💔🩹 «Він ніколи не поділяв людей на важливих і не дуже, на багатих і бідних, ніколи не плазував перед жодним начальником будь-якої влади, але дуже багато всього пам‘ятав про людей і допоміг багатьом. Він умів віддавати себе людям цілком. Дуже багато людей пам‘ятав, з їхніми історіями та особливостями, завжди хвилювався за своїх акторів і просто їх любив», — слова-спогади Мар‘яни Савки про батька Ореста. Поміщені у післямові до цієї книги про титанічну людину ▫️ «Від снігів до спілих вишень» – історія, схожа на вишитий рушник життя. Із нього не можна вихопити якийсь окремий фрагмент, барву: варто сприймати всеціло. Бо лише тоді розкривається орнамент. Бо лише тоді розквітають серця ▫️Письменниця Ірина Савка помістила у цій історії свій голос – сопрано дружини, яка завше поруч. У тісній одній кімнатці гуртожитку, за кулісами сцени велелюдного залу, у затишній трьохкімнатній квартирі з двома дітками, тихому безлюдді лікарняної палати. Ця книга про незвичайного чоловіка – Ореста Савку: про театр як полюс притягання його душі і про лаштунки, за якими країна, сім‘я, друзі🎭 ▫️Це найдовершеніша, найбільш щира й відверта історія кохання, із якою я знайома. Тут чесно й без рожевих блискіток про те як моментами складно, а втім важливо бути опорою для яскравої особистості. Підтримувати, огортати велюрово-ожиновими обіймами, чекати зі смачною вечерею, надихати й отримувати натомість щось безцінне. Щось, що за своїми масштабами не вмістити у слова ✍🏻І хоча оповідач тут лише один – пані Ірина, та мені ця книга звучала переплетінням двох голосів. Дружини і чоловіка. Режисер видовищних й таких потрібних вистав Орест Савка з‘являється поміж сторінок. То з букетом підсніжників серед лютневої тиші для коханої, то з коронною стравою – смаженою картоплею, то зі жасминовим поцілунком, настояними на червневій грозі 📎Їх пара для мене – взірець почуттів, схожих на окрему планету, які тривають довше за людське життя • Особливо у часи наших реалій. Коли звідусіль наввипередки лементують про «ґлянцеве кохання», де «він» і «вона» – збірні образи бізнесових успіхів, пластичної хірургії і гламуру. Є ще місце справжності!

Ця книга – не просто історія, а ціле переживання. Вона обволікає вас атмосферою тихого святкування, де кожна сторінка наповнена ніжністю, радістю та чарівністю різдвяних традицій. Автору вдалося створити дуже атмосферний твір, який дозволяє відчути запах ялинки, смак імбирного печива і тепло родинного кола.

Загалом цю збірку я не зрозуміла. Це не різдвяна збірка, а якась безпросвітна темрява. Деякі оповідання, звісно, були хороші! Від оповідань «Чорний Піт» і «У Поконо» було дуже боляче, від багатьох було сумно, більше половини збірки були просто ніякі (навіть у деяких факт Різдва був наче й трохи зайвим). Не шкодую, що прочитала, оскільки тут є чудові українські автори. Але якщо хочете почитати щось перед Різдвом – не раджу. Хоча, як каже моя люба подруга, «які часи – таке й Різдво» ?

Шикарна збірка оповідань, от просто взяти й читати (не тільки на Різдво, але передусім). Оповідання справді глибокі, чудово написані, не поробки з шишок і палиць. Саме завдяки цій книзі я відкрила для себе Михеда та Кузнєцову - і мала неймовірний рік із іншими їхніми творами. Смакувати можна потрошку, по шматочку, або влаштувати собі довгу прекрасну ніч. Однозначна рекомендація.

Я полюбляю читати гарні збірки і коли побачила цю, то дуже захотіла її купити і читати саме у передноворічну пору. Шкода, але після прочитання навіть не можу виділити яка сподобалась найбільше. Хотілось читати і відчувати новорічне диво, а був тільки сум і сумні історії. Тут було і про Новий рік, і про Різдво, і про традиції, і про вертеп, про кохання і родинні відносини, але для мене було прісно. Загалом вийшло непогано, хоча добре, що сторінок мало. Це мабуть дійсно той випадок коли мені не вистачало гарної історії за таку маленьку кількість сторінок. Інколи читаєш і за 5 сторінок така історія, що потім або зі сльозами або з відкритим ротом сидиш, а тут було: дочитала, ок, наступна. Я такого не люблю. Моя душа ці історії не відчула, хоча я сподівалась на протилежне.

"Яким би не був час, яким не було б усе довкола, ми можемо бути щасливі". "Моє тихе Різдво" - це збірка короткої прози сучасних українських письменників. Хоч як я обходжу збірки стороною, та ця книжечка припала мені до душі. Вона вміщає 18 оповідань, які не залишать вас байдужими. Обов'язково натрапите на ту оповідку, яка торкнеться серця. Ця збірка якраз на часі, тому що вона про нас з вами, про українців, які живуть у дуже непростий історичний період. ✴️Про тих, які зараз змушені втікати від війни за кордон і про тих, які здригаються від звуків сирени тут; ✴️ про волонтерів, які постачають найнеобхідніше бійцям та переселенцям, і військових, які блукають, але ніколи не загубляться, бо їх тримає тепла надійна рука; ✴️про жінок, які мучаться від переживань і не можуть їсти та спати, допоки не почують рідний голос по телефону; ✴️ про колядування у селі і велику родину, яка збирається на Різдво за одним столом; ✴️про особливий смак тертих картопляних голубців та виліплювання грибних вушок; ✴️про обручку з фольги, яка дорожча за всі коштовності світу, подарунки долі та вміння цінувати те, що маємо; ✴️і про окупований Крим, в якому ми обов'язково ще побачимось. Мій Топ-5 оповідань, які найбільше вразили: 1. "Марто, Марто" Артур Дронь; 2. "Міцна горішка" Надійка Гербіш; 3. "Ідеальний різдвяний сюжет" Мар'яна Савка; 4. "Може не бути інших днів, окрім цих" Катерина Бабкіна; 5. "Казка про життя" Людмила Таран. Ця зворушлива книга змушує ностальгувати, тривожить, зачіпає за живе, рве серце, болить, водночас наповнює душу теплом, любов'ю до рідної землі, безмежною вірою та надією на краще. ✴️"Диво цього свята полягає в тому, що Христос рождається постійно. Бог, який існує поза часом, стирає тепер час і для людей. У кожному з нас він тепер рождається. Велика радість - стати Йому Вифлеємом". ✴️"...завжди залишається шанс на розраду, на надію, - навіть у найчорнішу мить".

Дуже важко щось писати про збірку оповідань різних авторів, бо це як описувати різних тварин у зоопарку - нічого спільного, крім часу дії. «Таке різне Різдво» - така промовиста назва, ніби книжка має подарувати різдвяну надію, радість, магію, як колись у дитинстві. Після прочитання збірки «Таке різне Різдво» у мене виникло відчуття аналогічне тому, коли поставити штучну ялинку і очікувати аромату хвої у квартирі. Жодної магії, крім того, що Леся Українка зустріла Христа (що, особисто мені здалося більше схожим на «білу гарячку»). Напередодні Різдва хочеться історій легких, чарівних, які допоможуть віднайти дитячу радість від очікування Різдва, це точно не ця книга.

Ця книга створила мені більше Різдвяного настрою, аніж всі глінтвейни і гірлянди-вогники, разом узяті. Вона про сьогоднішнє, українське Різдво, Різдво воєнних часів. В збірці багато тепла, посмішок, віри в щастя - але є і смуток, і журба, і втрати. Все це настільки органічно переплітається, що в підсумку читаєш справжню Різдвяну книгу.