Маю особливу любов до книг, події яких відбуваються в Австралії, тож “Додому” одразу привернула мою увагу. Це типова сімейна драма з приємною атмосферою, добре прописаними персонажами й легким стилем. Сюжет розгортається поступово, основна інтрига досить передбачувана, хоча кілька моментів усе ж здатні здивувати. Книга порушує тему родинних стосунків, минулих травм і спроб примиритися з ними, що було цікаво спостерігати. Водночас мені трохи забракло глибини, а розв’язка не викликала сильних емоцій. Загалом це достойна, але не надто запам’ятовувана історія. Вона підійде шанувальникам сімейних драм із таємницями минулого, проте тим, хто шукає справді сильне емоційне читання, варто звернутися до інших книг.
Десь я читала, що ця історія класифікується як детектив, але на мою думку, це більше як сімейна сага зі своїми таємницями, хвилюваннями та рішеннями. Як на мене, авторці вдалося не просто описати будинок та місце, де відбулися головні події, що стали початком історії, а наділити його душею, немов він німим учасником людських переживань та трагічних рішень. Як на мене, історія виявилася чудова, з інтригами та можливістю до останньої сторінки гадати: так це була прикра випадковість чи навмисне вбивство? Рекомендую!
«Додому» — це багатошарова сімейна сага, що розгортається у двох часових вимірах: у далекому минулому та в теперішньому. Кейт Мортон майстерно поєднує особисте з історичним, розкриваючи таємниці, які десятиліттями зберігали мовчання. У центрі сюжету — давній злочин, що трапився в одному затишному австралійському будинку. Злочин, який змінив життя кількох поколінь. Головна героїня намагається дізнатися правду, повернувшись у місце свого дитинства, і саме розслідування у сучасній часовій лінії слугує поштовхом до поступового розкриття родинної драми. Мене більше захопила лінія минулого. Саме там, у ретельно виписаних деталях, атмосфері старого дому та болісних емоційних переживаннях персонажів, відчувається справжня сила оповіді. Минуле в цій історії живе й дихає, викликає співпереживання та інтерес до кожного натяку, кожної згадки. Сучасна частина — дещо сповільнена, і хоча вона потрібна для цілісного сприйняття роману, емоційного залучення в ній менше. Загалом сюжет розгортається досить повільно, вимагає терпіння, зате винагороджує тих, хто вміє читати між рядків. Це книга для тих, хто любить неспішні розповіді з драматичним підтекстом, родинними таємницями й глибокими почуттями. «Додому» — це не просто історія про повернення до місця, де все почалося. Це подорож у глибини людських взаємин і болю, що передається крізь покоління.
Мені цей трилер сподобався. Дуже красива мова, прекрасні описи природи ? Деякі рослини та квіти я гуглила, поки читала - тож, можна легко уявити атмосферу, у якій були герої цієї історії. Мені також сподобалося, що кінцівка неочікувана. Поки читала, мені чогось здавалося, що там одна героїня під кінець якось з'явиться. І вона з'явилася, але прямо дуже неочікувано ? Тож, я цю історію рекомендую до прочитання, але оповідь дуже повільна, багато описів - тож, якщо ви не любите повільні історії, ця книга не для вас
Це книга, яку я читаю вдруге. І цього разу вона відкрилася ще глибше: емоційніше, гіркіше, значущіше... Спершу здається, ніби сюжет не поспішає — повільний, як літній день у спекотній Австралії. Але після 150 сторінок історія починає набирати обертів так, що відкладати вже просто неможливо. Знаєте, як буває, ніби планувала трохи почитати перед сном, а вже світанок ? ? Події відбуваються в двох часових лініях і стрибають від 1959-го (коли щось трагічне сталося в родинному маєтку Дарлінг-Гаус) до сучасності (де журналістка Джесс намагається зрозуміти, що ж насправді сталося тієї Різдвяної ночі). Так клубок спогадів, мовчань, родинних зв’язків і травм, про які ніхто не хоче говорити, починає розмотуватись. ? Тут не просто історія з минулого постукала у двері, ні, тут атмосфера, де все має значення. Кожна дрібничка. Австралія у Мортон — не тло, а жива дійсність. Історія наче проростає в цьому середовищі. Дуже живо відчуваються пахощі розарію чи гарячий вітер, прохолода у затінку біля маєтку та крики какаду. Так живо це все уявляла, ніби дивилась фільм. Герої… не ідеальні. Не завжди зрозумілі. Але справжні. Найбільше мене зачепила бабуся Нора, така сильна зовні й така розтрощена всередині ? Це роман, до якого треба підходити без поспіху, з терпінням. Він віддячує. Для мене ця книга сповнена інтриги та драматизму, навіть свого роду трагізму. Вона про пам’ять, яка іноді рятує, а іноді тягне донизу. Про родину, яку не завжди легко прийняти, але яку не перестаєш любити. Рекомендую, якщо шукаєте історію, яка залишиться у ваших думках надовго, принаймні зі мною це й сталося ?
Так, розумію, що для трилера книга трохи товстенька. Так, дійсно, події розвиваються дещо повільніше, ніж очікуєш від гостросюжетної прози. Так, усі мінусові відгуки — правда. Але, все ж таки, треба дати цьому роману шанс — і атмосфера поглине настільки, що ці 600 сторінок будуть проковтнуті за один раз.
Історія захопила мене після повільного початку. Історія Джесс, яка розслідує давню трагедію сім’ї Тернерів, пов’язану з її родиною, виявилась напрочуд глибокою. Чергування часових ліній 1959 та 2018 років, насичені персонажі й вигадана книга всередині книги створюють багатошарову оповідь. Хоч описів природи було забагато, сюжет з кожною сторінкою захоплював дедалі більше. Фінал вразив.
Котолог