Це друга подібна книга (маю на увазі працю, пов’язану з дослідженням архівів КГБ), котру я прочитав останнім часом. Першою була “Україна. Історія з грифом “секретно”” В. В’ятровича. Але “Архіви КГБ” Е. Андрющенка дуже відрізняються від твору колишнього очільника інституту національної пам’яті. В’ятрович у своїй книзі дослідив переважно справи відомих українських діячів - митців, учасників збройного спротиву, політиків. Андрющенко ж змалював головним чином долі маловідомих широкому загалу постатей, звичайнісіньких людей, котрі з тієї чи іншої причини вловилися у пастку совєцької каральної машини. Комусь вдалося вирватися із застінків КГБ цілим та неушкодженим, хтось проводив у таборах кращі роки життя, хтось, на жаль, ніколи вже не повернувся на волю… На сторінках твору можна натрапити на розповіді про долю фотографа, працівників сфери обслуговування, бортпровідниці, студентів тощо. З них знаходились такі, хто дійсно був не в захваті від тодішнього суспільного ладу і якось намагався з ним боротися, проте здебільшого люди потрапляли у лапи чекістів через абсолютно параноїдальні звинувачення або через такі порушення законів, котрі у вільному світі аж ніяк не могли б вважатися порушеннями. У книзі розглянуто 18 справ на різну тематику, від шпіонажу до спіритизму (так, за це також можна було втрапити до КГБ у країні “побєдівшего самого вкусного в мірє пломбіра”). Вони подані у вигляді нарисів, де ці справи описані у достатньо художньому, не сухому стилі. Читаються розповіді захопливо, справді як художня книга. Рекомендую всім, від любителів документальної літератури до тих, хто ще остерігається братися за нон-фікшн - “Архіви КГБ” Е. Андрющенка є настільки легкою книгою, наскільки нею може бути якісна історична публіцистика.

В книзі наведені цікаві епізоди життя видатних громадян СРСР. Обривки біографій героїв дозволяють зазирнути за лаштунки роботи КДБ. Дуже цікаво дізнатись про це все.

"Архіви КГБ. Невигадані історії" — це занурення в приховані сторінки історії, де реальність виявляється не менш драматичною і моторошною, ніж найкращий шпигунський трилер. Автор витягує з архівів КГБ факти, які десятиліттями залишалися в тіні, і подає їх через долі реальних людей. Книга складається з окремих історій, кожна з яких відкриває завісу над роботою радянських спецслужб в Україні. Тут є і справжні змови, і доноси, і абсурдні звинувачення, і долі людей, зламані репресивною системою. Автор не просто переказує архівні документи, а створює захопливе, подекуди навіть детективне оповідання, що дозволяє відчути дух того часу. Мова книги – жива, без надмірного академізму, що робить її доступною навіть тим, хто не є істориком. Герої – це реальні люди, яких зламала чи, навпаки, загартувала система. І хоча їхні історії розгортаються в минулому, вони несподівано відгукуються в сучасності. Ця книга – для всіх, хто цікавиться історією України та радянської епохи, для любителів документалістики та навіть для тих, хто читає детективи чи трилери й хоче дізнатися, як реальність інколи перевершує вигадку.

Відгук на документальну книгу мені писати завжди важче, чим на художню. Тут немає карколомного сюжету, виру почуттів, немає емоційності, гумору, щасливих випадковостей і неймовірних фіналів... Але це не точно?. Бо життя іноді виявляється карколомніше і емоційніше, сповнене таких випадковостей, що не знайдеш у жодній художній книзі. Книгу Едуарда Андрющенка складають 18 розповідей, написаних на основі матеріалів з архіву КГБ, які автор ретельно вивчав протягом років. Кожна історія — це документальні рядки кримінальних і оперативних справ, фото із архіву, але в деяких випадках — це ще і розповіді живих героїв цих історій, їх родичів чи причетних до справи людей. Деякі історії — свідчення складного, часом доведеного до абсурду, життя в умовах тоталітаризму. Деякі — про вбивць і шпигунів. А ще — історії про вибір митця і життя без права вибору, коли твою працю просто нищать. Сергій Параджанов, Марія Сосюра, Віра Франко, Ада Рибачук і Володимир Мельниченко — це лише кілька прізвищ, про які йдеться на сторінках книги. Мені було дуже цікаво, хоч іноді мозок відмовлявся сприймати якийсь наче театр абсурду.? Шкода, що книгу майже напевне не прочитають ті, що сумують за срсром.

Цю книгу я читала досить довго, але зручно що кожна справа це окрема історія і ти можеш робити перерву між прочитаним без страху забути якісь важливі деталі. Мої очікування трохи відрізнялися від того, якою насправді виявилася ця книга, проте це не зробило її гіршою. Автор виконав дуже важку і клопітку працюю, досліджуючи всі ці справи. Найбільше мені запам'яталися дві останні справи, а саме Забути Стіну пам'яті та Справа "Юда".

Цю книгу я купила на автозаправці і багато не очікувала від неї, особливо враховуючи мемний підзаголовок «Невигадані історії». Проте вона виявилась напрочуд цікавою, і я рекомендую її до прочитання. Книга змальовує часи діяльності КДБ через індивідуальні історії, які автор накопав у відкритих архівах СБУ. Але розкривається не стільки «історична атмосфера» (хоча і вона теж), скільки самі люди того періоду, поведінка яких змінює певним чином якісь усталені уявлення про життя у Радянському Союзі. Вона розкаже про переслідування українців, знищення культурних пам'яток, створених українцями (як от, наприклад, Стіни Пам'яті на Байковому кладовищі). Про шпигунські ігри. Про те, що "культ Перемоги" на території росії - це новітнє явище. І ще багато-багато іншого. Можна також побачити якою ж прутнею займались попередники нинішньої росіянської влади (котра і далі користується цими «здобутками»). Окремо також відмічу, що в передмові до мого видання, надрукованого уже в часи великої війни, автор згадує своїх полеглих друзів, вплив війни на діяльність архівів та важливість мети зберегти свій погляд на історію. І це дуже щемко, але правильно, тому що контекст цієї війни має згадуватись, має закарбовуватись на майбутнє.

Справжнє задоволення для допитливого розуму читати оперативну справу. Десятки, сотні документів, які вимальовують історію. Кожен аркуш є джерелом доказів, що в сукупності ведуть до встановлення фактичних обставин. Таємниці, наклепи, шпигунство, мотиви, накази в системі, оперативна розробка. Все тут. Автор зробив це для нас - опрацював фактичні дані та склав цілісну картину. «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання…». Прекрасний вірш, написаний Володимиром Сосюрою для дружини Марії, за сумісництвом агента «Даніної». Так, на сторінках цієї книжки є історія кохання подружжя. А ще тут історія наречених: істинної патріотки, онуки Івана Франка Віри Франко та племінника Лесі Українки Юрія Косача, як виявилось, друга та союзника КГБ. Є і про приїзд Джона Стейнбека та його агентурний супровід. Чи була параноя виправданою? Чи співпрацював Стейнбек з ЦРУ? Тут багато історій про відомих і незнаних людей. Про вербування, вигадування ворогів та створення проблем. Усі ці історії просякнуті страхом влади втратити силу, зіпсувати свій примарний образ на міжнародній арені. Ще я дивуюсь звідки бралось стільки працівників, які забезпечували функціонування цілого апарату абсурду. Книжка цікава та варта уваги, збагачена фотографіями героїв. Автор уже працює над наступним зібранням справ.

Книжка відкриває справжні людські драми, приховані за таємними архівами. Кожна сторінка — це потужний сплеск емоцій: страх, відчай, але також сила духу й боротьба за свободу. Читаючи ці справжні історії, ви поринете в темну атмосферу радянського тоталітаризму, побачите долі тих, кого намагалися зламати, і тих, хто вижив. Вона книга змушує переосмислити минуле та його вплив на життя цілих поколінь.