Мені трапилася певна кількість схвальних відгуків на книгу перш ніж вона сама опинилася в моїх руках… І добре що я купила лише першу частину. Не те щоб книга погана або складно читалася, але у мене вона не викликала ніяких яскравих емоцій - просто виявилася для мене нецікавою. Якось не захопило, не відгукнулося і далі 130 сторінки читання не склалось

Продовження пригод Вероніки Мак-Кріді, якій, нагадаю, майже дев'яносто років. Зараз із нею в заможному маєтку живе дев'ятирічна Дейзі, яка лікується він онкозахворювання, проте, ця дівчинка - "вічний двигун". Цього разу Вероніка знову зустрінеться з пінгвінами, але вже з новозеландськими. Так-так, виявляється, там теж живуть пінгвіни, а я й не знала... І мала Дейзі теж поїде, щоб взяти участь в дитячій передачі і побачити пінгвінів. У цій книжці Вероніка нарешті дізнається, що ж трапилося з її сином і зблизиться з онуком Патріком. Авторка порушує надважливу тему - збереження природи. А ще тут про те, як людям потрібні люди, яке важливе місце займає сім'я в житті кожного. І що ніколи не пізно жити на повну.

Ця книга — тепла, мов м’який плед, і свіжа, як антарктичний вітер. Тут є все: краса дикої природи, таємниці минулого, другий шанс на щастя і море (чи радше океан) пінгвінів. Авторка майстерно переплітає ліричні описи з глибокими роздумами про життя та людей. Атмосфера настільки затишна, що після прочитання хочеться загорнутися у ковдру і повірити, що навіть найзмерзліші серця можуть відтанути.

Неймовірно комфортна дилогія❤️‍? Читалась із великим задоволенням) А ще якщо читати взимку, вкритись пледом, попивати чай або каву...

це було погано. наївна історія про наївні поїздки туди, де все здається легко, коли гортаєш інстаграм чи дивишся в екрані телевізора. Дуже погано, взагалі не сподобалось, видання дуже красиве

Коли описують головну героїню саме так: "... вісімдесятишестилітня мадам, уїдлива, як японський хрін, і вперта, як високогірний козел", - то книга нудною точно не буде. Отож це дійсно цікава історія, у котрій є дві сюжетні лінії: сьогодення, де Вероніка вже бабуся, і роки періоду Другої світової, коли Вероніка ще підлітка. Давнє минуле жінки дає можливість зрозуміти її 86-літню, розкриває те, як формувались життєві погляди героїні, зокрема часто упереджене ставлення до людей. Для себе з книги винесла таку мораль: людина здатна до позитивного внутрішнього зростання у будь-якому віці, а також підтримка близьких нікому ще не завадила. Отже, історія сподобалась, читатиму продовження "Пінгвіни кличуть".

Здавалось нічого особливого, а книга запамʼяталася.

Оповідь дуже багатогранна і різноманітно емоційна. Бо шлях від щасливого дитяти до холодної старої буркотуни не пелюстками квітів устелений. І для ментального "одужання" героїні знадобились... пінгвіни+пінгвін))