Одна з найкращих історій, що я прочитала.
Скільки я плакала над нею, переживала все в собі, скільки насилля. І скільки віри! І скільки любові.
І надії, що все буде добре.
Ніколи не зрозумію людей, які б'ють своїх дітей, своїх коханих. Не зрозумію.
Анонім
Це книга про те, як минуле може прорости у сьогодення, навіть там, де здавалося, воно вже зітліло. Рінґланд пише з надзвичайною чутливістю. Її мова — як тихий вітер. Оповідь перетинається образами: сад — місце, яке дихає; квітки, що цвітуть і гинуть; жінки, які зламались, але не зникли. Також важливий ритм: моменти тиші, довгі спогади, миттєвості насолоди від природи і миттєвості страху чи болю. Авторка не поспішає, і це дає читачеві простір для переживання: щоб відчути, щоб задуматись. Після прочитання залишається два відчуття одночасно: болю і ніжності. Болю — від того, що травма може зробити з людиною. Ніжності — від проведеного часу в саду, від квітів, від тих моментів, коли героїня зустрічає людей або рослини.
Анонім
Неймовірно гарна книга, початок кожного розділу оформлений гарними квітами та цитатами, цікава історія❤️ рекомендую до прочитання 😍
Анонім
Котолог
