Еліз Тайтл

Нудно і огидно
Я прочитала десь 200 сторінок, а потім просто погортала і дочитала 2 останні розділи, і ніби то нічого й не пропустила.
Для такої книги потрібні трігер варнінги на початку, бо піднімаються теми педофілії, інцесту (цього я в цій книзі взагалі не очікувала)

Побачення, які закінчуються вбивством. Сексуальний маніяк забирає серце нової жертви, а біля тіла залишає старе. Через якийсь час серце всихає, втрачаючи свій шарм, тому він знаходить нову жертву. Обов'язково це мають бути вродливі та успішні жінки, які шукають... Прощення, спасіння, розуміння. Психологиня, яку долучили до слідства прозвала його Ромео і... Стала його новою жертвою. Головна героїня сестра психологині несподівано після її смерті починає отримувати листи та подарунки від маніяка. Чому саме вона? Які секрети можуть ховати не тільки близькі тобі люди, а й власний мозок? Хто ж все-таки цей таємничий Ромео? Полювання почалося.

Детектив, тримаючий в напрузі, з купою підозрюваних, але тільки один може виявитися Ромео. Мені сподобалася атмосфера, гарно продумані історії навіть другорядних персонажів та стиль написання. Вбивцю, можна сказати, вигадала. Підозрювала я майже кожного, але по принципу "як би зробила я, якби писала книгу", вгадала. Але я б зробила трішки більше залицянь від Ромео.

Цитати, які я виділила:

"Ти ступаєш на сам край прірви, не усвідомлюючи небезпеки. Не зірвися!"
"Лише ти розумієш мою боротьбу. Якщо я втрачу тебе, то втрачу й саму себе"
"Тільки не питай, навіщо я зберігаю цей мотлох. Гадаю, усі ми залишаємо прочиненими двері в минуле"
"Скільки часу потрібно, щоб усе зруйнувати? Один короткий вибух"
"Як може хоч щось бути зрозумілим, якщо все позбавлене сенсу?"
"Можливо, їй не судилося виграти, але без бою вона не здасться"
"Ти не зможеш звільнитися, доки не знатимеш, від чого треба звільнятися"
"Біль і любов невіддільні. Неуникні. Втратити цю любов - цей біль - гірше, ніж умерти"
"Поліція може захистити тебе від нього, але від себе самої не захистить"

важко вона мені йшла.
хоч я дуже люблю детективи і трилери, люблю коли є психологічні розбори персонажів.

але тут ніякої інтриги, багато лишньої води і толком розслідування немає, зате всі от прямо зациклені на сексі.
(він тут максимально огидний🤢)

задум був 🔥🤌🏻, а от реалізація мені не сподобалась, ще й вбивцю відгадала🙈

вибачте її фанати, для мене вона 4/10⭐️

#відгук

Я маю привчити себе купувати книги ПІСЛЯ того, як ажіотаж навколо неї вляжеться.
Купила її, коли вона заполонила всю мою стрічку буктоку та букстаграму захопливими відгуками. Рік маринувала її, щоб відкрити і набомбити собі цілу реактивну тягу. Можу вже летіти на Марс.

Буду відвертою, в цій книзі погано все: персонажі ніякі, описи будь-чого ніякі (читай, відсутні (окрім спайсі сцен, але я не за тим туди йшла)), розслідування ніяке, стиль написання — no comments.

Наскільки початок був багатообіцяючим, настільки всратим був весь подальший сюжет! Нам постійно тикали в носа новою підозрою чергового чоловіка. Під підозрою були ВСІ чоловіки в цій книзі, а їх там напхано не мало.

Мені було пофігу абсолютно на кожного персонажа, бо вони картонні як серце мого колишнього.
Хоча я набрехунькала, мене бісила головна героїня, Сара. Як настільки озлоблена на весь світ психічно неврівноважена людина може працювати з людьми в центрі реабілітації? При цьому вона вважається нашому маніяку «сильною жінкою»? рілі?
От скажіть, ви отримуєте анонімну записку від когось одразу після жорстокого vbuвства вашої сестри. Чи скажете ви про неї детективам? Так? А от Сара не збирається, але не тому що вона «сильна». А тому що вона тупа як двері.
Я просто не розумію, що не так зі всією цією книгою...

1 бал нараховую за гарний початок книги і 21 бал за те, що член називають членом, без евфемізмів.

Ця книга мене здивувала. Ніколи не думала, що 632 сторінки прочитаю доволі таки швидко. Сюжет книги розгортається навколо Сари, яка має стати останньою жертвою схибленого вбивці Ромео. Протягом всієї книги ми дізнаємося таємниці родини Розен та спостерігаємо за роботою детективів Ваґнера та Аллеґро, які ніяк не можуть знайти звіра.
Також знайомимося з потенційними маніяками.
Колишній чоловік сестри, її пацієнт, а може взагалі сусід трансвестит самої Сари чи колишній психотерапевт? «Ромео» може бути кожен. То хто ж вбивця?

Хоча на екваторі я трохи і знудилася від передбачуваності деяких подій, оцінку залишаю гарну даній історії.
Книга наскільки затягує, а автор так маневрує вашими здогадами, що ви отримуєте неймовірне задоволення.

В фіналі коло підозрілих зменшиться поступово і правда вас шокує. Я не вгадала хто ж є «Ромео», хоча він був поруч постійно…

Раджу !)

4,5/5

«Ромео» Е. Тайтл – дуже брудний трилер у дусі 1990х, з повним зануренням в голову маніяка та його жертви, загалом ближчий до «Багряних рік», ніж до «Основного інстинкту».
Знаменита психіатриня, красуня і зірка телешоу, любить нетрадиційні розваги.
Її молодша сестра, ховає красу під балахонами, живе в бідному районі, з родиною майже не спілкується.
Маніяк на прізвисько «Ромео», який закохує в себе успішних яскравих жінок, а потім забирає їхні серця – буквально.
І двійко детективів, брутальний тип і джентельмен, обидва зі скелетами в шафі.
Я здогадалася, хто маніяк, на 150-й сторінці, а потім успішно про це забула, бо в якийсь момент авторка феєрично заплутала слідство, і повернутися до розгадки ще через 200 сторінок – це було дуже круто.
Думка, яка мені не сподобалася: успішна багата жінка обов’язково шукатиме небезпечних пригод, бо в глибині душі вважає себе поганою (sic!)
Думка, яка мені сподобалася: жінка, яка постраждала від насильства, може зцілитися і побачити світло, якщо отримає кваліфіковану допомогу, і люблячий партнер її підтримає.
Загалом роман на 500+ сторінок читається доволі швидко, хоча в мене є деякі питання до застосування перекладачем напозір специфічних слів - можна було обійтися загальновживаними.
Чи варто приступати до читання? Орієнтуйтеся, «зайшли» вам чи ні «Багряні ріки» - рівень травмованості у персонажів плюс-мінус такий самий.

Від моменту коли я вперше побачила цю книгу і до того часу поки я її прочитала я була в захваті😉

По-перше, я відразу ж закохалась в обкладинку💜 Далі мене заінтригувала назва книги. Ну і потім я прочитала анотацію і зрозуміла, що це моя книга😉

Дуже гарне поєднання детективу з трилером. Відбувається ряд убивств жінок. Жінок відомих, владних. Вбивцю починають називати "Ромео", бо в кожної жертви він забирає серце... І віддає його своїй наступній обраниці... Його психологічний портрет береться описувати одна відома психологиня і сама ж стає його жертвою. Немає зачіпок, відсутні будь-які речові докази. Лише сестра психологині починає отримувати листи від Ромео...

Ця книга стала для мене певним експериментом. Я майже відразу здогадалась хто вбивця🤣 і прочитала останні кілька сторінок😉 І після цього читала вже точно знаючи що робить вбивця і як себе поводить, як бреше і викручується. Це було дуже цікаво. Мене захопило читання повністю. Це як дивитися фільм, який давно бачив, сюжет не пам'ятаєш, але знаєш хто винен😉

Авторка дуже гарно прописує людські почуття, показує страждання моральні та психологічні. А ще розповідає про почуття провини та те як від нього можуть страждати люди. Також присутня тема неправильних стосунків батька з дочкою( абсолютно жахливий для мене момент).

Книга 🔥🔥🔥 Дуже радію, що вона мені трапилась😉

Що ми маємо?
Розслідування справи сексуального маніяка Ромео, на рахунку якого вже кілька жертв. Нас зустрічає до біса відвертий пролог, який одночасно заворожує своєю хтивістю і викликає відразу. Я була заінтригована і очікувала цікаву і динамічну історію. Чи отримала я це? Ні. Перші сторінок 350 майже нічого не відбувалось. Це була розтягнута версія анотації, приправлена нагнітанням атмосфери. І через оцю затягнутість, коли розвішені рушниці почали вистрілювати, особисто у мене не було здивування, бо я вже і сама майже все розгадала. Як і особу Ромео, якого я підозрювала з самої появи.

Але якщо бути відвертою, читати було дійсно цікаво і я ковтнула книгу за три дні. Але якби в ній було сторінок 300, було б ідеально, бо оці 600+ суто за рахунок навмисного розтягування інтриги.

Здійснила вчора спробу почитати оце і час вводити тег #Дафа_не_радить 😂

😈
На 50+ сторінці я заснула.
На 100+ сторінці з'явилася думка, що я читаю сценарій для Боллівудського блокбастеру категорії D із якоюсь псіхічкою в головній ролі.

😈
Наприклад, приходить детектив до жінки на роботу повідомити, що її сестру вбили. Начебто подій на півсторінки? Карась там плавал! Починається ціла сцена: він такий "присядьте, я маю вам щось сказати", аж тут вона раптом починає кудись бігти, він за нею, вона намагається кинутися під автобус, він її витягає, вона біжить далі, він за нею, він каже "ви повинні мене вислухати!", на що вона на бігу каже "нічого я не повинна!" Нарешті вони добігають до парку (опис парку на кілька речень), де вона сідає на лавку і каже "а от тепер кажіть".

ЩО ЦЕ БУЛО ТАКЕ ВЗАГАЛІ??????

👹
Якісь картонні діалоги, постійні згадки, хто в що вдягнений (особливо умісний був цей фешн-відділ у сцені, де головна героїня розглядає піджаки на чоловіках під час похорону своєї садистські вбитої сестри), суцільна істерія у поведінці всіх, а особливо ГГ.

Нафік-нафік.

🫀
Після 188-ї сторінки я по діагоналі пробіглася по решті їх 400+ (!), оком вихопила рівно такий самий рівень ідіотії та всратих діалогів і на цьому книгу для себе закрила остаточно.

👁👁
Рідкісне лайнище, нащо було стільки паперу переводити на оце всьо?

"Вона ще не розуміє, але скоро неодмінно збагне" - Ромео

Трилери не найулюбленіший мій жанр. Чогось так виходе, що як раз їх я останнім часом багато читаю. У мене не сталося любові з Ромео, хоча книга тримала в напрузі увесь цей доволі довгий шлях. Тут дійсно цікавий сюжет та закручена ідея детективу, але яка ж бісяча головна героїня, Сара🤦‍♀️ Її реакції та поведінка настільки для мене нелогічні, що в мене очі заморились закочуватись. Так, я розуміла, що у неї було складне дитинство явно з купою ментальних травм, але від цього її дії та слова не стали адекватнішими.
Одним з плюсів стало доволі відверте написання. Мені рідко траплялись книжки з таким ретельним описом психопатів, їх думок та емоцій. Від цього було страшно, але й цікаво поборсатись в голові у маніяка.

З мінусів для мене, окрім поведінки гг, стала купа одруківок в тексті та шалена кількість діалектизмів. Не впевнена, що тут виправдано їх використання, адже події відбувались у великому місті, а не в якійсь провінції.

Книга дуже цікава та тримає читача в напрузі. Захоплює як і сам сюжет.
Хто ж вбивця? Хто цей Ромео? Так і його психологічний портрет.
До останніх сторінок є дуже багато запитань, але автор відповідає на них раніше, ніж ви подумаєте про це)
Рекомендую.

Ромео: роман - Еліз Тайтл - 632с.

Події відбуваються в Америці в сучасному часі з флешбеками/спогадами минулого. Авторка майстерно описує жахливі вбивства - ніби повз і без подробиць (як буває в трилерах), але читач розуміє, що це більше слідування принципу “менше знаєш, міцніше спиш”. Ніби вона оберігає нас від “зайвого стигнення крові в серці”. Величезною червоною лінією проходить через всю книгу тема сексу, сексуальних уподобань, бдсм й інцесту - з подробицями, але без зайвих описів “прутнів і розкішниць”.
Особисто мені здається, що Еліз Тайтл проявила віртуозність в приховуванні реального вбивці. Але трохи заплуталася в історії родини і дитинства головної героїні, бо якби не це, то книга могла бути б меншою сторінок на 100-150, мабуть.

Чи раджу я читати цю книгу? Так! Можливо, мене тригернула назва (бо в моєму житті теж колись був Ромео). Можливо, я начиталась схвальних відгуків різних букблогерів. І саме тому мала дещо завищені очікування від роману і тому була дещо розчарована. Але книга дійсно досить цікава. Не викликає бажання відкласти, а навпаки хочеться скоріше дізнатися, що ж там далі.