Сортування:
1
Котолог+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
Котолог"Плавання до Сарантію" - це фентезі за мотивами історії Візантії, що вдало поєднує вигадку й історію. Ця книга схожа на гігантську строкату мозаїку. Безліч її барвистих, яскравих та навпаки тьмяних і похмурих шматочків разом утворюють величну картину Сарантію та частково суміжних земель. Більш чи менш значущі кубики цієї мозаїки розповідають про змагання за владу, змови й вбивства, війни і бажання чоловіків та жінок, придворні й політичні ігри, інтриги імперій та інтриги спалень, релігійні протистояння та язичницьку магію, а також осяйні міста, гавані, іподроми, кінні перегони й колісниці, імперську пошту, форуми, колонади, храми, палаци, таверни, борделі, криваві повстання, смертоносні пошесті, жорстокі ритуали… словом, про усю багатогранність й різноманітність світу. Іноді здавалось, що деякі частинки мозаїки не пасують до інших, не вписуються в загальну картину, але згодом знаходились дотичні до них, більше і більше, й разом вони утворювали окрему структуру у спільному для усіх величному полотні. В будові світу, його устрої, історії, віруваннях, побуті, традиціях, звичаях і навіть проблемах очевидні алюзії на Східну і Західну Римські імперії та їхніх сусідів. Уся схожість, звісно, умовна, має свої особливості й чіткі відмінності, проте заперечувати подібність Сарантійської й Батіарської імперій на їхні прототипи безглуздо, аналогія при читанні так і напрошується. Для прикладу, місто Родіас на далекому заході колись було центром величної імперії, та занепало разом із нею під натиском диких племен. Сарантій - Новий Родіас - став окрасою і центром нової імперії на східних теренах. Подібність простежується і в плані релігії, що є спільною для Сарантійської та утвореної на західних землях Батіарської імперій, проте з дуже конкретними й категоричними відмінностями щодо нюансів вірування, обрядів і навіть релігійних зображень. Є навіть окремі Західний і Східний патріархи, а священнослужителі, відповідно, називаються геладикійцями й правовірними. Головним героєм твору є талановийтий мозаїк із Варени з непростим характером і долею. "Кажуть, ти холерик із любов'ю до чорного гумору, не схильний до належного вияву поваги. А також, що ти майстер свого ремесла і завдяки цьому досягнув певного визнання і статків." Йому не бракує сміливості, честолюбства, спостережливості й кмітливості, котрі дуже сильно стануть у пригоді в небезпечній подорожі з Батіари до Сарантію, та й пізніше у самому Місті. Попри власне небажання покидати рідний край, мозаїст не міг відхилити запрошення імператора, котрому знадобився майстер, щоб оздобити новий Храм Джадової Святої Премудрості. "Сказати про когось, що він пливе в Сарантій, - означало, що його життя на порозі змін: готовий до раптової величі, слави, багатства або ж на грані остаточного й безповоротного падіння після зіткнення з чимось надто великим для нього." Плавання до Сарантію чекало нашого героя, як і багатьох інших, що траплялись на його шляху. Окрім головних подій і персоналій, у книзі приділяється багато уваги створенню повноцінного контексту розповіді та відповідної атмосфери: за допомогою фонових подій, другорядних персонажів, розлогих описів і роздумів тощо. Недоречні, здавалось, відступи зрештою ідеально лягають в загальну канву оповіді. Кожен розділ вводить кількох персонажів, з точки зору яких показані події. Вони служать для надання історії розмаху, багатосторонності, реалістичності. Хоч більшість із них зустрічаються лише раз чи двічі, зате сприйняття ними подій та інших персонажів, їхнє ставлення до них сприяють максимальному зануренню читача у вигаданий світ. Окремо хочеться згадати про фентезійну складову твору. Вона представлена тут в основному поганською магією та язичницькими віруваннями, що існують поряд з офіційною релігією, попри жорстокі покарання за єресь. Хіроманти, алхіміки, знахарі, астрологи мають доступ до так званого півсвіту, де існує магія та надприродні сили. Особливо язичницька магія і віра в інших богів досі поширена в північних диких землях імперії. Там вірять у бога дуба, богиню зерна, невичерпну жагу крові й людських сердець, поглинутих свіжими. У День мертвих й досі проводять жорстокі криваві ритуали, нічні жертвоприношення язичницькому богу під світлом двох місяців… Навіть у самому Сарантію залишаються популярними таблички з прокльонами, які кидають в могили вбитих для завдання шкоди ворогам чи суперникам. Мене особисто вразила таємниця пташок "зі шкіри та металу", які вміли розмовляти та явно були наділені свідомістю. Автор має цікаву манеру. Він часто, розказуючи про якісь події чи персонажів, згадує про те, що трапилось давно чи лиш трапиться згодом, інтригуючи передчуттям цікавого чи змушуючи замислитись над зв'язками і взаємозалежностями. Розповідь медитативна певною мірою, але захоплива, наче й повільна, але аж ніяк не нудна. Читання, однак, мусить бути неквапливим, щоб справді відчути книгу, і насолодитись нею сповна.
Анонім
"Владика імператорів" - завершальна частина "Сарантійської мозаїки". Інтриги при дворі імператора, які описані філігранно, перегони на іподромі (які зображено настільки захопливо, ніби ти теж опинився там і спостерігав все на свої очі, ледве втримуючи серце в грудях від шалу пристрастей), зародження ісламу (ашаризму), переплетіння доль, зіткнення традицій і вірувань, роздуми про роль мистецтва в житті - ось, що наповнює цю книгу, рівень якої навіть вищий від "Плаванння до Сарантію" . Ця книга про владу і її природу, а також про те, що інколи те, чому ти посвятив своє життя, помирає разом з тобою. І хай би якою повнотою влади не був наділений правитель, йому варто пам'ятати, що зрештою і їй прийде край, коли його прикличе до себе (інколи - в найнеочікуваніший момент) Владика Імператорів, тобто Бог. Книга просто неймовірна своєю силою і атмосферою. Нічого з прочитаного раніше не схоже на "Сарантійську мозаїку".
Анонім
Книги Кея неможливо сплутати з будь-якими іншими. У них головним героєм є не якась конкретна особа, а сам час, сама історія, загорнута під обгортку фентезійності. І ніде це не проявляється настільки, як в "Сарантійській мозаїці". "Плавання до Сарантію" - перша частина дилогії, в якій більшу частину Кай Криспін проводить в дорозі до Сарантію - Міста Міст, Серця Світу. І розглядаючи Сарантій, ми чарівним образом відкриваємо собі картину Констатинополя в часи найбільшого розквіту. Ми стикаємося з алюзіями на християнство та язичництво, а також їхніми практичними проявами. Ми стикаємося з переплетінням людських доль. Як на мене, вся його історія показує, як працює "ефект метелика" в людському житті: кожен наш вибір, навіть незначний, кожен вчинок або бездіяльність впливають не тільки на нас, а і на інших людей, на навколишній світ. "А як би все могло скластися, якби в той чи інший момент я вчинив отак, а не так?" - подібні питання неодноразово ставляться автором, а історія демонструє, що загальна картина ось таких-от "збігів" і творить історію. Ми - люди, і кожен новий крок в житті ми робимо як в густому тумані, без можливості достеменно прорахувати далекосяжні наслідки таких кроків. І переплетіння таких стежинок, зіткнення з іншими подорожніми стають тими нитками, з якої сплітається полотно нашого життя - і життя всього світу. Життя і смерть, сліди в серці, які залишають нам ті, хто пішов раніше, значення кожного в житті кожного - це також теми цієї книги. Якщо хочеться чогось незабутнього, не схожого ні на що, з філософськими роздумами й детальним відтворенням історичного фону, з персонажами, які настільки живі, що з ними хочеться деколи вступити в розмову або дискусію, коли це все втілено в неймовірно цікавому сюжеті - Вам сюди. Сарантійська мозаїка - один з найвизначніших творів сучасної літератури, який приречений стати класикою.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях