Книга - самокопання, книга - сумнів. Знаєте, яка найчастіша емоція у мене була під час читання? Закочування очей, здається, я тепер трохи косоока😅 Елізабет нагадує мені кота з мему, який гладьте мене і водночас не чіпайте. Вона вирішила настільки дослідити питання шлюбу, що полізла у розвідку до В'єтнамських жінок, у релігії буддистів та християн, бо вона не знає, що таке "правильний" шлюб. Один раз зазнавши невдачі, боїться знов налажати. Я його кохаю але якщо ми розлучимось. Я маю все контролювати. Хочу з ним бути, але чи не закохаюсь у когось ще. Він хороший, це ж я можу підвести і отак всю книгу. Йди до психолога, жінко З приємних моментів можу виділите те, коли вона розповідає про своє життя, про те, як переживає за міграційну службу та розповідає історію своєї родини. Якби залишити тільки це та прибрати, що сказав антрополог, соціолог, будист, Кант, то вийшло б сторінок 150 Я думаю, що майже даремно витратила час на цю книгу. Якщо душі хочеться, то можна погортати, читаючи 1 сторінку на 10. Не шкодую, що не читала інших її книг. "Коли не можеш бути на сто відсотків упевненим у чомусь, чужі рішення завжди видаються кращими"

Я дуже добре розумію, коли жінка намагається зібрати себе з нуля. Ця книга-чесна...не про подорожі і навіть не про духовність, вона про втрату і пошук себе. Для мене в caме серце. Рекомендую.

Ця книга стала для мене однією з найулюбленіших історій. Вона захопила з перших сторінок і не відпускала до самого фіналу, який змусив мене плакати. У ній неймовірна атмосфера — театр, сцена, життя, прожите з усією глибиною й щирістю. Я особливо люблю книги, що розповідають про весь шлях героїні, дозволяючи прожити разом із нею її молодість, мрії та переживання. Часом з’являлися смуток і розчарування, адже все у цьому світі має свій кінець. Та попри це, до цієї історії хочеться повертатися знову і знову

Ця книга стала для мене однією з найулюбленіших історій. Вона захопила з перших сторінок і не відпускала до самого фіналу, який змусив мене плакати. У ній неймовірна атмосфера — театр, сцена, життя, прожите з усією глибиною й щирістю. Я особливо люблю книги, що розповідають про весь шлях героїні, дозволяючи прожити разом із нею її молодість, мрії та переживання. Часом з’являлися смуток і розчарування, адже все у цьому світі має свій кінець. Та попри це, до цієї історії хочеться повертатися знову і знову)

Неймовірна книга, не лише цікаво і весело описує атмосферу театральної тусовки 30-х років Нью-Йорка, але й підкреслює, що можна і треба обирати свій шлях, а не той, що правильний. І ніколи не зупинятися, не полишати «true self”

Просто скарб від Елізабет Ґілберт ⭐10/10 "Ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною" Цей роман довго очікував у моєму списку книжок до прочитання, і хоч від моменту його виходу вже минуло чимало часу, я таки вирішила прочитати. І добре, що вирішила. Книга мені неймовірно сподобалася. На перший погляд, це легка сповідь юної Вівіан Морріс, яку вигнали з коледжу й відправили до тітки Пег у театр. І ось вона занурюється у богемне життя: сцени, костюми, плітки, чоловіки, свобода і безрозсудні вчинки. Спочатку все здається іскристим, безтурботним і яскравим. Але війна вривається навіть у це карнавальне життя й перевертає все. І серед цього хаосу з’являється кохання - дивне, нестандартне, але справжнє. Що мені сподобалося: Атмосфера Нью-Йорка 40-х: сцени театру, драми за кулісами, відчуття свободи й забороненого. Голос героїні іронічний, чесний, місцями смішний, місцями болісно відвертий. Ідея, що жінка має право на власне життя і власні вибори - навіть якщо вони далекі від того, що очікує суспільство. Що мені було не дуже: Романтизація хаотичних зв’язків часом виглядала надто глянцево, хотілося більшої правди про наслідки. У другій половині історія втрачає динаміку й місцями розтягується. Це не любовна епопея у класичному сенсі, а радше тихе й нестандартне кохання. "Місто дівчат" читається як коктейль, місцями легкий і солодкий, місцями міцний і пекучий. Але післясмак точно залишається. Це книга про те, що ми маємо право бути собою, навіть якщо наш шлях сповнений дурниць, помилок і скандальних вечірок. І найголовніше : вона відгукнулася мені особливо глибоко. Бо коли читаєш про героїню, яка живе під тінню війни, мимоволі думаєш про своє. І враховуючи що живу в зоні бойових дій. І це дивне відчуття - впізнавати емоції минулого століття у власному сьогоденні. Ця книга нагадала мені: навіть у найтемніші часи можна шукати свободу, дружбу, любов. І що війна минає. Завжди минає.

Глибока, цікава, детально прописана сюжетна лінія. Пів книги трошки розкачувалась. Важкувато йшла, хоча дивно, бо сюжет з перших сторінок захоплює. Друга половина пішла швидко. Сподобалось, що вподобання та життя людини може повністю різнитись від «загальноприйнятого» у нашому світі, але це не означає, що з такими людьми щось не так. Це просто вказує на те, що ми всі різні і це неймовірний дар чітко розуміти, чого саме прагнеш ти. Як саме хочеш прожити це життя ТИ. А не бути вдавано щасливим, бо виконав всі пункти зі списку життя, як воно має бути у рамках суспільства. Я якраз дуже за те, щоб кожен жив як він забажає. Але самі книги люблю менш життєві) Вважаю, що життя і так додає аж занадто життєвості. Тому 7/10. Тільки за це. А так 10/10 однозначно.

"Їсти, молитися, кохати" — це запрошення до роздумів про те, що справді важливо в житті: вміння насолоджуватися моментом, шукати внутрішній спокій і бути відкритим до кохання. Це книга, яка надихає на зміни, вчить приймати себе та знаходити радість у кожному дні.