Книги Кея неможливо сплутати з будь-якими іншими. У них головним героєм є не якась конкретна особа, а сам час, сама історія, загорнута під обгортку фентезійності. І ніде це не проявляється настільки, як в "Сарантійській мозаїці".
"Плавання до Сарантію" - перша частина дилогії, в якій більшу частину Кай Криспін проводить в дорозі до Сарантію - Міста Міст, Серця Світу. І розглядаючи Сарантій, ми чарівним образом відкриваємо собі картину Констатинополя в часи найбільшого розквіту.
Ми стикаємося з алюзіями на християнство та язичництво, а також їхніми практичними проявами. Ми стикаємося з переплетінням людських доль.
Як на мене, вся його історія показує, як працює "ефект метелика" в людському житті: кожен наш вибір, навіть незначний, кожен вчинок або бездіяльність впливають не тільки на нас, а і на інших людей, на навколишній світ. "А як би все могло скластися, якби в той чи інший момент я вчинив отак, а не так?" - подібні питання неодноразово ставляться автором, а історія демонструє, що загальна картина ось таких-от "збігів" і творить історію.
Ми - люди, і кожен новий крок в житті ми робимо як в густому тумані, без можливості достеменно прорахувати далекосяжні наслідки таких кроків. І переплетіння таких стежинок, зіткнення з іншими подорожніми стають тими нитками, з якої сплітається полотно нашого життя - і життя всього світу. Життя і смерть, сліди в серці, які залишають нам ті, хто пішов раніше, значення кожного в житті кожного - це також теми цієї книги.
Якщо хочеться чогось незабутнього, несхожого ні на що, з філософськими роздумами й детальним відтворенням історичного фону, з персонажами, які настільки живі, що з ними хочеться деколи вступити в розмову або дискусію, коли це все втілено в неймовірно цікавому сюжеті - Вам сюди. Сарантійська мозаїка - один з найвизначніших творів сучасної літератури, який приречений стати класикою.
Анонім
Кожна книга Кея, з тих, що читав (а це дилогія "Сарантійстка мозаїка", а також "Піднебесна") - це щось неймовірне. Ці книги просто неперевершено передають дух і атмосферу конкретного історичного періоду і місця, які автор завуалював під іншими назвами і помістив у вигаданий, але настільки реальний світ.
Не герої у Кея - найсильніша сторона, хоча вони дуже яскраві, і не мова, хоча вона надзвичайно багата, навіть не проникливість тексту. Суть, мабуть, в тому, що головним дійовим лицем в його книгах є сама епоха, дух часу, стиль життя, думок.... - той світ, який був, але якого вже немає. Ти відчуваєш, що те, про що ти читаєш було... і вже ніколи його не буде. Бо це минуле. Мертве минуле.
Але наскільки ж воно яскраве! (особливо, в зображенні Кея).
Єдиний мінус, як для мене, це надто явний акцент на дволикість церковних діячів і все більше вкраплювання в текст його творів гомосексуальних моментів і зосередження на них уваги (чим пізніший твір, тим цього більше).
Анонім
