😻 Пуррфектно! Вусами клянусь!

Дивно писати це для сай-фай роману, але підкупає своєю реалістичністю. Люди поводять себе як люди, гравці на політичній карті світу, прописаного автором, приймають рішення так, як роблять і реальні. Величезна книга була прочитана за кілька днів - і вже не можу дочекатися продовження.

- Маленький Тео переживає клінічну смерть на операційному столі, після чого його починає турбувати загадковий «друг»… - Прослідковується дуже знайомий мені стиль авторства - Кідрук очевидно надихався романами С. Кінга. - Мене невпинно дратували головні герої протягом всього роману. Дивно було читати в кінці книги, як батько Тео злився на лікаря Далтона за його пропозицію вилікувати сина єдиним логічним, але небезпечним способом (не хочу спойлерити), адже альтернатив не виднілось. Тобто протягом роману Мирон не змінився, не порозумнішав. Єва - це окремий вид пекла для мене. Це круто, що автор вміє так майстерно передавати ці людські недосконалості, проте читати книги про таких персонажів - просто не для мене. - Історія розповідає про сина, до якого не відчувала співчуття. Він заледве казав пару слів once in a while, я взагалі не привʼязалась до нього як читачка. А от батькове ниття мене дратувало. Єва здавалась мені викривленою. Очевидно, це через те, що історія ведеться від лиця Мирона, але Єва була «сухою». Їхні стосунки пробуджували в мені демона при прочитанні. - Попри це, історія не відпускала мене до самого фіналу. - За всіма канонами Кінга, які наслідує автор, кінець був такий собі. Передбачуваний. До сина, повторюсь, я не відчула співчуття. Надто мало розкрили його, надто мало я ним переймалась, аби здивуватись і засмутитись.

В кінці книги написано, що зворотній зв'язок важливий будь-який. Навіть, не прочитавши цих рядків, я вже накатала енну кількість символів. Мене ж довго просити не треба ? Рандомний факт про мене: я обожнюю фільми - катастрофи. Мене дуже захоплює як же головні герої, потрапивши в катастрофу, намагаються врятуватися та вижити. Одна справа - дивитися фільм, інше - читати. Я одразу налаштувалася, що катастрофа має статися на перших сторінках, а далі буде більше 400- та сторінок їхнього виживання десь в засніжених горах ? Розчарування мене застало, коли я була десь на 170 сторінці, а вони навіть не сіли в літак ?‍♀️ Але я невпинно чекала катастрофи. Очікування не минуло марно, бо з перших майже двохсот сторінок книги я поповнила свій словниковий запас та дізналась про: влаштування та обслуговування літаків, американський футбол, папського кардинала і ще раз про американський футбол. А в кінці книги я закріпила свої набуті знання про американський футбол ? А якщо серйозно, то книга набагато глибша, ніж американський футбол ?(вибачте, але я не можу стриматися, бо в цій книзі було ну дуже багато американського футболу). Це остання згадка про американський футбол, чесно. Щодо серйозного, то книга набагато глибша, ніж я очікувала. Це емоційно-правдива історія про людей, які тягнуть за собою багаж власних життєвих катастроф та намагаються впоратися і вижити кожен як може. За волею обставин всі ці люди опинилися разом в над тяжких умовах після авіакатастрофи та мають діяти як один злагоджений організм, якщо хочуть залишитися живими. Але, як і завжди виявляється, кожен сам за себе... Насичено, сильно та цікаво. Я дійсно відчувала емоційну залежність від героїв та проживала їхні почуття та відчуття. Останні 80 сторінок книги - це, напевно, найважче, що я читала. Однозначно "так". Єдине, чого мені бракувало - завершення історій другорядних персонажів

Макс Кідрук Бородатий Тварин Я це зробила ? Можна подавати другу частину і скоріше! Щоб ви розуміли, то я не люблю читати наукову фантастику про космос. А цей роман увійшов, як вода у пісок? ВЕЛИЧЕЗНА ШАНА І ПОДЯКА всім, хто брав участь у світі Колонії????? Не буду спойлерити сюжету, бо розумію, що не всі бажаючи ще закінчили його. Тільки свої сумбурні враження! По прочитанню Нових Темних Віків я вже відчуваю себе чайником в сферах космосу, космічних кораблів, молекулярній біології, генетики, вірусології, метеорології і кліматології. Гадаю, по прочитанню другої і третьої частин серії я вже зможу йти в астронавти?. Бо!!! Ця серія - це фантастично-титанічна праця вивчення і пропрацювання гігантичного обсягу складної інформації! А найголовніше подання її читачеві в доступній і ненудній формі! На перших розділах роману я відчула шок від розуміння реальності розвитку майбутнього землян саме в напрямку описаного сценарію. Все настільки чітко було вибудовано на фактах і подіях сьогодення...На якийсь час відклала книгу, щоб не впасти в депресію. ?? Але цікавість взяла своє? Як можна закинути ТАКЕ!!! Це як довго чекати на вареники з вишнями, наліпити їх, моцно намастити сметанкою з цукром, надкусити один, ледве відчути смаковий кайф, бац!!!... Несподівано пригадати, що може збільшитися срака і викинути всю смакоту до сміття???‍♀️? І не пожалкувала☺️ В моменти, коли треба було відкласти читання (бо треба ж і справами зайнятися або піти нарешті швиденько хоча б поспати), не можливо було визначитися де зупинитися, бо ж розумієш, що ось вже знову зараз буде чергове ОТО САМЕ ЦІКАВЕ? А куди ж поділися страхи?... А вони залишилися! Тільки мені на них фіолетово стало... Людство, як 2 човни у відкритому морі, що впілякалися один в одного. При цьому тільки мала група людей з двох екіпажів об’єдналася спільними діями урятувати всіх, інша більшість - кожний за свою дупу, а капітани - старі маразматики, що намагаються показати хто з них є найвеличнішим. А навколо плавають акули і жеруть все, що рухається. То ж видихайте і просто насолоджуйтесь читанням? А на останок, як їжа для роздумів, цитата з книги: ...Колонія на Марсі мала стати взірцевою спільнотою, що позбулася всього найгіршого із Землі, але стала строго контрольованим суспільством, де купка багатіїв забороняє всім іншим робити будь-що, що нібито загрожує спільним інтересам. Колонія на Марсі мала встановити новий стандарт для гуманістичної цивілізації, натомість стала сумішшю олігархії з бюрократичною диктатурою Ради... Колонізація не зробила колонізаторів кращими, вона просто перенесла їхню гріховність на нове місце... P.S.: Ну і яке ж майбутнє планети без хароших людєй?, що несуть свій "мір" навіть туди, де їх не запрошують??‍♀️

Книгу прочитав швидко! Перших 300 сторінок було так собі, а потім все пішло як в суху землю, неймовірна робота Кідрука. Дуже чекаю 2 книгу.

Ця книга сподобалась більше за ”Не озирайся і мовчи”. Хоча теж до 200 сторінки читаєш драму з краплиною натяків на якусь містику, а вже потім починається самий сік. Головна героїня підбішувала і поводилась не зовсім на свій вік. Вона постійно відкидає спроби інших якось допомогти їй, несправедливо обходиться з матір’ю, а всім би таку чуйну і розуміючи людину в родині. Та і загалом Рута доволі агресивна та нагла - мене такі особистості відштовхують) Але при цьому в деяких сценах вона показує себе доволі розумною дівчиною. Мені здається, що вона жодного разу серйозно не розгубилась серед тих жахів, які її переслідували. Сама ідея зі снами цікавезна. Сподобалось, що після спричинених змін у сні в мозку людини нічого не перезаписується і вона не знає, як прожила уривок в цій реальності. Зробив свій вибір - тепер живи з ним, як знаєш. Не зовсім зрозуміла черговість тих яскравих снів з руїною. Чому іноді достатньо просто подумати про якусь подію в минулому, щоб вона наснилась, а руїна накриває тебе, коли хоче. І чому, якщо так легко було обрати той період, в який хотілось потрапити уві сні, в найтрешовіший час, коли Рута була вже на межі від недосипу, знову не скористатись цим? Врешті про нормальні сни вона просто забула і більше до них не поверталась. Гілка з Марком викликала спочатку ще більше питань, ніж залишилось після НОІМ? якби не прочитала додаткову главу через застосунок, то так би і не зрозуміла, нащо він тут з’явився. Хоча одне жирне питання все ж залишилось. Хіба реальності Рути уві снах і Марка за дверима ліфта подібні? Марк ніби не був таким же особливим, як Рута, тож не міг так мандрувати снами. А тому і перетнутись вони не мали, бо знаходяться в різних світах? Відкритий фінал засмутив. Ну не люблю я таке. Але загалом книга класна, насичена подіями, логічні пояснення тих чи інших подій або особливостей героїні є, мурахи вночі під час читання бігали)

Здавалося б, що і про булінг з аб’юзом уривки є, і експерименти описуються (занадто детально для мене), і містично-фантастична частина є... Але при цьому мені не вистачило подій на цілу книгу) Прочитала, що спочатку автор писав це у форматі повісті, яка потім змінилась на роман. Мені це було відчутно. Ідея з ліфтом і ніби як потойбічним світом за ним цікава, але знову ж - чогось мені не вистачило. Замість описів телескопа або експерименту з ліфтом хотілося б якраз більше дізнатись про той інший всесвіт. Якщо вам важко читати про травми/смерть тварин, суїцид або до дрібниць описаний булінг підлітків - майте на увазі, що тут це є і виглядає воно гидотно (не тому, що погано написано, якраз це у Кідрука виходить робити на висоті). Марка шкода, бо він опинявся не в тому місці не в той час і бачив те, що дітям його віку не слід. Але найстрашніше - не смерті, які він бачив, а ставлення до нього його батьків і нерозуміння, як допомогти сину в період кризи. Мати обирає позицію жертви, коли їй не подобається поведінка дитини, яка пережила потрясіння, і не розуміє, що не так? Всю книгу порівнювала написане з Кінгом, бо було оце нагнітання і напруження, яке кричить про те, що далі має статись щось жахливе. Але і тут мене до мурашок не дотягнуло. Загалом ідея топ, але часом було нуднувато, постійно чогось не вистачало і було враження, що історія все-таки більше про відносини в родині, дорослішання, проблеми між однолітками в школі, а містика і жахи - це вже вторинне. ?Уявляти себе дорослим — це одне, а ухвалювати дорослі рішення — зовсім інше