Саллі Кондратюк - американка українського походження. Після смерті дідуся вона приїжджає в Україну, щоб відвідати його рідне село, могилу прабабусі. Перед смертю дід згадав про свій великий гріх, проте який саме, не встиг або не захотів розповісти. Дивно, але ніхто з мешканців села не пам'ятає Якилини Кондратюк і її сина Микити, що дивує і засмучує Саллі. Проте могилу прабабусі вона таки знаходить на закинутому цвинтарі, а разом із нею - тіло вбитої дівчини. Поліція не надто поспішає розслідувати цю справу, у якій фігурують впливові люди, тож Саллі, яка прагне встановити справедливість (бо ж сама поліцейська), починає власне розслідування. Зрештою сюжетна лінія її родини й сім'ї загиблої дівчини тісно переплетуться. Трилер мені сподобався. Розв'язка була не просто неочікувана, а шокуюча. Щоправда, я трохи грішу тим, що іноді зазираю на останні сторінки творів у процесі прочитання. Так і зробила цього разу. Виявилось, що саме останні сторінки трилеру розкривають мотивацію вбивці, тож я почала здогадуватися, хто до всього причетний. Та якби не моя звичка, я би в жодному разі не запідозрила головного негідника (хоч негідників у творі вистарчає, і ще велике питання, хто більший негідник). Мені сподобалося, як автор прописав персонажів. Тут немає "ідеальних" людей, у кожного свої скелети в шафі. Є в романі і любовна лінія, щоправда, мені було за нею не надто цікаво спостерігати, бо чоловік, у якого закохалася Саллі, не викликав у мене симпатії через своє зловживання спиртним (через яке перша дружина його й покинула) і через маніпуляції, до яких він іноді вдається, щоб розжалобити Саллі. Хоча в нього є свої позитивні риси, і я щиро сподіваюся, що він таки назавжди "зав'язав" зі спиртним, як і переконував Саллі, бо подружнє життя з алкоголіком нічого спільного з романтикою не має. Цікаво спостерігати за тим, як Саллі сприймала Україну, зокрема українське село. Було трохи смішно, коли вона дивувалась, що в селі не можна орендувати машину, і називала це відсутністю цивілізації. Ну, так, найбільша наша проблема ? А ще мені цікаво, чи можливо це зробити в американському селі. Дуже сумніваюся. Загалом, мені сподобалось те, що автор зобразив українську дійсність без прикрас, але при цьому відзначив позитивні сторони (гостинність і щедрість українців, суспільну небайдужість, позитивну роль журналістики в резонансних справах тощо). Мене трохи здивувало, що українське село, яке зобразив автор, наче застрягло в середині 19 століття, але, можливо, десь справді є такі села. Просто ті села, які знаю я, села моїх бабусь і дідів, далеко не такі занедбані, а люди живуть там не гірше, ніж у містах, і їм доступні всі ті самі блага цивілізації. Тому тут я би просто застерігала від узагальнень. Попри це, вважаю роман "Гріх на душу" трилером світового рівня (точно кращий, ніж твори багатьох пропіарених західних письменників і письменниць).

Дуже собаче діло?, або Собаки, люди й нелюди В романі ми знайомимось з багатьма собаками та людьми. Собаки завжди викликають симпатію, люди - ні, не завжди. Собаки не вміють брехати і бути підступними, а люди вміють. "Хомо сапіенс" взагалі можуть бути людьми, людцями або й нелюдами. Автору вдається філігранно вивернути назовні внутрішній світ кожного з персонажів, що дає змогу читачу відчути й побачити, чи то його красу, чи потворність. Доволі неоднозначним постає й головний герой - приватний детектив Макс Ґедзь. "Мутний", як характеризує його одна з героїнь твору, а він і не заперечує. Не завжди передбачуваний. Дуже тонка межа переходу від його врівноваженості, доброзичливості до спалахів неконтрольованого гніву. Мені подобається, що чоловік самокритичний і тверезо(!) оцінює свої навички детектива. Беззаперечною чеснотою є його любов до чотирилапих. Але хіба можна не любити Лакі, цього невгамовного носія суцільного позитиву? Щиро шкода Поліну, яка вважає, що прозріла після отриманої кривди, і що "зло в цьому світі можна перемогти тільки ще більшим злом". А найпечальніше те, що вона готова стати цим злом. Молода і розчарована життям. Чи зможе вона стати щасливою?.. Видавництво пропонує нам кримінальний роман. Так сказано під заголовком. Криміналу дійсно достатньо, але, крім того, в творі піднімається багато актуальних соціально-болючих тем. Зокрема, наскрізною є про "собаче": захист домашніх улюбленців, притулки для бродячих, цирк без тварин. І навіть, якщо у тебе немає песика, ти після прочитання роману вже не можеш вдати, що тебе це не обходить. Роман читається легко. Навіть складається враження, що з другої половини історії напруга і швидкість, з якою розгортаються події, зростають й розв'язка наближається шалено. Справу розкрито. Винуватців знайдено. Життя продовжується, хоча й не для всіх. Але не забуваймо, це ж кримінальний роман...

Це було… КРУТО! Я не прочитала книжку, а проковтнула за добу. І яке було здивування, що це друга частина циклу детективів про Макса Ґедзя, тому не повторюйте моїх помилок і читайте спочатку «Мертві моделі». Тому що через це, в мене залишилось багато питань по сюжету і життю Максима. Взагалі обожнюю історії, де події відбуваються в Києві, а тут ще й сусіднє село Щасливе засвітилось. Від цього факту я була ще в більшому захваті. Також Мартин Якуб підняв багато важливих питань, які на які в суспільстві мало звертають увагу. Тут домашнє насилля, жорстоке поводження з домашніми тваринами, дітьми. І гроші, гроші, гроші. А ще зроблений акцент на те, як цурались переселенців з Донецьких і Луганських областей. Начебто вони приїхали не зі сходу країни, а з іншої планети. Ця проблема є і зараз, досі чомусь вважається, що схід і південь недостатні Українці. І про це треба говорити. Чи рекомендую я? 100% так. Чекаю коли зможу прочитати першу частину циклу і буду далі чекати на пригоди приватного детектива Макса Ґедзя.

Макс Гедзь - приватний детектив, якому не надто таланить в житті. Фінансові проблеми штовхають його взятись за справу, замовник якої не надто приємна Максу людина. Але він навіть не уявляє куди заведе його розслідування і які страшні таємниці випливуть назовні. Книга динамічна, цікава, жива. Сюжет тримає в напрузі, насичений деталями і несподіваними поворотами. Достойний український детектив, який має бути на полицях в кожного поціновувача даного жанру. Обережно, деякі моменти в книзі можуть бути дуже жорстокими. До прочитання цієї книги я навіть не підозрювала про таке явище як "догхантер"? Сказати що мене це шокувало, нічого не сказати. Неймовірно жаль, що такі нелюди існують в нашому світі і я щиро надіюсь, що рано чи пізно, вони всі отримають по заслузі.

"Ми — різні світи і що далі, то різниця виразніша. Вибач, Тарасе Григоровичу, що одразу це не зрозуміли" Рефлексії українських письменників, творців, просто людей різних умінь та професій. Вони у форматі віршів, роздумів на тему, історій і навіть казок, але всі вони про те, що болить цілому народу, про те, що змушує лаятись, ненавидіти, підтримувати, обіймати, жити тут і зараз, бо завтра може не бути, принаймні не для всіх... Моментами я сміялась впізнаючи себе, моментами шкіру обсипало морозом, а всередині щось відгукувалось болем, наче набат, моментами сльози вже торкалися кінчиків вій чи лились по щоках, залишаючи нерівні солоні доріжки... Я маю свої історії пов'язані з цією війною, свої злети і падіння, больові точки, тригери та причини звернутись до психолога, але ця книга стає маленькою терапією, таблеткою з написом "ти така не саменька, нас таких сотні, тисячі, мільйони". Я не можу сказати, що книга мені не сподобалась, але краще б в нас ніколи не з'явився привід до її появи. Дякую всім авторам дотичним до створення книги, ви всі зробили добру справу, бо кошти від продажу пішли на ЗСУ, ви герої, бо кожен на своєму місці робить все аби захистити наш дім, нашу країну, нашу свободу! Слава Україні! ?? Героям слава! А РСН все ж таки ЙБН БЛД ?

Приватний детектив Макс Ґедзь розслідує обставини смерті юристки Марини, дружини бізнесмена, який вважає, що аварія, в якій та загинула, аж ніяк не нещасний випадок. Чи є в нього підстави так думати чи це просто здогади? Треба зауважити, що це друга книжка автора, де фігурує колишній міліціонер з Горлівки. Першої я не читала, але точно буду. Цікавий та динамічний сюжет, піднімаються важливі соціальні теми - домашнє насилля, проблеми людей з інвалідністю, вбивство собак тощо. Десь за 100 сторінок до розв'язки мала підозру хто є хто і не помилилася. Проте, це аж ніяк не завадить мені радити цю історію. Сподобається любителям собак, детективів та сучукрліт.

? Тепер уже офіційно, приватний детектив Макс Ґедзь береться до наступного розслідування ? Дружина його давнього знайомого, успішного бізнесмена, загинула в автокатастрофі. Та чоловік підозрює, що то була не випадковість. Тож наш герой спробує докопатися до істини. До чого тут назва книги та череп на обкладинці? А от не скажу! Читайте! ? Книгу раджу від душі! Макс дещо змінюється, дорослішають його вчинки, але він лишається таким самим харизматичним шибайголовою, як і раніше. Чудовий, як на мене, персонаж. Його прагнення справедливості, навіть якщо методи не завжди гуманні та законні, викликає захоплення та повагу "Ти, Макс Ґедзь, нестерпний, нахабний, неохайний мужлай. Але в тебе добре серце"( цитата ) ? До сюжету книги в мене особисто питань взагалі не виникло. Круто, гостросюжетно, заплутано і небанально! Єдине - трішки не вистачило Дашки, яка так сподобалась мені в першій книзі. Зате Лакі то просто кудлата любов ? ? Тож книга лишила по собі позитивні враження. Якісний детектив з домішкою соціальних питань. Яскраві живі персонажі. Головного негідника мені відгадати не вдалося))

Що б ви мені не казали, але друга книга мені сподобалася набагато більше, ніж перша. І я з цього щиро тішуся. Приватний детектив Макс Ґедзь продовжує жити і працювати у Києві і на цей раз намагається розкрити можливе вбивство дружини свого колишнього однокласника. Не друга, ні, швидше недруга, яким насправді гидує. Вбивство буде розкрито, але розворушивши багнюку, підніметься неймовірний сморід. Шалені життєві перепетії триватимуть і призведуть до неочікуваних наслідків. "Несправедливість. Знову клята несправедливість. А чи буває взагалі щось по справедливості? Все ж ніби просто. Не просять - не лізь. Такий закон. Людина має право робити помилки. Тільки так вона може розвинутися. Тільки через біль і страждання". Дуже болить, що у житті багато зла, але добре, що залишилися і справжні люди. І Макс, не дивлячись на свою специфічну поведінку, уміє визнавати помилки, вміє їх виправляти і має лицарські чесноти. Тому запрошую до читання тих, хто любить трилерні детективи і хто ще не прочитав цю книгу.