«Маг» Джон Фаулз — дивовижна мандрівка між реальністю та ілюзією «Маг» — це один з тих романів, які занурюють читача в світ, де реальність і фантазія переплітаються так, що важко зрозуміти, де закінчується одне і починається інше. Джон Фаулз у своєму творі створює глибокий, багатошаровий світ, в якому кожна подія і кожна думка персонажів стають викликом для нашого сприйняття і розуміння. Головний герой роману, Ніколас, — молодий англієць, який вирушає на грецький острів, аби відпочити та втекти від буденності свого життя. Однак, він незабаром стає об'єктом маніпуляцій загадкового чоловіка на ім'я Магіс (або просто Маг). Цей чоловік, чий стиль життя і переконання здаються парадоксальними і навіть абсурдними, виявляється творцем дивовижного світу, в якому все перевертається з ніг на голову, а Ніколасу доводиться переглядати всі свої уявлення про реальність. Роман не тільки переповнений глибокими філософськими роздумами, але й відзначається неймовірною психологічною складністю. Через персонажів, особливо через Магіса, Фаулз ставить читача перед такими питаннями, як щастя, свобода, сила волі та визначеність у житті. Маг — це не лише загадковий чоловік, а й образ філософії, що кидає виклик нормам і звичкам. Він є втіленням думки, що світ не такий, яким ми його бачимо, і лише розуміння цієї істини може розкрити справжній потенціал людини. Особливість роману полягає в тому, що Фаулз грає з читачем не тільки на рівні сюжетних ліній, але й на рівні структури самого твору. Автор не дає простих відповідей і дозволяє читачеві самостійно вирішувати, чи є Маг справжнім магом або просто маніпулятором. Вся суть цього роману — у виборі, у пошуку істини, у боротьбі з ілюзіями. Це твір, в якому кожен читач може знайти щось своє, незалежно від того, як він сприймає реальність. Ще однією ключовою рисою є неоднозначність та багатогранність персонажів. Особливо варто відзначити, як Фаулз змальовує образи Ніколаса та Магіса, показуючи не лише їхній зовнішній вигляд, а й внутрішню боротьбу, зміни, які відбуваються з ними в процесі подій роману. Тема змін, що відбуваються в душі героїв, і їхніх взаємовідносин є центральною в цьому творі. «Маг» — це книга для тих, хто готовий глибоко заглибитися в самопізнання, пройти разом з героями через важкі етапи самосвідомості і змінити своє уявлення про навколишній світ. Це твір, який змушує замислитися над тим, що ми розуміємо під термінами «реальність» і «фантазія», а також про те, чи є у нас насправді свобода вибору.

Роман доволі цікавий і легко читається завдяки цікавому задуму та обставинам, у яких опиняються головні герої — постійно думаєш, чим же закінчиться історія. Цікавою є побудова роману — спочатку історія розповідається з точки зору власне Фредеріка Клега, а далі — усе те саме, тільки з боку Міранди Грей, що показує не тільки різницю між світосприйняттям головних героїв, а і їхні думки з приводу одних і тих самих ситуацій. Єдиним малим недоліком особисто для мене був надто детальний і довгий опис моральних переживань головної героїні щодо свого коханого чоловіка у середині роману, тому темп роману дещо уповільнюється, і подеколи читати було нуднувато, проте в кінці розповіді стає зрозуміло, навіщо автор приділяє цьому опису більше уваги. Загалом роман розкриває багато тем для роздумів — тут кожен знайде, над чим подумати. Очікування стосовно роману повністю виправдались після прочитання. Тому усім, хто любить розповіді, що висвітлюють проблеми людських відносин, а також особистісних переживань та емоцій, — рекомендовано до прочитання.

Ця книга з перших сторінок дає нам оману нудного роману. Але варто прочитати перші 3 сторінки, й розумієш, що це буде щось неординарне. Книга передає страждання, в певний момент ти помічаєш що починаєш співчувати тому, кому не варто. Ти починаєш приймати за норму те, що рахував божевіллям. Намагаюся не спойлерити нічого, тому не знаю як чітко висловила свій захват від цього роману. Я цю книгу раджу для прочитання, мені вона дуже сподобалася;)

Нарешті я прочитала роман Джона Фаулза "Колекціонер". Книга вражає просто до мурашок. Читати іноді було досить тяжко. У романі лише чотири розділи. Перший розділ - приблизно половина роману, це виклад подій з погляду "колекціонера". друга - щоденник пані Грей. Третя і четверта глави - найменші за обсягом, у яких розповідається у тому, що сталося з Клеггом далі, після хвороби пані Грей. Роман Фаулза показує становлення монстра, спочатку, здається, що це історія трагічного нерозділеного кохання. Саме ці почуття змусили Клегга так вчинити, але фінал роману все розставляє своїми місцями. Наскільки Фаулз ретельно все описав, вчинки Клегга стають зрозумілими. Глава, в якій щоденник Міранди, на мою думку, менш цікава. Звичайно, вона повинна викликати жалість, але її міркування іноді здаються якимись претензійними, іноді відверто дурними. Можливо, тут проявляється задум автора. Міранда дуже молода, вона шукає себе, тільки формується як особистість, тому вона "нескінченно" захоплюється певним художником, пише про це у своєму щоденнику, закохується в нього. Її почуття, мабуть, нерозділені. Про історію знайомства та відносин Міранди та художника читати важко, Міранда викликає співчуття. Взагалі Клегг та Міранда схожі за характером. Вони - колекціонер та його метелик. Міранда боїться, що вона набридне йому, стане черговим метеликом у його колекції. Вона недалека від істини, коли Клегг втрачає повагу до неї, то починає ставитися до неї по-іншому, певною мірою, вона йому "набридає", він не знає, що робити з нею далі. Фінал роману цілком очікуваний: колекціонер зробив роботу над помилками, він готовий продовжити. Я у захваті. Раджу

І важко йде і відірватись не можна. Якась книга протиріч для мене. Про чоловіка, який себе шукав так сильно, що аж кожні 50-100 сторінок потрапляв під бульдозер обставин... І нам, наївним читачам, цей кожен раз здається останнім. І коли вже: «ну всьо понятно, астанавитє», зігзаг сюжету б,є під дих. І місцями ти маєш сумніви, що у автора є довідка з психдиспансеру. Хоча всю дорогу ненавʼязливо проблискує фрейдизм. А всюди, де він проблискує - одночасно і дуже складно і дуже легко. І тебе швиряє тими сторінками від «та все зрозуміло» до «та шо ж таке коїться?» Якщо витримати все, що мозок відмовиться сприймати, як норму, є шанс відчути мораль та "узрєть"суть, так сказать, і поставити цей твір на полицю: «10 улюблених книг». Ну, або 100. Дізнавшись, що є фільм 1968 року по цій книжці, я не уявляла, як вони його зняли, але подивившись зрозуміла, що сильно ніхто не заморочувався і з сюжету може є 1% і то не точно. Короче - не дивіться! читайте!

?Для мене це була книга виклик. Автор номінований на нобелівську премію за цей роман. Я знала, що це буде не надто легко і це легко не було. Читала я довго, маленькими порціями, постійно роблячи паузу на віддихатись, осмислити, переключитись на щось буденне і не таке похмуре. Автор зробив неймовірно гнітючу атмосферу в найпрекрасніших і найсвітліших грецьких пейзажах. ?Навіщо читати книгу? Це неймовірної краси, глибини і багатогранності текст. Його просто приємно читати, приємно виписувати цитати. Передбачати сюжет і тішитись коли передбачення збувається, або ж дивуватись, коли воно не збувається однаково приємно. Кілька сюжетних поворотів були абсолютно непередбачувані. Книга викликає сильні емоції. Жах від жорстоких епізодів. Нерозуміння і запаморочення від загадкових. Огиду від морального вибору героїв. Захват від таємничої гри яку пропонує Маг. І навіть збудження від дуже майстерно написаних 18+ сцен. ?Що може відвернути від читання? Це постмодернізм у всій своїй красі ??? і тут нема магії (а я розраховувала хоча б на краплю містики). Головний герой відразливий: зверхній, самовпевнений і егоїстичний. Нагромадження загадок тут переходить всяку пристойну межу. А ще, мене ніхто не попередив, які жорстокі сцени тут присутні. Мабуть, тому що ніяка дитина не в змозі дочитати до тих сцен через складність тексту. ?Хтось вважає Фаулза генієм, а хтось псевдоінтелектуалом. Я схиляюсь до думки, що це все таки інтелектуал, але як і головний герой цього роману, Фаулз з деякою зверхністю ставиться до читачів. Як? Ви не зрозуміли відсилку на Шекспіра? Це ж елементарно! В котрий раз я пообіцяла собі перечитати всього Великого Барда. І міфологію давньої Греції заразом. Тут її дуууже багато. ?Чи можна читати книгу не занурюючись в усі ці аналогії і відсилки? Так. Сюжет книги прекрасний сам по собі, в своїй непевності і аморальності. Для мене це була розповідь про жорстокий урок того, який ти є насправді? А ще про ціну свободи і кохання.

Фредерик Клеґґ звичайний клерк, але є у нього одна пристрасть, він колекціонує метеликів. Одного разу на тоталізаторі він виграє шалену суму. Багате життя то добре, але воно йому швидко набридає і тоді у його голові назріває хворобливий план викрадення дівчини, яка давно йому подобається. Міранда - красуня, розумниця і як той метелик потрапляє до колекції Клеґґа. Друга частина - це щоденник самої жертви викрадача. Вона живе у підвалі без свіжого повітря, без денного світла. Із кляпом у роті, зі зв'язаними руками Фредерик виводить Міранду на прогулянку. Він виконує всі її забаганки, крім однієї - свободи.  Фінал жахливий... Це психологічна драма, читати не легко, але відірватися неможливо. Метафоричність, боротьба добра і зла, роздуми про існування Бога, філософія - це "Колекціонер" Фаулза.

Я зрозуміла, чому ця книга дуже відома. Бо вона показує різні сторони одного і того самого відчуття - сліпої залежності та нездорової одержимості. Книга ведеться спочатку від імені колекціонера, а потім його жертви. Перша частина книги дуже сильна. Моментами я відчувалась велику огиду, нерозуміння і стид за дії, думки та інтерпретацію своїх вчинків головного героя. Але він був досить логічний та твердий у своїй одержимості. Друга частина - від імені Міранди також частково повторювала ті самі події. Але героїня чомусь дуже сухо та плавно розказувала свою версію. Хоч вона писала, що їй важко і в закритому просторі вона божеволіє. Але я не відчувала, що щось в ній міняється від першої сторінки до кінця. Історія дуже крута. Назвати її приємною я не можу, але вона дійсно та, яка викликає багато емоцій та думок.