Ідеальна книга для матусь, котрі думають що вони десь схибили, не ідеальні, в котрих опускаються руки. Ідеальних не існує🩵 дуже сподобалась книга

Ця книга буде тригерною для всіх матерів. Мені було нестерпно її читати, але я стоячи аплодую авторці, що вона могла написати таку книгу, яка мене вивела на бурхливі емоції. Я обурювалась, плакала і переживала за долю героїнь. Хоч ця книга і вважається антиутопічною драмою, але в ній є доля правди про наше суспільство . Фріда - мати, яка розлучена, бо її чоловік пішов до молодшої коханки. Вона працює, займається дитиною, втомлена через недоспані ночі і в один з днів залишає свою дитину вдома саму на пару годин. Сусіди на неї настукали і дитину вилучають від неї. Рішенням суду прийнято відправити її в школу для ідеальних матерів. Після закінчення навчання та нового слухання в суді, буде визначено чи відновлять Фріду в спільній опіці над дитиною, чи позбавлять повністю батьківських прав . Хоч і Фріда припустилась помилки, але я вважаю, що закони штату в цій книзі є абсурдними. Я не виправдую її дії, я завжди засуджую батьків, які залишають малих дітей самих в квартирі (таких, до речі, в Україні теж багатенько), але таке суворе покарання за те, що з дитиною нічого не сталось - занадто. Я б провела з ними бесіду, відвела до психолога, а не вилучала б дитину . В книзі дуже багато взаємодії дитини з батьком і я б сказала, що його нова сімʼя в обличчі його і його коханки, шкодила більше, ніж Фріда дитині. Посадити дитину на дієту безглютенову, лікувати незрозумілими методами - жах. Взагалі якби коханка мого колишнього чоловіка, намагалась замінити мене, керувала ситуацією, то пішли б вони на… обидва . Хоч я і не скажу, що її колишній і коханка були прям поганими, вони підтримували Фріду, були за повернення їй опіки. Тут +, але вони мене всеодно бісили дико . Школа матерів суцільний жах. Це навчання ніяк не повʼязане з користю для матері і дитини. Донька Фріди дуже потерпала від відлучення матері, я вважаю що інтереси дитини не враховувались. Не буду спойлерити методи навчання, але це ще той треш, в мене були мурахи по шкірі, було гидко і обурливо. Школа трешу, а не ідеальних матерів .

Цікава книга

Поки читала цю книгу, мене неодноразово розривали думки: ну як так, ну чому, ну як система може бути настільки нелюдською? Книга однозначно викликає емоцію: яку - це вже вибір читача. Жінку, якій самій потрібна допомога, здають соц службам і тепер вона змушена проходити «перевиховання» у спеціальному закладі. Сам заклад трохи дивний, навіть фантастичний, бо там доводиться працювати з дітьми-роботами, які імітують дітей. Але коли читаєш, то розумієш, що система дійсно така і часто налаштована проти адекватних людей, замість допомагати їм вирішувати складні життєві сиутації. Нелегка книга, яку цікаво прочитати.

! Увага, у відгуку спойлери. Уявіть, що ви задовбалися від власної дитини. Ви виховуєте її самотужки, адже ваш чоловік втік до молоденької коханки, ночами не спите, бо дитина весь час плаче, не маєте часу на себе, та ще й з роботою проблеми, бо ви жінка і вам потрібно і дитину глядіти і гроші на життя заробляти. Уявіть, що ви поїхали на півгодини з дому, просто випити кави, залишили дитину одну вдома, затрималися - а вашу дитину вже забирають соціальні служби і поліція. А нашій головній героїні і уявляти не треба, адже все це сталося саме з нею. Фріда втрапила в цю ситуацію ненавмисно і дитину в неї відібрали - суддя вирішив, що вона погана мати. Щоб стати хорошою, суддя відправляє її в Школу ідеальних матерів - заклад, в якому Фріда та інші схожі на неї матері за рік мають навчитися бути ідеальними. ? На думку держави, їм у цьому допоможуть ніхто інші, як роботи, максимально схожі на дітей, яких матері мають полюбити як своїх власних і весь час присвячувати виключно дітям. Один промах у школі - і тебе виключають, назавжди позбавляючи можливості повернути собі опіку над дитиною. Це настільки максимально несправедлива книга, що від неї буде боляче навіть тим, у кого немає власних дітей. Мені було дуже боляче спостерігати за всіма несправедливостями системи, і не зважаючи на явно неправильний вчинок головної героїні, дуже хотілось приїхати і обійняти її - настільки все було несправедливо, аж кричати хотілось. Однозначний мастрід.

Обережно! В цьому відгуку багато літер, можливо, занадто детальний переказ, спойлери. Що буде, якщо поєднати Долорес Амбридж, жіночу в’язницю і антиутопію? Школа ідеальних матерів. Це заклад, в який потрапляють жінки, які зробили помилку у вихованні дітей. І не важливо, чи залишили дитину саму вдома або на іншу дитину, чи мати вживає алкоголь і б‘є дитину - наслідки будуть однакові. Соціальні працівниці забирають дитину в прийомну родину, в кращому випадку - її віддадуть родичам «поганої матері». В цій «школі» правила розпорядку такі, що в’язниця в порівнянні з цим може здатись курортом. Матері змушені прибирати на території, їм забороняють спілкуватись зі своїми сім’ями і дітьми. Деякі не мали звістки від рідних місяцями, причина - це може нашкодити навчанню. Саме навчання полягає в тому, що матерям видають ляльок-роботів, які максимально схожі на їхніх реальних дітей. На цих ляльках матері повинні навчитись бути хорошими. На навчаннях їм кажуть, що вони погані матері і небезпечні для своїх дітей, що хороша мати повинна забути про свої потреби і робити все для своєї дитини-ляльки. Вони навчаються захищати ляльок від небезпеки, доглядати за ними, піклуватися про їх комфорт, в разі потреби битися щоб захистити ляльку від уявного нападника. Правила дуже жорстокі і постійно змінюються, всім керують інструктори у рожевих лабораторних халатах, які діють як наглядачки. Матерів вчать любити своїх ляльок, за найменшу провину позбавляють права побачити свою справжню дитину в режимі відео дзвінка. Таким чином матері повинні ставитись до ляльки як до своєї дитини, спілкування з лялькою має бути в пріоритеті, навіть якщо йдеться про відеодзвінок з реальною дитиною. Авторка робить акцент на тому, що в таких умовах виникають ознаки кастової системи і расової самосегрегації, кольорові мами мають менше шансів повернути своїх справжніх дітей бо до них вимоги жорсткіші і менш поблажливе ставлення. Також важкість роботи, яку матері виконують в «школі» залежить від їх раси. Афро- і латиноамериканки миють душові а білі матері мають привілей працювати на свіжому повітрі. Тут також є школа для татусів і до них вимоги набагато поблажливіші ніж до жінок, їх не змушують казати що вони небезпечні нарциси, що вони погані татусі, а лише що вони вчаться бути ліпшою людиною. Їх не примушують до праці і ніколи не позбавляють права раз на тиждень телефонувати своїм дітям, в той час як жінки не бачать своїх дітей місяцями. Серед жінок траплялись випадки самогубства а також втечі зі школи. З чоловічої школи також втік татусь але його не шукали і не згадували про нього. Жодну мати зі школи я не можу назвати байдужою до своєї дитини, навіть тих хто бив дитину або тушив об неї недопалки. Авторка їхні дії не виправдовує але пояснює як кожна мати стала такою. Деякі з матерів були жертвами сексуального насильства, одна з них народила в 15. Сама будучи дитиною, вона не розуміла як виховувати свою власну дитину. Авторка показує нам історію, як через 2 ночі неспання головна героїня зробила помилку і залишила дитину вдома. За це вона була позбавлена батьківських прав, можливості бачитись і спілкуватись з донькою до її 18-ти річчя. Дитина залишається в сім’ї колишнього з його новою дівчиною. Вони мали б турбуватись про дівчинку, але оскільки вони натуропати, то лікують її вушну інфекцію кристалами і ефірними оліями, відмовляються робити їй щеплення від грипу і садять її на дієту від чого дівчинка стає дуже худою. Їй ще навіть 2 років немає на той час як Фріду позбавили батьківських прав і дівчинка дуже сумує за мамою. Соціальні працівники постійно наголошують на тому, якої травми завдала Фріда своїй дитині, залишивши її саму на декілька годин. Але насправді від розлуки з матір’ю дитина страждає набагато більше.

Головна героїня Фріда яку покинув чоловік через коханку. Матір, яка залишила свою маленьку донечку саму вдома, щоб «відпочити від неї» - випити кави, зʼїздити на роботу за важливими документами. За цей вчинок дитину віддають батьку який живе зі своєю новою коханою. А Фріду відправляють на перевиховання до спеціального закладу «школи ідеальних матерів». Допомагали у перевихованні матерів - діти-ляльки, яких розробили спеціально для цієї державної програми. Книга не про те, як стати ідеальною мамою. Мене дуже бісила «школа» і все, що в ній відбувалося. Матерів в цій школі принижували, навʼязували думки про те, що вони не повинні мати власних бажань. Жінки постійно повинні були як роботи казати «я погана матір». Всі «стереотипи» якою повинна бути справжня мати - зібрані в цій книзі. Не виправдовую вчинку Фріди, тим паче інших жінок, за який вони й потрапили туди, але таке ставлення до них не нормальне...

Абсолютно мимо. Книга не зайшла від слова зовсім. Дуже тригерило, було фізично боляче читати страждання матері за дитиною. Багато класних тем і сенсів, але не розкритих для мене. Друзям не буду радити.