З плюсів - спочатку був дуже цікавий фундамент історії. Мати, занадто занурена в ляльково-маріонеточний світ; її страх згадувати смерть (забороняла дітям заводити навіть рибок, бо ті помруть і діти будуть жахливо травмовані); її спроби розв'язувати досить серйозні бесіди, вдягаючи на руку лільку й пискляво відповідаючи. До того ж набожна християнка, якій було ок норм створити різдвяну композицію з опудал (відповідно, мертвих) білок. Її донька Луїза (головна героїня), яка засуджує маніпуляції матері і при цьому сама чудово навчилася маніпулювати власною донькою. Її, м'яко кажучи, напружені стосунки з братом Марком. Надалі - своєрідна сповідь цього брата, його цікавий погляд на лялькарство і його архетипи, історія його антивоєнної боротьби після 11 вересня й історія, коли він і його колеги бадьоро рушили до божевілля. Є тонкі неочевидні моменти: наприклад, згадується, що «важка дитина» Марк, коли вимагав від батьків грошей, аж пробив стіну в їх кімнату - мені це здається натяком на спробу «пробити» оту глуху емоційну стіну матері. З мінусів - на оцьому багатому фундаменті був побудований досить слабкий жахастик. Мотиви «головного зла» (не буду спойлерити) ну якби почасти зрозумілі, але змішані з «архетипами» до стану нелогічної каші. Загалом, як мене, саме містика цю історію спростила та здешевила, бо врешті-решт моральні й емоційні глибини перетворилися на біготню в стилі «Дуже страшного кіно». Загалом «екшена» в книзі ну дуже багато, і він ну дуже втомлює. Десь з половини книги 2/3 тексту - це побігла, ухилися, хотіла встигнути забігти за двері, не встигла забігти за двері, отримала по маківці, вирвалася, побігла, прибігла, жбурнула - і так 5-6 розворотів поспіль. Справа смаку, звісно, але, як на мене - емоційно це взагалі не чіпляло, лише дратувало. Скажімо так... На шкалі «мене зачепило» розповідь Марка про те, як вони влаштували дітям виставу про жертв Афганістану - це 10/10. Біготня від злих ляльок в стилі Бені Гіла - 1/10. На жаль, біготні від злих ляльок було більше.

Уявіть дуже поганий фільм жахів. Ось ця книжка це щось приблизно таке ж. Сюжет може і непоганий, але те, як воно написане, це окрема історія. Дуже прісно, нудно і нецікаво. Читала цього автора «Посібник зі знищення вампірів» і дуже сподобалось, тому чекала чогось хорошого і від цієї книги, але, на жаль, ні.

Я як велика прихильниця слешерів не могла пройти повз книги, яка розповідає про виживших дівчат з відомих нам франшиз слешерів. Книга в жанрі трилер і це дійсно трилер, він тримає в напрузі і змушує сумніватись в усьому що відбувається. Ми маємо оповідача, з явними психічними проблемами і довіряти її оповіданню дуже важко. Ти як і головна героїня починаєш розуміти що довіряти не можна ні кому, навіть собі. Читається легко і дуже захоплююче, наприкінці ти починаєш розуміти що до чого і хто вбивця, але тебе цікавить лише одне... Хто на цей раз стане останньою дівчиною? Можливо на мене так вплинула моя любов до слешерів і ностальгія по цьому жанру в кіно, що ця книга відправляється в список найкращого прочитаного за рік???

Ох, я прямо кайфонула від цієї історії, в мене стався з нею метч і вайбом вона мені нагадала раннього Кінга ❤️‍? Якщо і були якісь сюжетні неточності чи провисання, я готова їх на цей раз пробачити ? В цій історії прекрасно все, це класичний haunted house наскільки він може бути. Єдине, що герої історії робили взагалі усе що тільки можливо, окрім власне продажу будинку ? У ГГ помирають батьки, і після їх смерті їй доводиться вирішувати питання поділу спадку зі своїм братом. Тільки спадок не зовсім звичайний - за життя матір ГГ захоплювалася ляльками і черевомовленням. ?Тож будинок набитий найрізноманітнішими ляльками, від кріпових до милих. Та звісно ж за традицією кріпових ляльок, вони мають оживати і зводити усіх з розуму. Тут вам і телевізор, який вмикається сам по собі, і дивні звуки на горищі, і ляльки, які самі собою переміщаються по будинку - короче, однозначний топ Книга своїм вайбом нагадала "Дуже страшне кіно", тож можете сміливо обирати її, якщо хочеться комедії і жахів водночас ?

Я очікувала значно більшого від цієї книги. Вона не була відверто поганою, місцями справді моторошна й дуже кінематографічна, я легко уявляла всі сцени. Але водночас місцями вона здавалася капець якою нелогічною, неправдоподібною і навіть банальною. Мені ця книга нагадала якусь із серій Гравіті Фолз, але в поганому сенсі. У мультфільмі така простота й абсурдність сприймаються нормально, бо це дитячо-підлітковий формат, а от у книзі це виглядало просто дешево і поверхнево.

Від "завершую знайомство з автором" до "а це було варте уваги". Якось так можна підсумувати мої враження від книжки. Я читала багато хороших відгуків на неї тому була в передчутті суміші Відчайдушних домогосподарок, Степфордських дружин і Щоденників вампіра, але перші сто сторінок я думала, що очікування зіграли зі мною злий жарт, бо мені було нудно ? Виявляється, мені не дуже подобається ось цей вайб 80-х і 90-х років. Хоча треба віддати належне автору, атмосфера життя маленького містечка зі своїми порядками та ідеальними родинами, в яких чоловік це цар і бог, а дружина не повинна мати власної думки і з розваг у неї тільки зустріч книжкового клубу раз у місяць - передана просто ідеально. От було відчуття, що я теж живу десь там поряд з ними. Щодо теми вампірів, то не чекайте братів Сальваторе чи Каленів, тут вампір дуже такий, я б сказала, другорядний персонаж. Це історія більш про те, що за ідеальним фасадом сімей ховається нерозуміння та нехтування почуттями одне одного, а дружба часто працює тільки якщо не порушує спокійне життя. Проте, мені сподобалось як автор вписав містику в історію. Було декілька дійсно моторошних моментів, а пару разів від огиди хотілося закрити книжку і піти руки помити. Фінал витягнув нецікавий початок. Може жінки і були слабкою статтю у ті часи, але об'єднавшись змогли  і "гори звернути" і повернути собі контроль над власним життям і ще дещо... Інколи справжній жах ховається не на горищі, а у байдужості близьких людей.

Грейді Гендрікс як завжди на висоті! Чудовий приклад класичного слешера, просочений гумором та іронією. Для фанатів жанру - читати обов'язково!

Який хороший задум і яке погане виконання (: Після "Посібника зі знищення вампірів від Південного книжкового клубу" в мене були завищені очікування до "Групи підтримки" і вони не справдилися. Книга розповідає про ком'юніті "останніх" дівчат - це жінки, які колись потрапили в справжній кошмар з різаниною і вбивствами, але їм вдалось вижити, декому - навіть прикінчити вбивцю. Ось уже понад 10 років вони відвідують групову психотерапію для пропрацювання своїх травм. Взагалі не випадковість (тут сарказм), що вони всі живуть в Лос Анджелесі. Бо ж концентрація серійних убивць в США такааааа велика, що ці дівчата можуть формувати цілі ком'юніті в одному місті. Комусь з них вдасться жити далі, а хтось сходить з розуму, як наша ГГ, в якої розвинулась параноя на фоні пережитого. Одного дня одна з учасниць групи підтримки не приходить на чергову сесію. І дехто починає підозрювати найгірше - що вбивця повернувся за нею. Виявляється, що так і є. Після цього більш менш адекватна частина книги закінчується і починається справжня дурка. По суті ця книжка - це слешер. Оскільки ГГ психологічно нестабільна, зрозуміти її важко, а співчувати їй ще важче. Книга не фокусується на її розладах, тож ГГ просто дуже дратує своєю тупістю, звинуваченнями всіх і всього навколо. В неї криза довіри і параноя, однак єдине, в чому точно впевнена ГГ - що хтось хоче вбити усіх останніх дівчат (навіщо?). Як вишенька на торті, вона всюди носиться зі своєю рослиною у вазоні, бо довіряє лише їй.