намагалась помацати оте “ніщо”, а швидко сховалась під ковдру. І на той момент у моєму дитячому багажі не було нічого, крім кіношних “привидів”, мультяшних “домових”, “баб-яг” або “кікімор”, що б пояснило, що то могло бути. Нас позбавили пам'яті, вичистили, вихолостили всі згадки про те, у що вірували, про що переказували один одному наші прабаби і прадіди. Повір'я цікаві, загадкові, кумедні або страшні, - вони забарвлювали світ більшою кількістю фарб, пояснювали те, що пояснити неможливо. І ось тепер ми маємо “Тілько істинну правду”, яка привідкриває нам багатство згадок і переказів про “тих”. Вони інакші: пустотливі; грайливі; добрі; збитошники; ледачі до справи, яка їм не подобається; злостиві і мстиві, - не люди, “тоти”, “паничі”. Проте є й інші історії: про вихор; про скарби, які раз на певний період виходять з землі; про страхи; про долю, недолю та злидні... Хочу зазначити велику і кропітку роботу, яку провів Михайло, аби ми, читачі сьогодення, зрозуміли оповідки, записані, наприклад, десь у Галичині у 70-х роках ХІХ століття, не втративши родзинку місцевої говірки. То вийшло в нього дуже файно, і то є любов, як вона є. ? (До речі, чіпляється тота говірка, дай боже! І деякий час після прочитання ти виловлюєш у своїй мові і на письмі оті “ноччю”, “їдного”, “штири”.) Для поціновувачів і для тих, хто хоче більше оповідок, в кінці наведена бібліографія. Шалено рекомендую всім!

Антологія української фантастики 19 - 21 століть "Змієві вали". Видавництво Vivat, Харків, 2024 рік. Щиро радію, що мені до рук потрапила ця чудова збірка короткої фантастичної прози від українських авторів. Сподіваюсь у майбутньому подібні антології стануть більш кращими та досконалими, сучасні автори зможуть розкрити свій талант на повну і вражати новими ідеями та передбаченнями. Мені сподобався розділ із сучасними авторами, особливо хочу виділити класичне фантастичне оповідання від Макса Кідрука. "Ближче всіх до полюса" чудово ілюструє жагу задля досягнення мети і холодний розрахунок для виживання в екстремальних умовах. Також хочу виділити гумористичне оповідання Володимира Єшкілєва "Череп Довбуша і зелені діти". Це було моє перше знайомство з автором, сподіваюсь почитати щось ще з його творчого доробку. Оповідання Олександра Михеда, Павла Дерев'янка та Володимира Аренєва змушують поміркувати про цінність життя та про те що означає буди людиною. З мінусів тільки те, що оповідання Олекси Стороженко опубліковано не повністю. Мене це навіть обурило. Загалом збірка сподобалась, моя оцінка 8 з 10.

Прекрасна збірка, цікаві передмови перед розділами, чудова підбірка оповідань, кожне з яких, як грань на коштовному камені. Але останнє (для мене) точно в серденько, вибачте за кліше. Той варіант, коли досить швидко здогадуєшся, про що мова, і що буде далі, але не можеш відірватися від читання, тому що історія тримає тебе за вуха і душу. І навіть розуміючи, як сильно будеш плакати в кінці, не можеш відкласти в бік, не можеш пройти повз.

"Змієві вали" - це збірка фантастичних оповідань українських авторів, які можна грубо розділити на три блоки: твори ХІХ (їх класифікувала б скоріше як містику/готику), ХХ та ХХІ століть. Від останніх очікувала найбільше, а отримала найменше - більшість робіт були досить одноманітними, описували радянщину (від чого вже втомилась) або війну. Наприклад, "День Нептуна" автор буквально списав в тез російської пропаганди. Виділялись тільки "Ближче всіх до полюса" Кідрука та "Туди, де буде сад" Аренєва, які й сподобались найбільше.