Це сімейна драма по-перше, а вже потім горор і все таке, якщо одразу це розуміти, то книга має сподобатись)

Ну це ж "Відчайдушні домогосподарки". Весело, моторошно, огидно. Подобається😁

«Як продати будинок з привидами» 🟣будинок із привидами 🟣поєднання горору і гумору 🟣«жінка проти темних сил» 🟣родинні секрети 🟣ляльки/ маріонетки 🟣конфлікт між братом сестрою 🟣моторошна атмосфера 🟣розкриття травматичного минулого з перших сторінок книга затягує дивною, липкою, злегка абсурдною атмосферою. автор показує нам занедбаний батьківський будинок, повний ляльок і маріонеток. дуже стрьомне явище😱 у центрі сюжету сестра і брат, які щиро недолюблюють одне одного, які після загибелі батьків змушені повернутися до старого сімейного будинку, наповненого моторошною колекцією маріонеток. їм потрібно підготувати дім до продажу, але є одна проблемка. дім зовсім не хоче продаватися..😐 Луїза та Марк змушені зіштовхнутися з давніми сімейними таємницями та травмами, які вони намагалися забути. вони дізнаються про існування маріонетки, яка має зловісний вплив на всіх, хто з нею стикається. за традицією кріпових ляльок, вони оживають і зводять усіх з розуму. тут і телевізор, який вмикається сам по собі, і дивні звуки на горищі, і ляльки, які самі переміщаються по будинку. мене особливо добила композиція різдвяної сцени - вертепу, але замість традиційних фігурок людей тут білки.🥲 книга тримає напругу і створює атмосферу справді дуже моторошного дому, але для мене чогось не вистачило до повного «вау-ефекту» 8/10⭐️

зізнаюсь, вже з першої сторінки мене зачепило - і не тільки моторошною атмосферою, а тим, як майстерно автор розкручує звичайну сімейну історію до хаотичного horror domesticus. проте справжня динаміка для мене почалася лише після двохсотої сторінки, і саме тоді я зрозуміла, що не ляжу спати, поки не дочитаю. сюжет, здавалося б, знайомий: смерть батьків, стара оселя, двоє дорослих дітей, які не можуть поділити минуле й спадок. і, звісно, - маріонетки. тема "проклятих іграшок" не нова і, чесно, тут автор не винайшов велосипед, але менше з тим - читалося легко. сподобалося, що і Луїза, і Марк в своєму давньому конфлікті брата й сестри доволі живі, не ідеальні, кожен свого часу наробив помилок, але при цьому бачить лише вади одне одного і носить старі образи протягом всього життя. словом, не картонні персонажі. за ними цікаво було спостерігати, але коли Марк так просто і швидко розповів сестрі про своє минуле з Лялькіним, я здивувалася. чомусь цей момент розкриття став для мене занадто легким, враховуючи, скільки років він носив в собі своїх демонів. проте я розумію, що це потрібно було для сюжету, тому це сталося саме так і саме тоді. 🪓 атмосфера - типово "гендріксівська" (якщо ви читали бодай одну книгу автора, ви розумієте, про що я): трохи божевільна, трохи гротескна, з міксом чорного гумору і подекуди шаленим фарсом. такий собі горор, у якому є якийсь дивний шарм. 👺 власне, як і в "Посібнику зі знищення вампірів", тут моїм улюбленим персонажем став саме антагоніст. Лялькін - не просто моторошна маріонетка, що оживає серед ночі (хоча й цього вистачило б, щоб викликати безсоння). він наче втілення дитячих травм, болю, любові, яку не помітили, і того, що залишилось непережитим. Гендрікс дуже розумно зробив із нього не "монстра з жахів", а його репліки спершу дуже дивні дивні, але поступово в них відчувається щось страшенно людське. і в якийсь момент ловиш себе на думці - він жахливий не тому, що лялька, а тому, що занадто добре відображає наші емоції - ревнощі, образи, бажання бути потрібним. у ньому є щось із старих плюшевих іграшок, які лежать десь на горищі: на них страшно дивитись, але ще страшніше викинути. бо це частина тебе. під кінець історії Лялькін уже не виглядає просто антагоністом. він стає символом того, що сімейні демони не зникають, якщо їх не назвати вголос. і в цьому, як не дивно, є навіть співчуття. 👻 якщо прибрати всю моторошну обгортку, це роман про – горе і його різні форми - заперечення, злість, провина (до речі, тут саме так названі розділи, і сюжетно вони ідеально підходять); – те, як важко розгрібати спадок - не лише речі, а й недомовленості, образи, якісь усталені думки, які живуть з нами роками і які ми боїмося змінити/відпустити чи прийняти; – складні родинні стосунки, коли ти не можеш просто “помиритися”, бо проблема глибша, ніж сварка; – пам’ять, що живе у предметах. 🧪 плюси: – класна сімейна динаміка: реалістичне, гостре, часом болюче спілкування братів/сестер; – тема горя, як на мене, показана непогано, плюс реакція на спадок доволі реалістична; – поєднання горору з іронією, часто було водночас моторошно і смішно; – ближче до фіналу книга реально тримає і не відпускає. 😱 мінуси: – перша половина книги доволі повільна, хоча немає відчуття "нудно, зараз кину"; – деякі сцени з ляльками настільки перебільшені, що баланс між страхом і абсурдом губиться (привіт, сім'я білок); – фінал дещо передбачуваний і трохи зім'ятий. 💎 в цілому добротна історія про страхи, пам’ять і родинні привиди (у прямому й переносному сенсі). якби я вміла роздавати зірочки, дала б 4 з 5 за ідею, емоційність і баланс між моторошним і людським. читати перед сном не обов’язково, але якщо все ж будете - ляльок краще прибрати з кімнати.

З плюсів - спочатку був дуже цікавий фундамент історії. Мати, занадто занурена в ляльково-маріонеточний світ; її страх згадувати смерть (забороняла дітям заводити навіть рибок, бо ті помруть і діти будуть жахливо травмовані); її спроби розв'язувати досить серйозні бесіди, вдягаючи на руку лільку й пискляво відповідаючи. До того ж набожна християнка, якій було ок норм створити різдвяну композицію з опудал (відповідно, мертвих) білок. Її донька Луїза (головна героїня), яка засуджує маніпуляції матері і при цьому сама чудово навчилася маніпулювати власною донькою. Її, м'яко кажучи, напружені стосунки з братом Марком. Надалі - своєрідна сповідь цього брата, його цікавий погляд на лялькарство і його архетипи, історія його антивоєнної боротьби після 11 вересня й історія, коли він і його колеги бадьоро рушили до божевілля. Є тонкі неочевидні моменти: наприклад, згадується, що «важка дитина» Марк, коли вимагав від батьків грошей, аж пробив стіну в їх кімнату - мені це здається натяком на спробу «пробити» оту глуху емоційну стіну матері. З мінусів - на оцьому багатому фундаменті був побудований досить слабкий жахастик. Мотиви «головного зла» (не буду спойлерити) ну якби почасти зрозумілі, але змішані з «архетипами» до стану нелогічної каші. Загалом, як мене, саме містика цю історію спростила та здешевила, бо врешті-решт моральні й емоційні глибини перетворилися на біготню в стилі «Дуже страшного кіно». Загалом «екшена» в книзі ну дуже багато, і він ну дуже втомлює. Десь з половини книги 2/3 тексту - це побігла, ухилися, хотіла встигнути забігти за двері, не встигла забігти за двері, отримала по маківці, вирвалася, побігла, прибігла, жбурнула - і так 5-6 розворотів поспіль. Справа смаку, звісно, але, як на мене - емоційно це взагалі не чіпляло, лише дратувало. Скажімо так... На шкалі «мене зачепило» розповідь Марка про те, як вони влаштували дітям виставу про жертв Афганістану - це 10/10. Біготня від злих ляльок в стилі Бені Гіла - 1/10. На жаль, біготні від злих ляльок було більше.

Уявіть дуже поганий фільм жахів. Ось ця книжка це щось приблизно таке ж. Сюжет може і непоганий, але те, як воно написане, це окрема історія. Дуже прісно, нудно і нецікаво. Читала цього автора «Посібник зі знищення вампірів» і дуже сподобалось, тому чекала чогось хорошого і від цієї книги, але, на жаль, ні.

Я як велика прихильниця слешерів не могла пройти повз книги, яка розповідає про виживших дівчат з відомих нам франшиз слешерів. Книга в жанрі трилер і це дійсно трилер, він тримає в напрузі і змушує сумніватись в усьому що відбувається. Ми маємо оповідача, з явними психічними проблемами і довіряти її оповіданню дуже важко. Ти як і головна героїня починаєш розуміти що довіряти не можна ні кому, навіть собі. Читається легко і дуже захоплююче, наприкінці ти починаєш розуміти що до чого і хто вбивця, але тебе цікавить лише одне... Хто на цей раз стане останньою дівчиною? Можливо на мене так вплинула моя любов до слешерів і ностальгія по цьому жанру в кіно, що ця книга відправляється в список найкращого прочитаного за рік???

Ох, я прямо кайфонула від цієї історії, в мене стався з нею метч і вайбом вона мені нагадала раннього Кінга ❤️‍? Якщо і були якісь сюжетні неточності чи провисання, я готова їх на цей раз пробачити ? В цій історії прекрасно все, це класичний haunted house наскільки він може бути. Єдине, що герої історії робили взагалі усе що тільки можливо, окрім власне продажу будинку ? У ГГ помирають батьки, і після їх смерті їй доводиться вирішувати питання поділу спадку зі своїм братом. Тільки спадок не зовсім звичайний - за життя матір ГГ захоплювалася ляльками і черевомовленням. ?Тож будинок набитий найрізноманітнішими ляльками, від кріпових до милих. Та звісно ж за традицією кріпових ляльок, вони мають оживати і зводити усіх з розуму. Тут вам і телевізор, який вмикається сам по собі, і дивні звуки на горищі, і ляльки, які самі собою переміщаються по будинку - короче, однозначний топ Книга своїм вайбом нагадала "Дуже страшне кіно", тож можете сміливо обирати її, якщо хочеться комедії і жахів водночас ?