Стриманий, але вкрай напружений роман про людину, яку почуття обов’язку та власної праведності приводять до внутрішнього краху. Це тиха, але болісна історія про втрату ілюзій і неможливість залишитися чесним у світі, що цього не пробачає.

1. “Йов. Роман простого чоловіка” Як випливає з назви, цей роман є сучасним переказом притчі про Йова. Роман про віру, батьківщину, сім’ю, відчай, випробування та життєвий вибір. Я вважаю, що в цьому романі Рот відповів на питання про значення страждання (з точки зору релігії, бо це ж такий собі сучасний переказ про біблійного Йова), які має знести віруюча людина, але тут це є відповідь скептика. Рот проникає в серце і розум свого головного героя, описуючи його повсякденне життя та його міцну віру, а потім його відчай і рішення повстати проти Бога, коли на героя навалюється Божий гнів і занадто багато страждань. Наприкінці є «диво», яке я хоча і розгадала на початку, але воно все одно мене здивувало і книга тримала в напрузі до кінця. Роман читався як ліричний вірш; тобто проза колоритна і музична. Однозначно рекомендую до прочитання. 2. “Фальшива Вага. Історія одного айхмістра” У «Фальшивій вазі» Рот показує поступове перетворення головного героя, який думав, що знає себе, тому що знав свої установки, на зовсім іншу особу. А може бути, він не змінився, а просто не знав, ким він є, тому що його чітко визначені установки були стабільними до певного часу (поки не вмішалось зовнішнє середовище) і він був “фальшивим”? Тут, на відміну від попереднього твору, підіймається інше питання і, як на мене, це – самотність та те, як несподіване щось чи хтось може змусити душу втратити рівновагу і конкретно змінити людину. Для цього автор обирає кордон, пограниччя, місця, де людина близька до межі, де можна йти на край. В цьому романі я не дуже співчувала героям, якщо чесно, а просто спостерігала за подіями збоку з запитанням “куди, чорт забирай, воно все котиться?”. Мені здається, в результаті Айбеншютц через свої неправильні вибори сам став тією фальшивою важкою, які він так не любив і за які запроторював торговців у в’язницю.

▫️«Одного дня я став журналістом із відчаю - жодна інша професія мене не захоплювала, здавалася непридатною» Це збірка есеї, репортажів та фейлетонів самого автора ? Йозеф Рот народився в Бродах, що на Львівщині. З часом, у 1920-х роках подорожує світом. Одночасно він майстерно передає емоційне забарвлення, людей та культуру міст ? В книзі поєднується турист та журналіст, адже ми бачимо не просто сухі факти, а цікаві, іноді дотепні, розповіді від людини, що побувала в зовсім-зовсім різних місцях… ▫️«Найвищий рівень асиміляції: щоби бути тутешнім, чужинець має залишатися собою, тобто чужинцем» Це було цікавим експериментом. Адже, такий жанр зовсім не є моїм ? Але зізнаюсь, що таки в деяких описах я занурилась в той час. Особливо мені сподобалось, що автор був максимально відвертим і чесно описував міста такими, якими вони були… Дуже сильно вражають есеї «Євреї: дороги та бездоріжжя», де автор зворушливо описує їх життя в Західній Європі та Америці після Першої світової війни ? Зазначу момент: ми зараз живемо в такі часи, що мені було тяжко читати про країну, яку ми всі щиро не любимо, хоч описані події відбувались більше, ніж 100 років назад… Загалом, було пізнавально, але я розумію, що це таки не мій жанр ?

Хороший роман про сліпе захоплення лідерами і жертовність народу. Не дивно, що твори цього автора були заборонені в Німеччині з приходом до влади нацистів. Сам Йозеф Рот - австрійський письменник та журналіст єврейського походження, що народився й виріс на Галичині. Його доля цікава та трагічна, як і його твори. Фіалка - його квітка, Париж - його столиця, французи - його народ... "Хай живе імператор!" - лунало звідусіль навіть тоді, як Бонапарт зрікся престолу після трагічної поразки під Ватерлоо. І один із голосів, що славили імператора, належав Анжеліні П'єтрі. Вона дарує своє тіло іншим чоловікам, але її серце незмінно належить імператору Наполеону. Але яке діло йому, великому, до почуттів малої пралі? Тоді як всі при дворі знають про його любовні втіхи (такі ж швидкі, недбалі і нетерплячі, як він сам) з герцогинями, придворними дамами і служницями. Анжеліна пере його одяг, мастить крейдою білосніжні штани, витирає його мокрі сліди у ванній і їй того достатньо. А що ще вона може віддати? Життя сина чи своє власне? Що ще в неї є? Трагічні ноти "Марсельєзи" допоможуть зрозуміти, чим ця пісня така дорога французам.

Наші люди всюди. Автор, один з найвизначніших німецькомовних письменників, народився у Бродах (Галичина). Прожив важке життя, еміграцію, духовний біль який у повній мірі відбився у його творах. Історичний твір "100 днів" про шалену любов у двох проявах - до Батьківщини та до людини. Любов жертовну, всепоглинаючу, фанатичну. Дві сюжетні лінії зображають нам останній перід влади Наполеона І аж до поразки при Ватерлоо та трагедію життя служниці Анжеліни, якій достатньо було просто подивитися у дзеркало у яке дивився імператор та витирати його мокрі сліди на підлозі ванної кімнати, щоб почуватися щасливою. На які жертви повинні іти великі та маленькі люди заради своїх переконань та ідеалів? Роман наштовхує на довгі роздуми та вражає щирістю емоцій. "Левіафан" - один з останніх творів, що побачив світ після смерті автора. У ньому ми опиняємось на вулицях провінційного містечка Прогроди, де все своє життя рудий єврей Нісен Піченик торгує коралями, потай мріючи колись побачити море. ..."Адже коралі - найшляхетніші рослини підводного океанського світу, троянди примхливої морської богині, не менш багаті на форми та барви, ніж настрої самої цієї богині". Та одного дня в містечку з'являється новий торговець коралів, які манять селян яскравістю та дешевизною. Секрет у тому,що зроблені вони з целулоїду. "Які горять синім полум'ям, наче вогні навколо пекла". Істина проста - один крок може перевернути життя з ніг на голову та привести врешті до омріяного миру на дні, поряд з Левіафаном... Знайомство з автором пройшло навіть дуже успішно. Занесла у читацькі плани ще два твори.