Книга не просто від письменника, а від сценариста відомих серіалів, і, мабуть, у мене були зависокі очікування. Однозначно за цією історією можна знімати фільм 🎥, але чи сподобалася мені книга? Давайте розбиратися. ▫️Коротко про сюжет: у далекому 2001 році викрадають маленьку Емі. Тривають пошуки, а через кілька днів знаходять тіло дівчинки. Через 20 років мати дівчинки, Сьюзан, їде на страту вбивці її крихітки. Але тут з’являються нові докази. І чи справді той, кого впіймали, є вбивцею, чи справжній злочинець досі на свободі — головна героїня вирішує докопатися до правди. Мати дівчинки готова на все, щоб убивця був покараний і справедливість восторжествувала. ▫️З погляду стилю книга читається дуже швидко, але не з морального боку. Історія, описана в книжці, — просто жахлива. Не побажаєш такого жодному з батьків. Я навіть не можу уявити, що відчувала мати дівчинки. Що не сподобалося? ❗️Передбачуваність. Мені майже одразу стало зрозуміло, хто вбивця. Не треба навіть бути Вангою. ❗️Нелогічність. Докази проти «вбивці» — це, умовно кажучи, укус дитини за руку та зізнання, зроблене після 10 годин допиту й відсутності сну. І навіть на суді він не визнав своєї провини. Не вірю, що дівчина-підліток допомагала б жінці, ідеї якої здаються божевільними. Історія з викраденням намиста — навіть коментувати не буду 🤪 ▫️Якщо розглядати книгу як психологічну драму, то те, через що проходить мати, не може залишити байдужим 💔 Але якщо сприймати її як трилер — тут забагато ляпів. У цілому непогана історія, але не вразила.
Намисто - легкий трилер на один день. Також книга підійде для знайомства з жанром психологічних трилерів або трилерів загалом. Сюжет плавний з двома часовими лініями - до злочину і за 20 років після. Доля буває несправедливою, те як довго Сьюзан чекала на дитину і як швидко її втратила розбиває серце. Здогадалась хто злочинець ще на початкових етапах, що трохи зіпсувало враження. В книзі відсутня динаміка, майже єдині зміни - це зміна локацій. Варто зазначити, що це дебютний твір автора і доволі непоганий для свого жанру. Нагадаю, жанр книги - психологічний трилер.
В мене, мабуть, не дуже багатий багаж кримінальних історій, та в мене немає дитини, але книга мене дико вразила. Я почала плакати з 50 сторінки, і періодично книга заставляла мене поридати. Це точно не детектив, чи якийсь крутий триллер, але це історія про дуже сильну жінку. Мені морально було боляче читати про її страждання, та візуалізувати що цей монстр зробив з її донечкою. Автор дуже професійно маніпулює читачем, даючи приводи до зневаги до персонажів, ненависті, моменти спокою та коли до головної героїні періодично приходить допомога в вигляді просто хороших людей. Це точно треба екранізувати. Так і бачу якийсь топовий серіал не нетфлікс від якого мурашки йдуть. Книгу раджу. Вона подарувала мені купу емоцій, які не змогли більшість книжок за останній час.
У головної героїні, Сьюзан, загинула донька. Винного, Чудовиська, знаходять та засуджують до смертної кари. Від дати суду до дати виконання вироку минуло 20 років. Сьюзан хоче на власні очі побачити виконання вироку, тому їде туди через всю країну. Дорогою вона навідується до колись близької людини й бачить там намисто своєї доньки. Тепер вона сумнівається, хто справжній вбивця й вирішує дізнатися правду. Це той випадок коли, книга наче й сподобалася, але в ній немає того, що мені подобається – напруженого сюжету. Події відбувалися так, як я й очікував, не було несподіваних поворотів, лише передбачуваність.
? В реаліях сьогодення читання будь-якого трилера чи детектива для мене — відпочинок для мозку і серця. Та все ж обираючи таку книгу, хочеться, щоб цей відпочинок був більш-менш якісним.??. "Намисто" Метта Віттена виправдало сподівання. Автор — сценарист відомих серіалів "Закон і порядок", CSI:Місце злочину". Все ж перші сторінки не могла ніяк зосередитись, якось губила нитку розповіді. А потім виявила, що я вже на 80 сторінці?, абсолютно непомітно! Спочатку розповідь йде в двох часових проміжках: в сьогоднішній час і двадцять років тому (спогади героїні), а в певний момент події об'єднуються. Сучасна лінія - це поїздка героїні до місця страти злочинця, що двадцять років тому вбив її доньку. Та поїздка виявилася непростою, і тільки додала питань, що двадцять років не дають спокою Сьюзен. ?? До речі, книжкова історія має реальне підґрунтя.? Ну і, звісно, як в гарних трилерах: винні знайдені, зло покаране, у добрих все буде добре!????
Осінь – пора моторошних книг, а жовтень й поготів Якщо ви прочитали на обкладинці, що ця книга про любов, без перебільшення так і є Любов материнську, яка поза часом і простором, попри і всупереч, безумовна і вічна Навіть якщо твоє дитя мертве, у твоїй душі тліє вогонь любові, який, можливо, і тримає тебе, зігріваючи у моменти відчаю Ця книга дуже передбачувана, але навіть здогадуючись, яким буде фінал, її не можна відкласти Інколи деяким епізодам не ймеш віри, а потім жахаєшся від справжності вчинків найрідніших Наївності головної героїні часом дивуєшся, а від моторошних подробиць подружнього життя хочеться заплющити очі і не вірити, що, на жаль, такі випадки не поодинокі Мені дуже подобаються сюжети, в яких є кілька часових ліній, а події відбуваються в дорозі Саме таким чином авторка будує свою історію, описуючи поїздку Сьюзан Лентіґо до Північної Дакоти Мета головної героїні - бути присутньою на страті Чудовиська, того, хто 20 років тому вбив її донечку Емі Та чи дійсно той, хто вбив її дитину, є Чудовиськом? Можливо, найстрашніше завжди було поруч?
Легкий, літній, теплий роман про неймовірну любов. Ніби банальний сюжет, про ворогів, які стали парою, проте написаний так, що не можливо відвести погляду і думок від книги. Головний герой Аарон - втілення ідеалу для кожної жінки і головна героїня Ліна, як образ жінок на всій планеті. Спободалися соціальні теми, підняті в книзі (сексизм, неприйняття себе, невпевненість в собі жінок та просування жінок кар’єрними сходинками). Також, дуже цікаво описані герої як головні, так і другорядні.
Котолог