Одна з найкращих історій, що я прочитала. Скільки я плакала над нею, переживала все в собі, скільки насилля. І скільки віри! І скільки любові. І надії, що все буде добре. Ніколи не зрозумію людей, які б'ють своїх дітей, своїх коханих. Не зрозумію.

Це книга про те, як минуле може прорости у сьогодення, навіть там, де здавалося, воно вже зітліло. Рінґланд пише з надзвичайною чутливістю. Її мова — як тихий вітер. Оповідь перетинається образами: сад — місце, яке дихає; квітки, що цвітуть і гинуть; жінки, які зламались, але не зникли. Також важливий ритм: моменти тиші, довгі спогади, миттєвості насолоди від природи і миттєвості страху чи болю. Авторка не поспішає, і це дає читачеві простір для переживання: щоб відчути, щоб задуматись. Після прочитання залишається два відчуття одночасно: болю і ніжності. Болю — від того, що травма може зробити з людиною. Ніжності — від проведеного часу в саду, від квітів, від тих моментів, коли героїня зустрічає людей або рослини.

Неймовірно гарна книга, початок кожного розділу оформлений гарними квітами та цитатами, цікава історія❤️ рекомендую до прочитання 😍

«Втрачені квіти Еліс Гарт» Голлі Рінґланд — це справжня перлина, яка залишає глибокий слід у душі. Цей роман — не просто історія про дівчину, яка шукає своє місце у світі, це ціле полотно, зіткане з темних ниток болю та яскравих кольорів надії, любові та відродження.

Історія знайомить нас з Еліс — дитиною, що зростає між ніжністю матері й жорстокістю батька. Після сімейної трагедії її забирає бабуся, і на квітковій фермі Торнфілд Еліс вчиться жити з болем. З роками вона переймає жіночу традицію родини — мову квітів. Але зрада змушує її втекти до австралійської пустелі, де вона знаходить нове «я». Це зворушлива сага про сімейні таємниці, любов і самопізнання. Книга захопила мене повністю, хоча фінал дещо розчарував. Втім, я щиро рекомендую її до прочитання.

Ця книга - не просто історія, це шрам... такий красивий, болючий і для багатьох, на жаль, такий знайомий... "Втрачені квіти Еліс Гарт" увірвалася в моє серце, як буря, така, що ламає дерева, але і така ,що дає шанс вирости знову... 🥀Еліс Гарт зростає біля океану, в домі, де любов пахне страхом, посеред материних обіймів і батькового гніву... Після трагедії її життя змінюється: нове місце, бабуся, квіткова ферма і дім, у якому ховаються жінки з поламаними крилами, що розмовляють мовою квітів... 🥀Еліс шукає себе між тишею, травмами і людьми, які теж носять тріщини всередині...нове життя не дарує спокою, воно обростає таємницями минулого, які треба розгадати, щоб не повторити чужий біль, навіть коли він живе в тобі поколіннями... ...і Еліс біжить австралійською пустелею від брехні, образ, розбитого серця, наповнюючи кишені квітами, мову яких вона розуміє, здається краще, ніж мову людей... 🥀У книзі є багато тригерів: домашнє насильство, втрати, психотравми, батьки, які не стали безпекою...але ще тут багато сили, і такий важливий урок: що є любов'ю і що любов'ю не є... 🥀Видання прекрасне, мов гербарій болю і ніжності...Кожен розділ - квітка, кожна квітка - слово, яке часто важко сказати вголос: "Вертикодія розписна - сльози", "Річкова лілія - приховане кохання", "Австралійська акація - я раню, щоб зцілити"... 🥀Я полюбила чудову, багату мову авторки. Мені ця книга боліла, мене вона гріла, мене вона заспокоїла. Якщо Ви любите глибокі, емоційні, атмосферні романи, що залишаються в серці надовго, «Втрачені квіти Еліс Гарт» - це книга для Вас ❤️‍🩹

чарівна й болюча історія про дівчинку, яка змушена рости в тіні сімейного насильства й таємниць, і поступово вчиться говорити про себе та світ навколо. книга поєднує тему травми з темою жіночої солідарності, зосереджується на наслідках мовчання і на силі, яку дає знання свого коріння 🌸 Еліс зростає в ізольованій сільській місцевості з батьком-тираном і матір’ю, що живе в постійному страху [нагадало "Велику глушину" Крістін Генни]. після трагедії її забирає бабуся Джун — власниця ферми з вирощування квітів, яка приховує власні болючі історії. відтоді Еліс живе серед жінок, які теж мають шрами — і фізичні, і емоційні. поступово вона дізнається про свою родину, але що більше відкривається правди, то складніше їй будувати стосунки з іншими людьми. сюжет охоплює кілька десятиліть: від дитинства Еліс до дорослого життя, де вона робить власні помилки й повторює ті ж рольові моделі, що й її мати. авторка не романтизує травму, навпаки, показує, як досвід насильства впливає на вибір партнерів, сприйняття себе, здатність довіряти 💔 одна з важливих тем — це переривання кола насильства. роман підводить до того, що зцілення можливе, але не через забуття, а через чесність і прийняття. ще одна сюжетна лінія - це мова квітів. кожен розділ має свою рослину, яка символічно відображає стан героїні. іноді це виглядає трохи декоративно, але в цілому ця метафорика підтримує загальний настрій книги. флористика тут не просто фон, а спосіб говорити про емоції, які Еліс довго не може озвучити. важливу роль у романі відіграють жіночі спільноти. ферма бабусі — майже притулок для жінок, які втекли з небезпечних стосунків авторка показує, як підтримка інших жінок може стати порятунком, але не завжди, адже іноді допомога теж може бути нав’язливою або некоректною. щодо мови роману, то вона доволі поетична, але не переобтяжена. австралійські ландшафти відіграють майже окрему роль — тут і море, і пустеля, і пекуча спека континенту. часом текст здавався мені трохи розтягнутим, особливо в середині книги, але загалом темп відповідає історії, адже це не драма з швидким розвитком, а повільне розгортання болю і відновлення. мені особисто книга сподобалася, та й екранізація доповнила загальне враження 🎬 як не дивно, коли я читала цю книгу, згадувала і нещодавно прочитану "Шлях ріки", і "Велику глушину" Крістін Генни, і "Там, де співають раки" Делії Овенс, адже у всіх них є тема міжпоколіннєвої травми, наслідків аб’юзу, жіночого досвіду і самозцілення. і в усіх книгах сильні героїні, природа як фон і терапія, таємниці. тож сміливо можна братися за цю книгу, якщо вищезгадані твори вам зайшли. до того ж тут абсолютно неймовірне оформлення, респект видавництву за таку гарну подачу історії ❤️

Еліс разом з батьками живе у будинку з прекрасним садом на узбережжі океану. Мама навчає доньку вдома, доглядає сад. Батько працює і коли в доброму настрої, то чудова людина, проте цей настрій швидко змінюється і тоді начувайся. Одного дня стається жахлива трагедія, після якої Еліс винитиме себе все життя. Дівчинка переїжджає у Торнфілд - квіткову ферму, якою керує її бабуся Джун. Там вона зустрічає зломлених жінок, які отримали прихисток і роботу. Еліс оточена турботою, але сімейні таємниці, які так ревно оберігає бабуся, не дають їй спокою. Ця книга про кохання, залежність, токсичні стосунки, помилки, травми, зцілення, підтримку, дружбу, надію. Авторка піднімає тему насилля та його замовчування. Як мені було шкода маленьку Еліс, хотілося її обійняти. Я була зла на її маму, бабусю, але згодом зрозуміла, що вони теж були зломлені. Рекомендую любителям родинних саг, вам точно сподобається ця історія. А ще можна переглянути міні-серіал, знято дуже близько до сюжету книжки.