Ця книга має запах смачного домашнього яблучного пирога та фермерських угідь. Вона розповідає про Олівію, яка після втечі з Бостона потрапляє до тихого містечка Гатрі в готель «Цукровий клен». Дівчина захоплюється банджо, звуками скрипки та життям у сільській місцевості. Нові знайомства, змагання у випічці та спалах почуттів захоплюють нашу головну героїню у вирій подій. Але Гатрі має свої таємниці…Чи зможе Олівія бути щасливою і нарешті перестати все життя тікати від проблем? Мила затишна книга. Однак, часом є мені не вистачало деякого навантаження на сюжетну лінію, від цього моментами я втрачала потяг до книги. Проте в цілому, книга сподобалася. Вона подарувала теплі і приємні емоції. 4,5/5
Анонім
Втекти - це перше і найлегше, що можна зробити якщо виникла непередбачувана і неприємна ситуація. Та чи можна втікати вічно? І чи є в тому сенс? Олівія, кондитерка-втікачка, яка в один день перевернула все своє життя спаливши ресторан в якому працювала, і втекла. Добре, коли є справжня подруга, яка завжди може підтримати, допомогти, зарадити. Саме так Олівія потрапила в невеличке містечко, в готель-ресторан на посаду кухаря-кондитера. Та якщо ви думали, що може бути цікавого в містечку, то можу вас запевнити, саме тут стається все найцікавіше, з широким розмахом, на грані емоцій. Інтриги, таємниці, плітки, конфлікти і кохання, де одне руйнує все життя, а інше дарує майбутнє про яке і не мрієш. Дуже емоційна та чуттєва історія, яка місцями була непередбачуваною. Коли я думала, що все вже знаю, події робили крутий поворот і дивували мене. Просто неможливо відірватися від книги, її подій. Все так стрімко і шалено, що просто відчувала захват від прочитаного. А ще це мега крута книга, якщо хочеться просто відпочити.
Анонім
Я довго клацала на Goodreads то три, то чотири зірочки, бо не знала, як цю книжку оцінити. А потім якось подумала, що три зірочки - це навіть більше, ніж вона того варта. Мені тут сподобались другорядні герої. Історія кохання Дотті і Генрі дуже мила і зворушлива, і те, з якою ніжністю і турботою вони ставились одне до одного навіть після декількох десятиліть шлюбу, мене дуже розчулило🥹. Мені сподобалась Марґарет з її складною долею, непростим характером та добрим серцем. Навіть досить суперечлива Ханна і та мені сподобалась більше, ніж головні герої та їхня любовна історія. Головні герої: ⁃ тридцятизчимосьтамрічна кондитерка, яка після фіаско з роботою та одруженим шістдесятизчимосьрічним босом їде до подруги в богом забуте містечко. ⁃ сорокарічний викладач, який повернувся у рідне місто після хвороби батька, щоб допомогти батькам з господарством. Все було дуже слоубьорно і мило, поки не з’ясувалось, що для слоубьорності були свої причини. Кароч, скажу лише, що я розбалувана класними книжковими чоловіками, які шарять за вірність, повагу та любов, тому цей Марті - це сум та печаль. Як і все, що відбувається між героями далі - мовчазна втеча, відсутність комунікації, приховування правди, рішення однієї людини за них обох, «давай будемо разом» без жодної розмови про все, що сталось, і з’ясування ситуації, ще приховування правди, пункт «видалити правду в аудіо-повідомленні, коли людина навіть не в країні, і заховати голову в пісок», і фінальне «давай будемо разом». Оаоаой🤦🏻♀️ Як на мене, чикліт - це про зростання, самоцінність, позитивні зміни і любов до себе. Якщо там є любовна лінія, то це повинно бути щось адекватне - або героїня «виростає» і знаходить дорослого, адекватного, вірного і розуміючого партнера, або «виростає» і розуміє, що в якийсь момент їй краще побути самій. Тут же ми в героїні жодних змін не помітили. Вона як була інфантильною, так і залишилась. Як не вміла обирати щось інше, крім мовчазних образ і втечі, так і не вміє. Як вміла бути лише ланкою в трикутничку, так і не навчилась будувати адекватні стосунки. Після завершення книжки залишилось відчуття, що Олівія так жодного уроку і не винесла. Кароч, атмосфера, другорядні персонажі та перша половина книжки витягнули цю книгу на трієчку.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях