Це справжня знахідка для поціновувачів українського горору. Книга починається з оповідання «Spielühr», яке одразу створює потрібний настрій — такий собі холодок по спині, коли відчуваєш, що за звичайними речами ховається щось дуже тривожне. Особливо мені сподобалися «Поганий пес», «Обіцянка» та «Пекельний кіт». Кожне з них по-своєму лякає, але «Пекельний кіт» — це взагалі окремий рівень жаху. Мене реально знудило від описів, а страх і огиду я відчула фізично. Автор так детально і реалістично прописує атмосферу, що ти буквально проживаєш цей кошмар разом із героями. Це було круто — страшно, але водночас неймовірно якісно! Ще один величезний плюс книги — чорно-білі ілюстрації, які супроводжують кожне оповідання. Вони створюють ту саму похмуру, гнітючу атмосферу, яка ідеально підсилює ефект від прочитаного. Я ловила себе на думці, що навіть просто розглядати ці малюнки — вже моторошне задоволення. Для мене ця збірка — це справді сильна збірка хорорних оповідань, де страх не просто в сюжетах, а у відчуттях, що залишаються після прочитання.

Крута книжка, неочікувано сподобалось, хочу прочитати більше творів автора. Цікава структура оповідань, цікаві образи й сюжети. Окреме вау оформлення книги - від рельєфу палітурки до кожної ілюстрації, просто знімаю капелюха наскільки це гарно. Однозначно рекомендую

Якщо вам імпонує горор і містика, якщо ви любите короткі історії, які містять закінчену змістовну розповідь, вам необхідно читати цього автора. Це моя друга книга, і хоч я розумію, що послідовність читання у мене зворотня, на якості це не позначається. Ось хіба що обкладинки. Та і вони, на моє щастя, лише покращувалися. Як і професійна майстерність автора. Про що? До збірки увійшли 13 оповідань. Головні герої в них різні: ангели, привиди, люди, гарні та не дуже, дерева, пекельні істоти. Але кожне оповідання має свою тему, ідею, особливість. Слова підібрані доречно, немає зайвої води, лише суть. "Передчуття не схибило. Тривога – це найменше, що вона зараз відчувала. Страх, що переростав у жах. Наростаючий, усепоглинний жах хробаком прокрався у її свідомість. І найгіршим було не те, що весь малюнок виконаний кров’ю. Найгірше – це перекреслений напис давньоарамейською мовою. З її ім’ям." Мені сподобалася мова автора, використані ним художні засоби, це дійсно були твори красного письменства, а не просте викладення подій, яке, на жаль, часто зустрічаєш у сучасних творах. І так, мені сподобалося. Чудово, що наша сучасна література представлена багатьма жанрами. То ж - сміливо пропоную прочитати твори Ігоря Антонюка.

Збірка з тринадцяти коротких історій, в яких переплітаються містика, горор, соціальна драма, антиутопічна реальність, біблійні мотиви. Емоційні глибокі історії, які проникають у свідомість і змушують міркувати над питаннями, які зазвичай вибираємо ігнорувати. В невеличких оповіданнях автор вдало концентрує темряву, напругу, біль, спустошення, передає почуття та прагнення персонажів. В збірці розкрито багато соціально важливих тем: алкогольна залежність, психологічні травми, фізичне насилля в сім'ї, самогубство, страх і прийняття втрати. Читаючи деякі оповідання я неодноразово задумувалася, що все-таки страшніше: кровожерливі монстри, керовані невідомими надприродними силами чи безжальна реальність, в якій найстрахітливіші створіння носять обличчя людей і ходять непомітно серед нас. Таким прикладом є оповідання «Крики», яке хоча і задумувалося як містичне (про це розповів сам автор на обговоренні), я не могла сприймати інакше як історію про вбивцю-психопата, монстра, який сховався у свідомості людини. «Гончаки з пекла» — лагідне нагадування, що варто зважувати наслідки прийнятих рішень, адже спокута неминуча і покарання за кожен злочин досягне винуватця. «Гра з чужим життям — це теж наркотик». «До мами» — найболючіше оповідання збірки. Пронизує до кісток від усвідомлення, що подібна історія цілком реальна. Про доведення до межі, коли крок у безодню стає єдиним шляхом вивільнення з щоденного пекла. «Чуже співчуття не загоює рани. Вони все одно кровоточать і болять». «Шепіт сосен» — про мої улюблені Карпати. Не варто зневажати природу, винищувати прадавні ліси з могутніми деревами заради власне благо, адже кара може прийти зовсім неочікувано. Насичене, криваве, динамічне оповідання. «Дерева. Вбивці! Пи-ля-ти!» Першою я читала новішу збірку автора «Монетку підкине кожен» і в ній відчувається професійний ріст авторв, і хоча «Шепіт сосен» для мене дещо слабша, кожне з оповідань сподобалося.

13 коротких оповідань. Дуже гарно написано та легко читається. Містично та іноді було дуже страшно, може тому що вночі читаю, моторошно, але зупинятися не хотілося. Життєві історії про життя людей та привидів, анлегів, їх бажання, почуття, смерть, вибір. Мені сподобалися всі, але деякі прям за саме серце торкнулися "Бажання", "Вежа самогубців", "До мами".

Вдруге читаю книгу оповідань Ігоря Антонюка і захоплююся стилем написання, звичайно не все сподобалося, але пише він дуже круто, читаєються легко та з задоволенням. Кожне оповідання просто до мурашок. Оповідання моторошні, містичні, сумні, з біблійними елементами, про війну... Найбільше мене вразили: Spielühr, Поганий пес, Сезон полювання, Пекельний кіт, Чужинець, Монети і Останній. Практично кожен робить вибір або приймає рішення, але навіть рішення в сторону добра, може обернутися в страшну трагедію. "Хороші люди як браковані монети - рідкісні та дорогі." "Людина – улюблене створіння Бога, яке все робить для власного самознищення." "Ніщо так сильно не лякає людей, як невідомість. Невідомість - найбільший зі страхів, який неможливо побороти."

Я не являюсь поціновувачем збірок оповідань, тому що мені потрібно зануритись в сюжет, познайомитись та відчути персонажів, проникнутися історією. Оповідання цього дати не можуть, бо все швидко, не обʼємно і коротко… ⠀ ?Так думала я до знайомства зі збіркою оповідань «Монету підкине кожен». З кожним оповіданням вони ставали все цікавіше, жорсткіше, моторошніше. В кінці я вже просто не хотіла, щоб вони закінчувались. Тут були герої, які одразу ставали близькими, тут навіть траплялись життєві історії, якими б фантастичними вони не здавалися на перший погляд?‍♂️ ⠀ Кожне оповідання — це про вибір. Це про вибір героя в тій чи іншій ситуації: чи підібрати кота з вулиці?‍⬛, чи взяти потайки музичну скриньку мами, чи піти пʼяним на полювання і т.д. Збірка містить 11 оповідань, де перед героями виникають серйозні випробування, де їм потрібно буде зробити той самий вибір. Опис неймовірний, ти ніби переносишся в ті події та береш в цьому участь. Було моторошно та цікаво ? ⠀ Ваше подальше життя вирішує вибір, ну і звісно те, на який бік впаде монета підкинута вами? ⠀ Книгу сміливо рекомендую ? особливо до Хелловінських читань

Мені пощастило, що я читала цю книгу вдень) Вона так майстерно написана, що я б не здивувалася, якби ті жахіття мені наснилися. Для тих, хто любить горор, апокаліпсис та антиутопію - саме воно! Про що? Про неминучість долі. Годинник цокає, підкинута монетка падає тим чи іншим боком і наша підсвідомість грає з нами у жаскі ігри, але вибір треба робити. Хоча, якщо певні "дива" і можна пояснити психологією, то точно не усі. Усього в збірці 11 оповідань, написаних цікаво та майстерно. Вони різні за сюжетами та емоціями. Але кожне є джерелом можливого великого твору, бо тему морального вибору можна розкривати до нескінченності. Хоча і самі оповідання є самодостатніми. То ж вам буде чим поласкотати нерви та задіяти уяву. А ось оповідання про кота - це ще те випробування для нестійкої (а може і стійкої) нервової системи. Жах жахливий) У найкращих горорових традиціях. Хоча кожне з оповідань варте уваги. "Шмигонула блискавка, вдарив грім. З небес линув дощ. На пагорбі стояв чоловік, дивлячись, як гине світ Самотній стояв посеред безодні".