Перше, що слід відмітити - книга має неймовірно прекрасне квіткове оформлення. На цю історію в мене були великі очікування, давно хотіла її прочитати. Це була одна з моїх найбільших бажанок минулого року. І не було навіть сумнівів, що може не зайти. Але на жаль, книга виявилася не зовсім моєю. У минулому місяці я її почала читати, прочитала десь 1/4, відклала. Важко вона йшла, описи місцями дуже втомлювали і не спонукали читати далі. Хотіла кинути. Але в цьому місяці вирішила все ж дочитати. Мені сподобалося, що була присутня «квіткова» тема, квіти тут важливі символи, де кожна з них має своє значення. Лікують, заспокоюють, розуміють.. Також тут є таємниці родини, травми дитинства, насильство в сім'ї, токсичне кохання, спільнота жінок які підтримують. В цілому історія не погана, теми важливі, але вона прошла повз мене.. Знаю, що багатьом вона сподобалася, можливо, просто не в той час і настрій потрапила, і таке буває..

Дуже складно читати книгу, в якій настільки дратує головна героїня

Ця книга неначе букет із різних квітів. І кожна квітка це окрема глава книги і кожна квітка щось означає. І тільки прочитавши всю книгу, можна зрозуміти що ж означає цей букет. Кожна глава має свою назву мовою квітів, кожна квітка має свою історію. Маленька Еліс залишилася сама без родини після жахливої трагедії і хоча її родина не була щасливою, але маму вона дуже любила, любила море і свого песика Тобі, а ще книжки, вона закохується в казки після того, як випадково потрапляє в бібліотеку. Вона любила поратися в садку з мамою, святкувати з нею день народження, пекти святкове печиво. Її забирає до себе бабуся яку вона вперше бачить і так вона опиняється на квітковій фермі, де квіти вирощують Квіти. Жінки-Квіти що опинилися в скрутному становищі і через турботу за квітковою фермою знаходяться спокій і прихисток. Так Еліс по трохи збирає історії про свою родину, про те як кожна з жінок в її сім'ї знаходить кохання що розбиває її серце і залишає на самоті. Та Еліс не хоче миритися з такою долею і бере своє щастя та життя у свої руки та як складеться її життя можна прочитавши цю книгу. Це напевно одна найгарніших книг що я тримала в руках, кожна сторінка прикрашена малюнками квіток, кожна квітка просто чудова, книгу хочеться читати і розглядати, дізнаватися історію Еліс, історію кожної Квітки і навчатися мови квітів. Адже кожна квітка має значення.

? "Втрачені квіти Еліс Гарт" Голлі Рінґлагд – книга, котра поцупила моє серденько! Читаєш і наче гортаєш гербарій. Бо кожен розділ починається із таємного значення і опису рослин, серед яких: фланелева квітка вкрита пушинками, чорна вогняна орхідея із малиновими прожилками на блідих пелюстках, вертикордія розписна із рожевими чашкоподібними квітами? Тут багато природи Австралії, зокрема пустельної, димки фіолетових заходів сонця, кружляння метеликів-монархів, сволоків піщаних дюн. ❤️‍?Уже присвята вражає: ? "Жінкам, які сумніваються в цінності й силі своєї історії. Моїй мамі, яка віддала все, щоб внести квіти в моє життя. А також ця книга присвячується Сему, без якого мрія всього мого так і лишилася б ненаписаною". ?Історія розгортається на тлі обважнілих від квіту бугенвілій, потужних повеней, морських глибин. Маленька Еліс живе у сім'ї, де має місце насилля. Батько Клем Гарт, відомий у місті як молодий успішний фермер, знущається над дружиною Аґнес і крихіткою Еліс. Їх дім стає оповитий болем, страхом, тривогами. Одначе дівчинка заходить у майстерню батька, де на дозвіллі він різьбить скульптури людей, ненавмисно перевертає гасову лампу і спалахує пожежа. Вижити вдається лише їй і новонародженому братику. Ця подія ділить життя Еліс навпіл: мов блискавка, котра поцілює у стовбур дерева? ?Її опікункою стає бабуся Джун, зап'ястя якої видзвонюють срібними браслетами. Жінка привозить онуку у свій дім, до квіткової ферми у Торнфілді. Тут працюють особливі жінки, котрих називають Квітками. Кожна з них приїхала сюди, мов у шатро, аби втекти від чогось. Аби загубитись серед кущів агави, оливкового листя евкаліптових дерев, медового сюркотіння коників-стрибунців✨️ Бо ж всім потрібне своє, рідне: з ароматом млинців під кленовим сиропом, обіймів, скособочених вух улюбленого собаки: ?"Кожному потрібне своє місце і хтось, за кого можна було б триматися, – сказала їй Джун у першу ніч у Торнфілді", – такі промовисті слова з діалогу Джун та Еліс. ?В цій місцині у серці дівчини проростає квітка кохання до Оґґі – хлопця, будинок котрого тоне у трояндових заростях. Він мріє поїхати з Еліс у Болгарію, показати їй тамтешні морські пейзажі, видовищні видолинки, посмакувати "Шопський" салат у дідуся і бабусі. Втім, Джун хоче вберегти онуку всіма силами: залишити на фермі. ?Еліс втікає від тиску в пустелю: перемальовує автівку у м'ятний, обклеює метеликами-монархами, знаходить друга з весело метляючим хвостом Попа. ?"На подив, у пустелі було щось, що приносило величезне полегшення, це була майже медична допомога. Вогняний колір землі, відчуття в руках, коли набираєш жменю цього ґрунту, м'якого, як пудра. Мелодійні пісні птахів. Світло на початку та наприкінці дня. Теплий вітер, сріблясто-зелений із блакиттю колір евкаліптового листя, безкрає, затягнуте хмарами небо й, головне, дикі квіти, що ростуть у руслі річки серед коріння та каміння. Вона почала збирати їх і спресовувати для засушування, і не могла до кінця зізнатись собі в тому, що найбільше її втішало те, що ці квіти були їй знайомі". ?А далі їй прийдеться віч-на-віч зіштовхнутися із привидами минулого, вкотре втекти від насилля, перетворити свій тихий голос у гучний: ?" – Довіряй собі. Довіряй своїй історії. Усе, що ти можеш зробити, – це чесно її розповідати".

Одна з найкращих історій, що я прочитала. Скільки я плакала над нею, переживала все в собі, скільки насилля. І скільки віри! І скільки любові. І надії, що все буде добре. Ніколи не зрозумію людей, які б'ють своїх дітей, своїх коханих. Не зрозумію.

Це книга про те, як минуле може прорости у сьогодення, навіть там, де здавалося, воно вже зітліло. Рінґланд пише з надзвичайною чутливістю. Її мова — як тихий вітер. Оповідь перетинається образами: сад — місце, яке дихає; квітки, що цвітуть і гинуть; жінки, які зламались, але не зникли. Також важливий ритм: моменти тиші, довгі спогади, миттєвості насолоди від природи і миттєвості страху чи болю. Авторка не поспішає, і це дає читачеві простір для переживання: щоб відчути, щоб задуматись. Після прочитання залишається два відчуття одночасно: болю і ніжності. Болю — від того, що травма може зробити з людиною. Ніжності — від проведеного часу в саду, від квітів, від тих моментів, коли героїня зустрічає людей або рослини.

Неймовірно гарна книга, початок кожного розділу оформлений гарними квітами та цитатами, цікава історія❤️ рекомендую до прочитання ?

«Втрачені квіти Еліс Гарт» Голлі Рінґланд — це справжня перлина, яка залишає глибокий слід у душі. Цей роман — не просто історія про дівчину, яка шукає своє місце у світі, це ціле полотно, зіткане з темних ниток болю та яскравих кольорів надії, любові та відродження.