Нові відгуки

Важка, травматична розповідь про бажання батьків реалізувати через дітей свої невикористані можливості, прагнення, бажання. Не дивлячись на достатньо психологічно сильний вплив, читається дуже легко, так невимушено, з чорним гумором. Обожнюю коротенькі розділи. Хоча не дивлячись на легкість написання, я проживала цей моральний тягар разом з головною героїнею, прямо відчувала тиск і важкість існування і проживання не свого життя, відсутність здорового дитинства. Тема безумовно важлива, добре, що про таке почали говорити, писати, нести в маси. Назва книжки відповідає моїй першій же думці про неї «трешак»😂. Наче і смішно, а наче ні.

Мамина "любов", або жахливо-прекрасна книга Попри шокуючу назву ця історія є яскравим прикладом, як НЕ СЛІД: ▫️змушувати своїх дітей здійснювати нереалізовані мрії батьків ▫️бути безпосередньою причиною виникнення синдрому навченої безпорадності ▫️постійно мати на озброєнні запас всіляких маніпулятивних вчинків, що змушують буквально поклонятися старшим ▫️не давати можливості дітям вчасно сепаруватися від дорослих і мати змогу жити своїм власним життям Це гірка і болюча історія, на жаль, реальна про зірку серіалів, згодом режисерку та співачку, яка потерпає від надмірної уваги і любові матері Як наслідок здовбуває, окрім слави і визнання, купу хвороб і залежностей: анорексія, булімія, алкоголізм, нездорові стосунки з чоловіками, яких всіляко намагається виправдати і врятувати Все це лише вершина айсберга, оскільки, страшно уявити, всередині самої Дженнетт вирував шквал емоцій і душевних травм Тому й вважаю, що "прекрасність" цієї книги саме в тому, що головна героїня мала сміливість розказати про свій шлях назагал і цим самим застерегти занадто охочих від цілковитої втрати себе Це стосується не тільки стосунків у родині, а й галузі кіноіндустрії, де безліч своїх особливостей професії А ще мені ця історія дуже нагадувала "Скляний замок" з пришелепкуватими батьками і дивними подорожами І, до слова, як це жахливо не звучить, але таки добре, що ЇЇ мама померла

Дуже емоційно важка книга. Це історія маленької дівчинки, яка просто хотіла, щоб її любили, щоб її мама не злилася і щоб всі навколо були щасливі. Токсична, нарцисична мама, яка вирішила чомусь, що її нездійсненні амбіції має реалізувати донька. Мама яка дуже вправно маніпулювала всіма довкола. Боротьба за право бути Собою. Вирватися з під удушливих "обіймів", мами і знайти свою дорогу. Ця історія розіб'є вам серце і змусить плакати, а ще переглянути свої погляди на індустрію дітей зірок. Обережно спойлер Хіба можна пробачити і зрозуміти жінку, яка змушує разом приймати душ свого 16-річного сина і 11-річну доньку?.... Бо вони самостійно не можуть себе помити......

Мемуари/біографії один з найулюбленіших видів літератури. Тому не могла пройти повз цю книгу з такою кричущою назвою. І я розумію чому Дженнетт рада, я радію разом з нею, що вона змогла прийти до цього. Цікава та така складна історія, неймовірне відчуття від того, якою ти бачиш людину і, що насправді відбувалося в її житті..

Ця книга стала для мене відкриттям, яке важко назвати просто мемуарами. Вона більше схожа на оголення душі, викриття реальності, що ховається за глянцем слави. Від неї бомбить страшенно 🤦‍♀️ Та й виходячи з назви, люди, я реально була рада, що ця "мама" протягла ноги, простигосподи 🤷🏼‍♀️ Вже з назви зрозуміло, що нас чекає щось неординарне. Але це не просто провокація, щоб принадити публіку. Це правдивий крик душі людини, яка пережила дитинство, схоже на кошмар. А як наслідок отримала не одну душевну травму, ментальні та фізичні проблеми. Мати Дженнет — людина, яка мала бути підтримкою і захистом, але натомість виявилася джерелом болю, страху і маніпуляцій. Особисто мене найбільше вразили моменти, коли авторка описує своє дитинство: як їй було нав’язано професію (яка її не цікавила від слова зовсім), як контролювали кожен її крок, навіть її тіло (що викликало жорсткий розлад харчової поведінки). І те, як Голлівуд і суспільство мовчазно підтримували цю токсичність... Стиль Маккерді — простий, без зайвого пафосу, але водночас пронизливий (шкода, що свого часу дівчині не дали розвиватись в письменницькому напрямку, який так їй подобався). «Для мене письменництво — це антипод акторства. Авторство за своєю природою фальшиве. А письменництво — справжнє.» Дженнетт не боїться сміятися над собою, з іронією описує найтемніші моменти свого життя (їх було більш, ніж достатньо), але насправді в кожному рядку відчувається біль, книга ним просотана. Ця історія змушує замислитися: чи завжди ми усвідомлюємо, чим жертвуємо заради чужих очікувань? Чи добре завжди бути зручною людиною? І як віднайти сили повернути своє життя? Якщо ви готові до важкої, але важливої розмови, ця книга точно варта вашої уваги. Від неї буде палати все 🔥 Вона про біль, свободу і пошуки себе — реальна, емоційна, а головне — життєва.

"Я рада що моя мама померла" І я теж... рада, що її мама померла! Це та ситуація, коли мама не тільки найрідніша людина в житті дитини, а ще й найтоксичніша і придуркувата... Це книга-сповідь, книга-сапомізнання американської акторки Дженнетт Маккерді. Її дитинство проходило через скруту і мамині амбіції. Адже саме мама за рахунок дитини реалізовувала свої не досягнуті мрії і нехтувала дитинством дочки. Признаюсь, що нічого із творчого доробку авторки я не дивилась. Хоча знаючи тепер історію життя цікаво було б глянути на її ролі. Життя Джаннетт наповнено шокуючими подіями, адже стосунки з матір'ю максимально нездорові. Авторка також викликає певну злість, зокрема її слова і дії, хоча свідомо розумію, що це дитина і ще по віку не може аналізувати те, що відбувається. Хоча з часом, з дорослішанням (якого вона неймовірно боялася) Маккарті починає розуміти, що не все те, що робить мати правильне, але нічого не робить, мовчить, бо боїться зробити мамусю-кукусю(так називає її) нещасною. Книга поділяється на "до" і "після" смерті матерію. От в частині "після" проявились всі ті травми, які отримала з дитинства. Тут і анорексія, і булімія, алкоголізм, стосунки без почуттів тощо. Мені сподобалось як легко написані мемуари, наскільки щиро і безжально авторка ділилась найважчими етапами свого становлення як акторки та особистості. Однозначно рекомендую.

Мене злякала трохи назва, але книжка в цілому досить цікава, а якщо ви дивились серіали за участі цієї акторки - то тим паче. Ніколи не знаєш, що відбувається в чужому житті і скільки болю на душі в людині, що посміхається.

"Я рада, що моя мама померла" Джаннетт Маккерді "Дивно, чому ми завжди так прагнемо поділитися найважливішими новинами з близькими в комі. Ніби в кому впадають через брак захопливих подій" "То що скажеш? Хочеш грати? Станеш маленькою матусиною акторкою? І правильна відповідь лише одна." "Я киваю. Творець кладе руку мені на коліно, і моя шкіра враз береться сиротами." Дуже тригерна автобіографічна книжка, в якій розповідається про життя відомої акторки нікелодіону, яка насправді ніколи не хотіла бути нею. Часто люди кажуть, що мама, як найближча людина завжди бажає усього найкращого своїй дитині, але це не так, точніше не завжди так. Мама Джаннетт була дуже.. дивною жінкою, вона хворіла на рак, але більшу частину життя доньки перебувала в ремісії, вона була істеричкою, агресивною і взагалі не дуже приємною жінкою. Не уявляю, як Джаннетт змогла пережити всі ці події і ще спромігтись написати книгу.. Вона дійсно любила свою матір, тому завжди усе їй прощала🤱🤯 Книга починається з моменту в лікарні, коли мама Джаннетт лежить у комі. героїня та її брати кажуть щось мамі, сподіваючись, що та прокинеться. Джаннетт каже, що нарешті схудла і важить 40 кілограмів, саме так, як мама і хотіла. чи не дивно? З самого дитинства дівчинка страждає від анорексії, яка потім переросла в булемію та від психічного розладу , а також від алкогольної залежності. До речі, коли я казала що її матір була дивною жінкою, я мала на увазі ненормальною.. вона мила доньку та оглядала її статеві органи до 17 років.. інколи вона мила її разом з її старшим братом,  тому що в неї було "замало часу, щоб мити їх окремо" а також не дозволяла митися їм самим.. виправдуючи це тим, що вона переживає за їх здоров'я і таким чином перевіряє їх на  наявність різних пухлин.😨 Тобто вона просто не давала їй ставати самостійною та дорослішати. давала дуже "добрі поради" по типу - "зменшуй калорії, щоб подовше залишатися маленькою" або "кажи всім що я хворіла раком, щоб тебе точно взяли на фільм" Вона буквально не давала їй розвиватися, коли вже ПІСЛЯ ЇЇ ПОВНОЛІТТЯ, вона підозрювала що в Джаннетт з'явився хлопець, хоча донька наголошувала на тому, що йде до Міранди (подруги), матір почала істерику та називала  доньку хв*йдою і тому подібними словами.. Та й взагалі я всю книгу сиділа з таким обличчям: 😳😨😱 Дуже важка книга, але я раджу її прочитати!! просто хоча б щоб мати уявлення про наслідки усіх цих хвороб, а також знати якою мамою точно НЕ треба бути..